ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 813/2333/17

адміністративне провадження № К/9901/33741/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Сокальської районної ради Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року (головуючий суддя: Кухар Н.А.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року (колегія суддів у складі: Іщук Л.П., Онишкевича Т.В., Попка Я.С.,) у справі за позовом Відділу освіти Сокальської районної державної адміністрації до Сокальської районної ради Львівської області, треті особи - Начальник відділу освіти Сокальської районної державної адміністрації Монастирський Р.Т., Сокальська районна державна адміністрація про визнання протиправним і скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Відділ освіти Сокальської районної державної адміністрації звернувся з позовом до Сокальської районної ради Львівської області, в якому просив визнати протиправним та скасування рішення Сокальської районної ради Львівської області V сесії VІІ cкликання № 96 від 15.04.2016 року «Про затвердження Порядку призначення на посаду та звільнення з посади керівників загальноосвітніх навчальних закладів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міст Сокальського району» та визнати нечинним Порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників загальноосвітніх навчальних закладів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міст Сокальського району.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне рішення підмінило компетенцію відділу освіти Сокальської РДА, прийнято в порушення вимог законодавства та з перевищенням повноважень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Сокальської районної ради Львівської області У сесії УІІ скликання №96 від 15.04.2016 року «Про затвердження Порядку призначення на посаду та звільнення з посади керівників загальноосвітніх навчальних закладів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міст Сокальського району»; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з указаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Позивач та третя особа у відзивах на касаційну скаргу просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

У зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглядається в письмовому провадженні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами попередніх інстанцій, Постановою Кабінету Міністрів України №827 від 13.10.2015 затверджено Порядок призначення на посаду керівників загальноосвітніх навчальних закладів державної форми власності та рекомендовано органам місцевого самоврядування, з врахуванням цього Порядку, визначити протягом місяця процедуру призначення керівників загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності за результатами конкурсного відбору.

На підставі постанови КМУ №827 від 13.10.2015р. відділом освіти Сокальської РДА 16.11.2015 було внесено у Сокальську районну раду проект рішення №01-8/1161 про затвердження Порядку призначення на посаду та звільнення з посади керівників загальноосвітніх навчальних закладів спільної державної власності територіальних громад сіл, селища, міст Сокальського району, який передбачав, що призначення керівників навчальних закладів здійснюється відділом освіти Сокальської РДА за результатами конкурсного відбору, шляхом укладення контракту.

У даному проекті була допущена неточність - невірно було вказано форму власності навчальних закладів : замість «комунальної» було вказано «державної» форми власності.

Рішенням Сокальської районної ради №96 від 15.04.2016 затверджено «Порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників загальноосвітніх навчальних закладів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міст Сокальського району».

Згідно Порядку призначення на посаду та звільнення з посади керівників загальноосвітніх навчальних закладів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сокальського району, затвердженого оскаржуваним рішенням Сокальської районної ради №96 від 15.04.2016р., призначення та звільнення таких керівників здійснюється відділом освіти Сокальської РДА за попереднім погодженням з Сокальською районною державною адміністрацією Львівської області та Сокальською районною радою Львівської області.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодилась колегія суддів апеляційного суду, виходив з того, що для визначення процедури призначення та звільнення керівників комунальних загальноосвітніх навчальних закладів слід застосовувати норми Закону України «Про загальну середню освіту», який є спеціальним в цій галузі та який не передбачає погодження кандидатури на посаду керівника та його звільнення із місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги з приводу визнання нечинним Порядку призначення на посаду та звільнення з посади керівників загальноосвітніх навчальних закладів спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міст Сокальського району, суд виходив з того, що після скасування судом рішення про його затвердження, такий втрачає свою чинність.

Дослідивши спірні правовідносини, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Законом «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 за № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), відповідно до Конституції України визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Положеннями статті 2 указаного Закону передбачено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону № 280/97-ВР обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (стаття 16 Закону № 280/97-ВР).

Положеннями статті 32 Закону № 280/97-ВР визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, що включають, зокрема, управління закладами освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Також положеннями статті 40 вказаного Закону передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.

Зокрема, вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників (п. 20 ст. 43 Закону № 280/97-ВР).

Разом з цим, законодавцем 13.05.1999 за № 651-XIV було прийнято Закон «Про загальну середню освіту», який визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні.

При цьому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Закон України «Про загальну середню освіту» є спеціальним у галузі загальної середньої освіти, яка відповідно до статті 29 Закону України «Про освіту» входить до структури освіти.

За приписами частини першої статті 26 вказаного Закону трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються, зокрема цим Законом та Законом України "Про освіту".

Так, частина друга статті 26 Закону України «Про загальну середню освіту» не містить вимоги погодження кандидатури та звільнення з посади керівника комунального загальноосвітнього навчального закладу із органами місцевого самоврядування.

За загальним правилом, норми права мають забезпечувати однозначні орієнтири правомірності поведінки як суб`єктів приватного, так і публічного права, а також не повинні суперечити одна одній та мають взаємно узгоджуватись.

При цьому, у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом, застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Закон України «Про загальну середню освіту».

У разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Аналогічна правова позиція вже висловлювалась Верховним Судом у постанові від 20.03.2020 у справі №454/1522/16-а.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й до дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС України).

За правилами статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Статтею 3 КАС України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно з положеннями статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за виключенням спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю.

Отже, за змістом наведених норм до адміністративного суду за зверненням суб`єкта владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також коли право звернення до суду з позовом до іншого суб`єкта владних повноважень надано такому суб`єкту законом.

Таким чином, за загальним правилом один суб`єкт владних повноважень не може звертатися з позовом до іншого суб`єкта владних повноважень, крім визначених Законом випадків.

Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз`яснюючи межі компетенції органів.

При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Також для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує скаржник, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Системний аналіз наведених вищевказаних норм дає підстави для висновку, що право на оскарження акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень надається особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується її прав, свобод та інтересів.

З наведеного слідує, що, виходячи із чітко окреслених законодавством повноважень, Відділ освіти Сокальської районної державної адміністрації не наділений компетенцією звертатись до суду з позовом до Сокальської районної ради Львівської області.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто, як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, але підлягають розгляду в порядку інших судових юрисдикцій, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України (в нині діючій редакції) суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог із закриттям провадження у справі

Керуючись статтями 340 345 349 354 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сокальської районної ради Львівської області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року скасувати.

Провадження у справі закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук