ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 року

м. Київ

справа № 813/2106/18

адміністративне провадження № К/9901/6653/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу 813/2106/18

за позовом Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за участі Київської обласної державної адміністрації у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, про зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року (прийняту у складі головуючого судді Москаля Р.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючий-суддя Довга О.І., суддів: Запотічний І.І., Матковської З.М.)

у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2018 року Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу (далі - позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Гореницька сільська рада, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Київської обласної державної адміністрації (далі - третя особа), в якому просило:

- зобов`язати Гореницьку сільську раду Києво-Святошинського району Київської області вчинити дії, а саме - надати позивачеві дозвіл на виготовлення і замовлення за його (позивача) рахунок проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території щодо місць давніх поховань «Єврейський цвинтар», що знаходиться у селі Гнатівка Києво-Святошинського району Київської області як території історико-культурного призначення. .

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що території давніх єврейських кладовищ та давніх поховань в Україні тривалий час є предметом дослідження та опіки позивача; давні поховання в селі Гнатівка Києво-Святошинського району Київської області визнані культурною спадщиною на підставі Угоди між Урядами США та України про охорону і збереження культурної спадщини. Статтею 11 Закону України «Про охорону культурної спадщини» громадським організаціям надано можливість встановлювати шефство над об`єктами культурної спадщини, яким у цьому випадку є стародавнє єврейське кладовище. Також вказує на статтю 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», якою гарантовано право релігійних організацій на місця, вшановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва); богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в тому числі на кладовищах, в місцях окремих поховань.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Приймаючи такі рішення, суди виходили з того, що на день подання позову Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу не зверталося до відповідача із будь-якими заявами чи клопотаннями про надання дозволу на виготовлення та замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території щодо місць давніх поховань - «Єврейський цвинтар», що знаходиться в селі Гнатівка Києво-Святошинського району Київської області як території історико-культурного призначення за його рахунок, а відповідач не приймав будь-яких рішень з цього питання, отже на момент звернення з позовом до суду, відсутній факт порушення прав свобод та законних інтересів позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. 11 березня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року, а справу направити на новий розгляд в суд першої інстанції

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного її вирішення.

Скаржник зазначив, що суд першої інстанції порушив вимоги: статті 78 КАС України та безпідставно не взяли до уваги преюдиційне значення рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі № 813/15/18 щодо розташування кладовища у селі Гнатівка; статті 48 КАС України відмовивши у залученні до розгляду справи співвідповідача - Київську обласну державну адміністрацію.

Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу зазначило, що підставою для звернення до суду з даним позовом стало невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі № 813/15/18 та реалізація інтересу і права позивача на встановлення шефства над об`єктами культурної спадщини..

Позивач вважає, що відсутність заяви про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не унеможливлює розгляд відповідним органом питання про наявність визначених Земельним Кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій», оскільки землеустрій може здійснюватись також і на підставі судових рішень.

Також позивач зазначив, що зробивши висновки щодо іншої особи (благодійного фонду «Єврейське відродження»), надавши оцінку господарському договору, діям замовника, який нібито не профінансував за договором оплату робіт розробки Генплану на стадії завдання на проектування по включенню кладовища в Генплан, суд першої інстанції надав спірним правовідносинам, в цій частині, господарського характеру. Тому, позивач вважає, що рішення в цій мотивувальній частині підлягають скасуванню та перегляду Великою Палатою Верховного Суду, як такі, що прийняті з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Крім того, позивач зазначив, що справа в контексті застосування статей 10, 11 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» містить виключну правову проблему щодо права громадської організації встановлювати шефство над об`єктом культурної спадщини у спосіб найбільш ефективний та дієвий, що є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

6. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 березня 2019 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Гімон М.М., суддів Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.

7. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за цією скаргою.

8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 26.06.2019 № 854/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді - доповідача Гімона М.М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

26 липня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив, в якому Гореницька сільська рада Києво - Святошинського району Київської області просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу без змін.

9. Верховний Суд ухвалою від 25 січня 2023 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу та призначив до розгляду в порядку письмового провадження з 26 січня 2023 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, cело Гнатівка входить до складу Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. На околиці села Гнатівка знаходилося єврейське кладовище, яке в першій половині ХХ століття було знищене внаслідок лихоліть Другої світової війни та цілеспрямованої політики тоталітарних фашистського та комуністичного режимів. Територія давніх поховань обробляється селянами як городи. На орієнтовному місці поховання рабі Мордохая (похований на згаданому кладовищі в 1837 році) в 1998 році споруджена каплиця. Місцезнаходження цієї каплиці відображено на: - викопіюванні з генерального плану села - «Плані території сучасної містозабудови масштабу 1:2000 з нанесеними межами єврейського кладовища, перенесеними з архівної карти станом на 1926 рік, с. Гнатівка, Київська область» від 25 липня 2018 року (виготовлено позивачем за участі спеціаліста); - на одному з шарів Публічної кадастрової карти України.

24 квітня 2002 року сільський голова Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області листом № 137 повідомив пана Мейлаха Г.Шейхета (керівника громадської організації «Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу») про те, що виконавчий комітет Гореницької сільської ради надає дозвіл на попередній збір архівних матеріалів з метою можливого упорядкування території стародавнього єврейського кладовища в с. Гнатівка.

16 вересня 2008 року сесія Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області прийняла рішення «Про надання дозволу на внесення території давніх поховань єврейського кладовища до історико-культурної спадщини єврейської громади» № 3/117 такого змісту:

1.Клопотати перед інститутом «УКРНДІПРОЦИВІЛЬСІЛЬБУД» щодо внесення території давніх поховань єврейського кладовища в генеральний план села Гнатівка як історико-культурну спадщину єврейської громади та запроектувати на даній території меморіальний парк.

2. Зобов`язати єврейську громаду вирішити питання з землевласниками та землекористувачами, ділянки яких розміщені на території запланованого меморіального парку.

3. Всі витрати пов`язані з проектуванням та упорядкуванням території меморіального парку в селі Гнатівка Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області покласти на всю Єврейську громаду, яка зацікавлена в відновленні єврейського кладовища.

На реалізацію цього рішення в 2009 було складено проект тристороннього договору за участі Гореницької сільської ради (Замовник), благодійної організації «Єврейське відродження» (Платник) та науково-дослідного проектного інституту «УКРНДІПРОЦИВІЛЬСІЛЬБУД» (Виконавець) по виконанню містобудівного обґрунтування по упорядкуванню території меморіального парку - стародавнього єврейського цвинтаря в с. Гнатівка Києво-Святошинського району Київської області, сформовано завдання на проектування. Проект договору підписали Замовник та Платник; Виконавець не підписав цю угоду.

Управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації розглянуло запит Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу про надання інформації від 27.10.2017 № 312-17 щодо надання інформації про взяття на облік давніх поховань єврейського кладовища в с. Гнатівка Києво-Святошинського району Київської області відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-Р. У відповідь листом № 01-23/439(з) від 06.11.2017 запитувача інформації повідомлено, що єврейське кладовище в с. Гнатівка Києво-Святошинського району Київської області не відноситься до об`єктів та пам`ятників культурної спадщини і не обліковується в управлінні культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації. Протягом 1998-1999 років, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р, єврейське кладовище в с. Гнатівка не було взяте на облік, обстеження та вивчення не проводилося.

Рішенням суду у справі №813/15/18 від 22 березня 2018 року, яке набрало законної сили 24 квітня 2018 року, позовні вимоги Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Київської обласної державної адміністрації щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року за №604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України», в частині п.п.2,3 щодо місць давніх поховань - «Єврейський цвинтар», що знаходиться у селі Гнатівка Києво-Святошинського району Київської області. Зобов`язано Київську обласну державну адміністрацію виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 року за №604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» в частині пп.2,3 щодо місць давніх поховань - «Єврейський цвинтар», що знаходиться у селі Гнатівка Києво-Святошинського району Київської області. На примусове виконання судового рішення видано виконавчий лист.

Вважаючи, що Гореницька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області допустила бездіяльність щодо ненадання дозволу на розробку проекту землеустрою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Згідно умов укладеної між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки Угоди від 04 березня 1994 року «Про охорону і збереження культурної спадщини» поняття «культурна спадщина», що стосується цілей цієї Угоди, означає культові заклади, місця історичного значення, пам`ятники, кладовища та меморіали загиблим, а також архівні матеріали, які мають до цього відношення. Сторони (Уряд України та Уряд Сполучених Штатів Америки) взяли на себе зобов`язання щодо виконання умов даної Угоди.

Віднесення об`єктів (у тому числі кладовищ) до історичних об`єктів культурної спадщини проводиться в порядку, визначеному Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Порядком обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженим наказом Міністерства культури України № 158 від 11 березня 2013 року.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ від 08 червня 2000 року (далі - Закон №1805-ІІІ) державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

У статті 1 Закону № 1805-ІІІ терміни вживаються у наступному значенні:

охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;

об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону №1805-III до історичних об`єктів культурної спадщини відносяться окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

Згідно статті 53 Земельного кодексу до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Для визначення категорії земель, як земель історико-культурного призначення необхідні певні правові факти, які б встановлювали, що той чи інший об`єкт відноситься до об`єктів перелічених в статті 53 Земельного кодексу України. Такими правовими підставами є: а) внесення історико-культурних об`єктів до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; б) встановлення охоронних зон історико-культурних об`єктів; в) встановлення режиму заповідної охорони історико-культурних об`єктів; г) встановлення правового режиму охоронюваної археологічної території; ґ) встановлення правового режиму історичного ареалу населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених пунктів.

Обов`язки із забезпечення охорони, планування та впорядкування територій місць поховання, в силу вимог частини 5 статті 8, статті 31, частини 2 статті 23 Закону України «Про поховання та похоронну справу» від 10 липня 2003 року №1102-IV (далі - Закон №1102-IV), покладено на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

Статтею 3 цього Закону визначено, що правову основу діяльності в галузі поховання становлять Конституція України, цей Закон, інші закони України, міжнародні договори України тощо.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 604-р від 20 липня 1998 року «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» зобов`язано, зокрема обласні держадміністрації із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин впродовж 1998-1999 років взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень через засоби масової інформації; провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишились сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.

Однією із функцій землеустрою відповідно до пункту «в» частини першої статті 2 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року №858-IV (далі - Закон №858-IV) є встановлення і закріплення на місцевості меж територій історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів. Для організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення статтею 47 цього Закону передбачено виготовлення проектів землеустрою в порядку, визначеному Постановою.

Проведенню облаштування, утримання та збереження місць давніх поховань має передувати організація і встановлення меж їх територій. З цією метою передбачено виготовлення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій історико-культурного призначення в порядку, визначеному Постановою.

Статтею 20 Закону №858-IV передбачено випадки, коли землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності, а саме в разі: а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; б) встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); ґ) організації нових і впорядкування існуючих об`єктів землеустрою.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №858-IV замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

12. Згідно статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання з регулювання земельних відносин.

Положеннями статті 59 цього Закону визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

13. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до суду з позовом зазначив, що Гореницька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області допустила бездіяльність, не розглянувши його заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Проте, під час розгляду справи судами було встановлено, що з такою заявою Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу звернулось до Гореницької сільської ради 20 червня 2018 року, тобто вже після звернення до суду з цим позовом.

Враховуючи викладене, колегія суддів КАС ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що станом на час звернення до суду з даним позовом, було відсутнє порушення прав, свобод та законних інтересів позивача. Тому відсутні і підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.

14. Стосовно доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з відмовою у задоволенні клопотання про залучення співвідповідачем - Київську обласну державну адміністрацію, колегія судів зазначає про таке.

Відповідно до частини третьої статті 48 КАС України суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно частини п`ятої статті 48 КАС України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Як вбачається з доводів касаційної скарги, необхідність залучити в якості співвідповідача Київську обласну державну адміністрацію виникла у зв`язку з запереченнями Гореницької сільської ради, що кладовище розташоване на території сільської ради та необхідністю витребувати генеральний план села Гнатівка.

Проте, колегія суддів КАС ВС зазначає, що Київська обласна державна адміністрація залучена судом до розгляду справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову. Необхідність витребування у суб`єкта владних повноважень документів не є підставою для залучення його до розгляду справи у якості співвідповідача.

З огляду на предмет позову та встановлені судами обставини справи, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку, що незалучення судом першої інстанції Київської обласної державної адміністрації в якості співвідповідача не вплинуло на повноту з`ясування обставин у справі та правильність її вирішення.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів і свідчать про незгоду позивача із правовою оцінкою суду щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду. Водночас за приписами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

15. Щодо заявленого позивачем клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає таке.

Клопотання обґрунтоване тим, що справа в контексті застосування статей 10, 11 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» містить виключну правову проблему щодо права громадської організації встановлювати шефство над об`єктом культурної спадщини у спосіб найбільш ефективний та дієвий, що є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; судом першої інстанції зроблено висновки які мають господарський характер, чим порушено правила предметної юрисдикції.

Згідно норм частини п`ятої, шостої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

За змістом наведених норм права, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання, оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Проаналізувавши зазначені скаржником підстави, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми. Такі правовідносини врегульовано нормами права та в повній мірі дозволяють вирішити спір. Також суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як це передбачає частина шоста статті 346 КАС України.

Отже, суд не вбачає процесуальних підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

16. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Відмовити у задоволенні клопотання Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу про передачу справи № 813/2106/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року у справі № 813/2106/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Стрелець Т.Г.

Судді Стеценко С.Г.

Тацій Л.В.