ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року

м. Київ

справа № 813/2571/13-а

касаційне провадження № К/9901/43211/18

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Бродівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області (далі - Управління) на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2017 (суддя Гулкевич І.З.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 (головуючий суддя - Гуляк В.В., судді - Коваль Р.Й., Довгополов О.М.) у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 22.04.2013 позов задовольнив повністю.

22.05.2013 у справі був виданий виконавчий лист.

01.06.2017 позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з Управління Пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області на Бродівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області, яка ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 була задоволена.

28.08.2017 Управління звернулося до суду першої інстанції із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, у якій просило замінити стягувача - Управління у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого листа № 813/2571/13-а від 22.04.2014, виданого на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2013, на Буську об`єднану податкову інспекцію ГУ ДФС у Львівській області.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 18.09.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017, у задоволенні заяви Управління про заміну сторони у виконавчому провадженні відмовив повністю.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заявник є органом, який відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 №406-VII закінчує процедуру по стягненню заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з ФОП ОСОБА_1 , а тому виступає стягувачем у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №813/2571/13-а, виданого 22.05.2013 Львівським окружним адміністративним судом.

Управління подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 і ухвалити нове рішення, яким заяву про заміну сторони у виконавчому провадженні задовольнити.

Обґрунтовуючи невідповідність ухвалених у справі судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій нормам матеріального та процесуального права, Управління посилається на те, що у зв`язку з набранням чинності Законом України від 04.07.2013 №406-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» функції адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування покладено на податкові органи.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29.11.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

ФОП ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.12.2021 касаційну скаргу Управління прийняв до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 21.12.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Управління та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень частин першої - третьої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення.

Згідно з абзацом 1 частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. Аналогічні положення містить і частина перша статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Цією нормою процесуального права визначено підстави, за наявності яких судом може бути замінено сторону виконавчого провадження, а саме: наявність відкритого виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення та вибуття однієї із сторін виконавчого провадження.

У справі, що розглядається, суди встановили, що постановою Кабінету Міністрів України № 988 від 21.12.2016 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1); перейменовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком 3 (пункт 3).

Згідно з Переліком територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом злиття (додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 21.12.2016) Управління Пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області реорганізовано шляхом злиття та утворено нове, що має назву Бродівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області. Отже, правонаступником позивача стало Управління.

Дана обставина підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 28.04.2017, копія якого наявна в матеріалах справи.

В свою чергу, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», частиною четвертою статті 8 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 3-1 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Зазначені вище положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» викладено в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 04.07.2013 № 406-VII (далі - Закон України від 04.07.2013 №406-VII), який прийнято з метою узгодження положень законодавчих актів України зі змінами, що відбулися в системі центральних органів виконавчої влади, зокрема, утворенням Міністерства доходів і зборів України, визначення законодавчих умов належного функціонування загальної системи адміністрування податків, зборів та єдиного соціального внеску, усунення можливих правових колізій щодо зазначених питань.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону України від 04.07.2013 № 406-VII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, але не раніше дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (набрав чинності 11.08.2013).

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 04.07.2013 № 406-VII процедури адміністрування, які здійснюють органи доходів і зборів, встановлені цим Законом, поширюються на періоди до набрання чинності цим Законом. Заходи адміністрування органами доходів і зборів здійснюються не раніше дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи». Органи Пенсійного фонду України продовжують адмініструвати єдиний внесок у частині завершення процедур такого адміністрування.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що органи Пенсійного фонду закінчують усі наявні на день набрання чинності Законом України від 04.07.2013 № 406-VII процедури (перевірки, узгодження їх результатів та вимог про сплату боргу, оскарження рішень про застосування пені та фінансових санкцій, стягнення недоїмки).

При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначає, що не передбачено правонаступництва державними податковими інспекціями в частині обов`язків управлінь Пенсійного фонду України щодо контролю за виконанням рішень судів зі сплати єдиного внеску.

З огляду на викладене, правомірними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Управління є органом, який відповідно до Закону України від 04.07.2013 №406-VII закінчує процедуру по стягненню з ФОП ОСОБА_1 заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В свою чергу, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відзначили, що пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України від 04.07.2013 №406-VII визначено механізм перерахування сплачених сум єдиного внеску до органів доходів і зборів, а саме встановлено, що суми єдиного внеску, які надійшли на рахунки територіальних органів Пенсійного фонду України, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах для зарахування таких сум, підлягають перерахуванню на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах.

За таких обставин, правомірними є висновки судів, що Управління, як з огляду на положення Закону України від 04.07.2013 № 406-VII, так і на положення статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», не втратило статусу стягувача у виконавчому провадженні, оскільки у нього зберігаються повноваження із адміністрування єдиного внеску в частині завершення розпочатих процедур.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні заяви Управління про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача).

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Бродівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18.09.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова