ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2020 року

Київ

справа №813/3333/17

адміністративне провадження №К/9901/47246/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хіко» до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправними дій, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 (колегія суддів у складі: Ніколіна В. В., Багрія В. М., Старунського Д. М.),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Хіко» (далі - позивач, ТОВ «Хіко») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відповідач-1, ГТУЮ у Львівській області), Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відповідпач-2, УДВС ГТУЮ у Львівській області), де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - третя особа, ПАТ «Укрсоцбанк»), про визнання протиправними дій начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, правонаступником якого є УДВС ГТУЮ у Львівській області щодо відмови повернути виконавчий документ без виконання, а саме: виконавчий напис нотаріуса № 4329, вчинений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О. В. за заявою ПАТ «Укрсоцбанк»; відмови зняття арешту, накладеного на нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 463,8 м2, позначені в поверхневому плані літерами « 24», « 25», « 26», « 27», « 28», « 29», « 30», « 31», « 32», « 33», « 34», « 35», « 36», « 37», що знаходяться у будинку «А-9» за адресою: м. Львів, вул. С. Петлюри, 2, а також зняття з реалізації на прилюдних торгах, призначених на 25.07.2013 вищевказаного майна.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 позов залишено без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив передбачений частиною другою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) десятиденний строк на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, доказів поважності причин пропуску такого строку не представив.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 про залишення позовної заяви без розгляду скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що судом першої інстанції належним чином не досліджено питання пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом у зв`язку із чим такий дійшов до передчасного висновку про залишення позовної заяви ТОВ «Хіко» без розгляду, чим фактично позбавив останнього можливості захистити свої права та інтереси, відповідно порушив його права на захист прав, свобод та інтересів і розгляд справи в адміністративному суді, гарантовані статтею 5 КАС України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

ГТУЮ у Львівській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 та залишити в силі ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 про залишення позову без розгляду.

Скаржник вважає, що посилання апеляційного суду на зволікання ТОВ «Хіко» з поданням даного позову в очікуванні прийняття остаточного рішення у справі № 813/2703/15, яка на поважну причину пропуску строку оскарження дій державного виконавця, є безпідставним, оскільки позивач чотири рази (включаючи дану справу) подавав до Львівського окружного адміністративного суду позовні заяви з тими самими вимогами.

Позиція інших учасників справи

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Шарапи В. М. (суддя-доповідач), Білоуса О. В., Данилевич Н. А. 07.05.2018 відкрито касаційне провадження за скаргою УДВС ГТУЮ у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21.06.2019 № 802/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 813/3333/17 у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) Мельник-Томенко Ж. М., судді Жук А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 813/3333/17.

Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2020 справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за заявою від 19.07.2013 № 19.1-04/953 за підписом начальника управління примусового погашення заборгованості ЗКМ ПАТ «Укрсоцбанк», останній просив Відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області повернути виконавчий документ (виконавчий напис № 4329) без виконання та зняти арешт, накладений на нерухоме майно, а також зняти з реалізації на прилюдних торгах, призначених на 25.07.2013, нерухоме майно: нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 463,8 м2, позначені в поверхневому плані літерами « 24» по « 37», що знаходяться у будинку «А-9» за адресою: м. Львів, вул. С. Петлюри, 2, що належать ТОВ «Хіко».

24.07.2013 у відповідь на заяву стягувача від 19.07.2013 № 19.1-04/953 начальник Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області повідомив стягувачу про те, що заява останнього про відкликання виконавчого документа подана неналежним чином.

25.07.2013, у встановлений строк, були проведені прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки.

Відтак, з часу вчинення дій, які позивач просить визнати протиправними минуло більше чотирьох років. Попри це, адміністративний позов ТОВ «Хіко» надійшов на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду лише 29.09.2017.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Приписами статті 99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з частиною другою статті 181 КАС України позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Частиною першою статті 100 КАС України передбачено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08.02.2020 набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом оскарження у даній справі є дії начальника Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області щодо відмови повернути виконавчий документ без виконання, відмови зняття арешту, накладеного на нерухоме майно, а також зняття майна з реалізації на прилюдних торгах. З часу вчинення дій, які позивач просить визнати протиправними минуло більше чотирьох років. Попри це, адміністративний позов ТОВ «ХІКО» надійшов на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду лише 29.09.2017.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» (пункти 22-23) зазначив, що норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (Melnyk v. Ukraine, N 23436/03).

Статтею 99 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

Статтею 100 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено можливість визнання судом причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Зокрема, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущений; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач обґрунтовує поважність пропуску строку звернення із даним позовом до суду тим, що ТОВ «Хіко» до 26.09.2017 було позивачем у інших судових справах, у яких намагалось захистити свої права.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Хіко» 25.05.2015 звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправними дій начальника Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області щодо відмови у поверненні виконавчого напису нотаріуса № 4329, вчиненого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О. В. за заявою ПАТ «Укрсоцбанк» без виконання та закриття виконавчого провадження, відмови зняття арешту, накладеного на нерухоме майно нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 463,8 м2, позначені в поверхневому плані літерами 24 по 37, що знаходяться у будинку «А-9» за адресою: м. Львів, вул. С. Петлюри, 2, а також зняття з реалізації на прилюдних торгах, призначених на 25.07.2013 вищевказаного майна.

Отже, предметом оскарження були ті ж самі дії державного виконавця, що й у розглядуваній справі.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016 в задоволенні цього позову ТОВ «Хіко» відмовлено у зв`язку з тим, що Відділ примусового виконання рішень не може бути відповідачем по справі, а таким може бути лише відповідний орган державної виконавчої служби - УДВС Головного управління юстиції. Дана постанова апеляційного суду набрала законної сили в день її проголошення, а саме - 23.03.2016.

Позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив вищевказану постанову скасувати, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2015 змінити в резолютивній частині, визначивши в якості відповідача УДВС Головного управління юстиції у Львівській області. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.09.2017 у справі № К/800/20974/16 касаційну скаргу ТОВ «Хіко» залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016 - без змін.

Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, фактично до 26.09.2017 у судах різних інстанцій здійснювався розгляд справи щодо правової оцінки тих обставин, які є предметом доказування у розглядуваній справі. По суті такі не були вирішені лише з тієї підстави, що відповідні позовні вимоги були заявлені до неналежного відповідача.

Отже, непослідовність судів при розгляді справи № К/800/20974/16 створила перешкоди у реалізації права на судовий захист. У ситуації, що склалася, суд під час розгляду справи № К/800/20974/16, якщо дійшов висновку, що адміністративний позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, повинен був допустити заміну первинного відповідача належним відповідачем.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський Суд з прав людини у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції належним чином не дослідив питання пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, чим фактично позбавив останнього можливості захистити свої права та інтереси.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки судом не було допущено порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-IX та статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Судді Верховного Суду