ПОСТАНОВА
Іменем України
13 лютого 2020 року
Київ
справа №813/356/16
адміністративне провадження №К/9901/22013/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року (у складі головуючого судді Брильовського Р.М.)
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року (колегія суддів у складі головуючого судді Костіва М.В., суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.)
у справі №813/356/16
за позовом ОСОБА_1
до Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області
про стягнення середньомісячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - УДАІ ГУ МВС), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- стягнути з УДАІ ГУ МВС залишок одноразової грошової допомоги в розмірі 10984,62 грн;
- стягнути з УДАІ ГУ МВС заробіток за один місяць у розмірі 3453,79 грн, що підлягає виплаті в році звільнення;
- стягнути з УДАІ ГУ МВС середній заробіток за період затримки розрахунку з 03 листопада 2015 року по 13 липня 2016 року в розмірі 28782,25 грн;
- зобов`язати УДАІ ГУ МВС нарахувати і виплатити компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів (відповідно до вислуги років), на яку позивач має право в році звільнення.
2. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року у позові відмовлено повністю.
3. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про часткове задоволення позову. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 листопада 2015 року по 13 квітня 2016 року включно в розмірі 13024,74 грн із урахуванням всіх обов`язкових платежів та зборів, які підлягають вирахуванню із заробітку (грошового забезпечення). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Водночас, Верховний Суд під час розгляду справи виходить з того, що позивач оскаржує і рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено повністю.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом ГУ МВС України у Львівській області від 02 листопада 2015 року № 772 о/с ОСОБА_1 звільнено з ОВС у запас на підставі пункту «б» статті 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу). Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби становила 23 роки 09 місяців, 15 днів, у пільговому обчисленні становила 24 роки 2 місяці і 20 днів.
6. Після звільнення зі служби в ОВС відповідач не виплатив ОСОБА_1 грошове забезпечення і одноразову вихідну допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
7. Позивачу на дату звільнення з органів внутрішніх справ 05 листопада 2015 року була нарахована одноразова грошова допомога з розрахунку 50% грошового забезпечення за кожний повний рік вислуги років (23 роки), з наступного розрахунку: посадовий оклад - 580,00 грн; спеціальне звання - 65,00 грн; вислуга років (35%) -225,00 грн; особливі умови служби (50%) - 435,38 грн; премія (110%) 1436,74 грн; разом - 2742,87 грн. Вихідна допомога розрахована: 23 роки х 2742,87 грн х 50% = 31543,01 грн.
8. Відповідно до довідки УДАІ ГУ МВС від 29 лютого 2016 року позивачу було нараховано компенсацію за невикористану відпустку в кількості 38 календарних днів в сумі 3362,23 грн, а також одноразову вихідну допомогу в сумі 31543,01 грн, однак такі не були виплачені у зв`язку з відсутністю фінансування відповідача.
9. Фактична виплата одноразової вихідної допомоги здійснена 13 квітня 2016 року після виділення УДАІ ГУ МВС додаткових кошторисних асигнувань та після надходження відповідних коштів на розрахунковий рахунок в ГУДКСУ у Львівській області (платіжне доручення № 40 від 12 квітня 2016 року).
10. Відповідно до підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України із вказаної суми утримано 1,5% військового збору, що становить 473,15 грн. З урахуванням викладеного, на розрахункову картку позивача 13 квітня 2016 року перераховано 31069,86 грн.
11. Вважаючи, що виплати проведені не в повному обсязі, а також із значною затримкою в часі, позивач звернувся до суду з цим позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
12. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачу правомірно виплачено одноразову допомогу при звільненні у розмірі саме 31069,86 грн, ураховуючи правомірне утримання 1,5% військового збору (473,15 грн) та обґрунтовано виходячи з 23 повних років вислуги і місячного грошового забезпечення у розмірі 2742,87 грн.
13. Також суди зазначили, що позивач жодним чином не обґрунтував розмір середньомісячного грошового забезпечення в сумі 3453,79 грн, яке просить стягнути з відповідача.
14. Відмовляючи у задоволенні вимог про зобов`язання УДАІ ГУ МВС нарахувати і виплатити компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів (відповідно до вислуги років), суди виходили з того, що Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затверджена наказом МВС України від 04 липня 2014 року № 638 (далі - Інструкція № 638), до спірних відносин не застосовується, оскільки позивача звільнено з ОВС.
15. Приймаючи рішення в частині задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо підстав для застосування норм загального законодавства, а саме статей 116 117 КЗпП України.
16. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив про наявність підстав стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 06 листопада 2015 року по 13 квітня 2016 року включно в розмірі 13024,47 грн (111 робочих днів затримки виплати х 117, 34 грн середньоденного грошового забезпечення).
17. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі наполягає на тому, що одноразова грошова допомога йому виплачена не в повному обсязі, при цьому просить суд касаційної інстанції стягнути не 10984,62 грн, як було заявлено у позові, а 12493,74 грн залишку одноразової допомоги.
18. Вважає, що з урахуванням місячного забезпечення, яке становило 3630,30 грн у жовтні 2015 року, одноразова допомога повинна була становити 43563,60 грн, а не 31543,01 грн, яку виплатив відповідач.
19. Вказує, що суди безпідставно не взяли до уваги довідку відповідача від 29 лютого 2016 року про нарахування місячного грошового забезпечення за вересень та жовтень 2015 року, яка була і є належним доказом в обґрунтування заявлених вимог.
20. Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив суму до стягнення за час затримки розрахунку за період з 06 листопада 2015 року по 13 квітня 2016 року, оскільки, на думку касатора, стягненню підлягає 18774,40 грн (середньоденне грошове забезпечення 117,34 грн х 160 днів затримки = 18 774,40 грн), а не 13024,47 грн.
21. Звертає увагу на відсутність підстав для вираховування військового збору з належної йому суми одноразової допомоги, оскільки така виплачується з державного бюджету.
22. Наголошує на відсутності будь-яких доказів щодо виплати відповідачем грошового забезпечення за останні дні служби позивача в ОВС, а саме з 21 жовтня 2015 року по 06 листопада 2015 року.
23. Позивач вказує на те, що суд апеляційної інстанції не мотивував невиплату місячного грошового забезпечення. Водночас, сам ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не вказує, якими нормами чинного законодавства він обґрунтовує свої вимоги щодо стягнення середнього місячного грошового забезпечення у розмірі 3578,78 грн. При цьому під час звернення до суду позивач просив стягнути заробіток за один місяць у розмірі 3453,79 грн, що підлягає виплаті в році звільнення.
24. Крім того, ОСОБА_1 вважає, що Інструкція № 638 підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки поширюється на працівників міліції, а він має право на компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів.
25. У запереченнях на касаційну скаргу відповідач не погоджуються з доводами касаційної скарги, вважають їх безпідставними. Тому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
27. Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 позовні вимоги про стягнення з УДАІ ГУ МВС середньомісячного грошового забезпечення в розмірі 3453,79 грн та зобов`язання нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів обґрунтовує положеннями Інструкції №638.
28. Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 638 ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які займають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах, підрозділах і загонах, вищих навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, установах та закладах Національної гвардії України (далі - військові частини).
29. Зважаючи на те, що позивач під час звільнення не належав до категорії військовослужбовців, зазначених у пункті 1.1 Інструкції, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з УДАІ ГУ МВС середньомісячного грошового забезпечення в розмірі 3453,79 грн та зобов`язання нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів.
30. Також, Верховний Суд враховує те, що касаційна скарга ОСОБА_1 не містить жодних обгрунтувань з посиланням на конкретні положення норм законодавства України, на підставі яких позивач просить стягнути з відповідача середньомісячне грошове забезпечення в розмірі 3453,79 грн (чи 3578,78 грн), а також нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів.
31. Суд апеляційної інстанції, погодившись з висновками суду першої інстанції, зазначив, що позивачу одноразову виплату під час звільнення здійснено відповідно до вимог чинного законодавства у розмірі 31543,01 грн.
32. Проте такі висновки судів є поверхневими, зроблені передчасно та без належного дослідження, опису й оцінки всіх доказів, які б могли підтвердити їх, з огляду на таке.
33. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
34. Згідно з пунктом 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
35. Тобто, за приписами статті 9 Закону № 2262-XII та пункту 10 Порядку № 393 одноразова грошова допомога розраховується саме з місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
36. Суд звертає увагу на помилковість позиції ОСОБА_1 щодо необхідності враховувати 24 календарні роки під час розрахунку одноразової виплати, оскільки позивач фактично прослужив 23 повні роки.
37. У пункті 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
38. Тобто, при звільненні працівника органів внутрішніх справ зі служби до розрахунку одноразової грошової допомоги мають включатися не лише основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років), а також і додаткові його види.
39. Вирішуючи спір у цій справі в частині стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, суди попередніх інстанцій з посиланням на належні докази не встановили розмір місячного грошового забезпечення позивача, з якого розраховується одноразова допомога.
40. Натомість погодились із наданими відповідачем розрахунками, згідно з якими відповідну виплату здійснено, виходячи із грошового забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 2742,87 грн.
41. Своєю чергою скаржник зазначає, що згідно з наявною у матеріалах справи довідкою відповідача від 29 лютого 2016 року, отримане ним за жовтень 2015 року грошове забезпечення, становить 3630,30 грн.
42. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
43. Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України
44. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
45. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
46. В силу вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
47. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму (частина друга статті 116 КЗпП України).
48. Згідно з положеннями частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
49. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП).
50. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачу було нараховано компенсацію за невикористану відпустку в кількості 38 календарних днів в сумі 3362,23 грн, а також одноразову вихідну допомогу в сумі 31543,01 грн, однак такі не були виплачені під час звільнення у зв`язку з відсутністю фінансування відповідача.
51. Застосовуючи положення статті 117 КЗпП України і стягуючи виплату за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції не встановив, коли позивач отримав компенсацію за невикористану відпустку в кількості 38 календарних днів в сумі 3362,23 грн.
52. Крім того, Верховний Суд зазначає на помилковості включення судом апеляційної інстанції до періоду затримки розрахунку і 13 квітня 2016 року включно, оскільки, як установлено, цього дня позивач отримав одноразову допомогу.
53. Також, слід зазначити, що у позовних вимогах ОСОБА_1 просив враховувати період затримки з 03 листопада 2015 року. Так само наказ про звільнення позивача датовано 02 листопада 2015 року. Таким чином, без посилання на відповідні докази суд апеляційної інстанції необґрунтовано здійснив розрахунок періоду затримки виплати позивачу з 06 листопада 2015 року.
54. Так само, суд апеляційної інстанції розрахував виплату до стягнення за час затримки розрахунку з позивачем, не обґрунтовуючи розмір середньоденного грошового забезпечення позивача у сумі 117,34 грн.
55. У підпункті 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України визначено виключний перелік видів матеріальної допомоги, які не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичної особи за рік. У цей перелік не входить одноразова грошова допомога при звільненні працівників органів внутрішніх справ, окрім допомоги у разі загибелі під час виконання службових обов`язків.
56. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для оподаткування військовим збором виплаченої позивачу суми одноразової допомоги під час звільнення.
57. ОСОБА_1 стверджує, що судами попередніх інстанцій не досліджено і не надано належну правову оцінку розмірам отриманого грошового забезпечення позивачем протягом вересня-жовтня 2015 року, а також наявність фактичного розрахунку з позивачем за останні дні роботи в ОВС.
58. Суд касаційної інстанції погоджується з доводами касатора щодо необхідності встановлення вказаних обставин та надання їм належної правової оцінки.
59. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
60. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
61. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
62. Верховний Суд зазначає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не в повній мірі відповідають вимогам щодо їх обґрунтованості, оскільки ухвалені без повного і всебічного з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення цього спору, без надання оцінки всім аргументам учасників справи. Серед іншого, суди попередніх інстанцій не встановили, не дослідили дати отримання всіх виплат позивачем; розмір середньомісячного грошового забезпечення, з якого розраховується одноразова допомога. Тобто, не дослідили всі обставини, на які посилається ОСОБА_1 .
63. Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
64. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
65. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
66. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
67. При новому розгляді спору суду необхідно: надати оцінку всім твердженням та аргументам сторін (у тому числі, вчинити передбачені процесуальним законом дії з метою витребування доказів, необхідних для правильного вирішення спору); дослідити та оцінити обставини справи, на які у своїх доводах посилається ОСОБА_1 ; на підставі додатково встановлених обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення, у тому числі із застосуванням статей 116 117 КЗпП України.
68. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 353 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2017 року скасувати, справу № 813/356/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
О.А. Губська
О.В. Калашнікова,
Судді Верховного Суду