ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2020 року

Київ

справа №813/1452/15

адміністративне провадження №К/9901/28839/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКО ІНДАСТРІС»

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року (суддя Потабенко В.А.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року (судді: Обрізко І.М. (головуючий), Левицька Н.Г., Сапіга В.П.)

у справі № 813/1452/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКО ІНДАСТРІС»

до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АКО ІНДАСТРІС» (далі - ТОВ «АКО ІНДАСТРІС», Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року № 0000262210; зобов`язати ДПІ підтвердити до відшкодування суму податку на додану вартість у розмірі 3 511 751 грн.

На обґрунтування позову Товариство зазначило, що висновки контролюючого органу про заниження обсягу постачання за операціями на митній території України не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача, тому прийняте за результатами такої перевірки податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 19 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд. Зокрема, скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 50.2 статті 50 Податкового кодексу України, оскільки уточнюючий розрахунок до податкової декларації з податку на додану вартість за період, що перевірявся, подано не під час, а до проведення податкової перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01 до 30 червня 2012 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 квітня 2016 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «АКО ІНДАСТРІС».

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ДПІ вважає рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, тому в задоволенні касаційної скарги Товариства просила відмовити.

26 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), яка кореспондується з положеннями статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «АКО ІНДАСТРІС» зареєстровано платником податку на додану вартість з 24 червня 2005 року. 12 червня 2012 року контролюючим органом анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість від 24 червня 2005 року № 18506833 на підставі рішення № 131 про анулювання реєстрації Товариства платником податку на додану вартість.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2014 року у справі №2а-6220/12/1370 залишено без змін ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року, якою визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ від 12 червня 2012 року № 131 про анулювання реєстрації ТОВ «АКО ІНДАСТРІС» платником податку на додану вартість.

Вважаючи, що позивачем допущено помилку в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2012 року в частині здійснення умовного продажу, ТОВ «АКО ІНДАСТРІС» 29 грудня 2014 року подало уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2012 року, змістом і метою якого було анулювання наслідків умовного продажу, а саме: зменшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 3 532 040 грн, що виникло як наслідок умовного продажу, який був здійснений позивачем у період до скасування рішення про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість судом; відновлення залишку від`ємного значення податку на додану вартість у сумі 1 606 288 грн.

Даним уточнюючим розрахунком Товариством внесено виправлення значень рядків 20.2 та 24 податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2012 року.

Крім подання вищевказаного уточнюючого розрахунку позивач 19 січня 2015 року подав до контролюючого органу заяву про повернення суми бюджетного відшкодування в розмірі 3 511 751,00 грн.

У зв`язку з поданням уточнюючого розрахунку ДПІ в порядку пункту 50.3 статті 50 Податкового кодексу України у період з 03 до 09 лютого 2015 року провела документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01 до 30 червня 2012 року, за результатами якої склала акт від 16 лютого 2015 року № 58/13-23-2201/33622032.

Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем статті 23, пункту 50.1 статті 50, пункту 56.11 статті 56, пункту 184.7 статті 184, підпункту 185.1 статті 185, підпункту 188.1 статті 188, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого Товариством занижено обсяг постачання за операціями на митній території України на суму 17 558 755,00 грн, зокрема за червень 2012 року на суму 17 558 755,00 грн, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за червень 2012 року на суму 1 606 288,00 грн, завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за червень 2012 року на суму 1 905 463,00 грн, що призвело до завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 3 511 751,00 грн.

На підставі акта перевірки 06 березня 2015 року ДПІ прийняла податкове повідомлення - рішення № 0000262210, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 3 511 751,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дії відповідача щодо призначення та проведення перевірки правомірні, оскільки період, за який позивач подав уточнюючий розрахунок (червень 2012 року), вже був предметом документальної планової виїзної перевірки (акт від 19 листопада 2013 року). Станом на час першої перевірки Товариство було обізнано з тим фактом, що рішення від 12 червня 2012 року № 131 про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість прийнято протиправно і таке вже було скасовано більш як півроку за рішенням суду, що набрало чинності 27 березня 2013 року. З огляду на ці обставини та вимоги статті 50 Податкового кодексу України суди дійшли висновку, що позивач втратив своє право на подання в грудні 2014 року уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2012 року.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх помилковими та такими, що не узгоджуються з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 46 Податкового кодексу України (тут та надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація, розрахунок, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Порядок заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 13 листопада 2013 року № 678.

Статтею 50 Податкового кодексу України врегульовано питання внесення змін до податкової звітності. Так, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені (пункт 50.1).

Водночас пунктом 50.2 статті 50 Податкового кодексу України визначено, що платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

У разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період (пункт 50.3).

Відповідно до пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов`язаний визначити податкові зобов`язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Враховуючи те, що обставини, з якими було пов`язано здійснення позивачем умовного продажу товарів припинили діяти (рішення ДПІ від 12 червня 2012 року №131 про анулювання реєстрації ТОВ «АКО ІНДАСТРІС» платником податку на додану вартість визнано протиправним та скасовано в судовому порядку), то вважається, що дата реєстрації такої особи як платника податку на додану вартість не змінилася, відповідно у платника залишилися усі права та обов`язки, визначені Податковим кодексом України. Зокрема, позивач не втратив своє право подати уточнюючий розрахунок у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок у порядку, передбаченому статтею 50 Податкового кодексу України.

При цьому Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо втрати Товариством такого права у зв`язку з тим, що уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2012 року подано ним у грудні 2014 року після того, як контролюючим органом проведена документальна планова виїзна перевірка з питань дотримання позивачем податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року до 31 грудня 2012 року, оформлена актом від 19 листопада 2013 року № 62/22-12/33622032.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку з огляду на незаконність рішення відповідача про анулювання реєстрації ТОВ «АКО ІНДАСТРІС» платником податку на додану вартість, проведення контролюючим органом перевірки, оформленої актом від 19 листопада 2013 року № 62/22-12/33622032, не може бути перешкодою в реалізації позивачем свого права як платника податку на додану вартість на подання уточнюючого розрахунку у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2012 року.

При цьому вказаний уточнюючий розрахунок Товариство подало в межах строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, та не порушило положення пункту 50.2 статті 50 Податкового кодексу України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій мали перевірити правомірність прийняття ДПІ оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, надавши оцінку доводам позивача щодо фактичної наявності на балансі Товариства основних засобів, умовний продаж яких було здійснено, та, як наслідок, встановити обґрунтованість заявлених ТОВ «АКО ІНДАСТРІС» позовних вимог.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п`ятої статті 11 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та закріпленого у частині четвертій статті 9 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКО ІНДАСТРІС» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова