ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року

м. Київ

справа № 813/4011/14

касаційне провадження № К/9901/19329/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області (далі - Інспекція) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.08.2016 (суддя Кедик М.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 (головуючий суддя - Мікула О.І., судді - Курилець А.Р., Кушнерик М.П.) у справі за позовом Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» (далі - Підприємство) до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Управління), Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області, третя особа - Представництво «Онур Тааххут Ташимаджилік Ве Тіджерат Лімітед Ширкеті» в особі представництва в Україні (далі - Представництво), про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2012 року Підприємство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000692340/26275 від 14.11.2011 та № 0000052340/2761 від 06.02.2012.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Підприємство послалося на те, що: право на податковий кредит виникло у Підприємства у зв`язку з придбанням робіт у постійного представництва , яке зареєстроване платником податку на додану вартість в Україні, з огляду на що до спірних правовідносин застосовуються положення пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, а не пункту 208.3 статті 208 цього Кодексу.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 22.08.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення № 0000692340/26275 від 14.11.2011 та № 0000052340/2761 від 06.02.2012.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: Представництво є постійним представництвом нерезидента на території України, перебувало на обліку у СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові, було належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість, з огляду на що Підприємство у серпні 2011 року правомірно сформувало податковий кредит на підставі виписаної Представництвом податкової накладної, виходячи з положень пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що також відповідає позиції, викладеній ДПА у Львівській області у податковій консультації № 27975/10/31-224/496 від 20.10.2011, наданій на заяву Підприємства від 21.09.2011 № 304, тоді як нормами статті 208 цього Кодексу слід керуватися у тому випадку, коли послуги надаються нерезидентами, або їх представництвами, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість в Україні.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 26.12.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: Представництво безпідставно та з порушенням вимог пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України виписало Підприємству податкову накладну на суму 42049280,90 грн., з яких 35041067,42 грн. - авансовий платіж, 7008213,48 грн. - податок на додану вартість, а позивач безпідставно та в порушення вимог пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України включив суму 7008213,48 грн. до складу податкового кредиту, оскільки така сума Підприємством не сплачувалася.

Підприємство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.03.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 16.03.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 20.04.2011 між Підприємством (замовником) та Компанією "Онур Тааххут Ташимаджилік Ве Тіджерат Лімітед Ширкеті" (Анкара/Турція) (підрядником) був укладений контракт № 39789/1 щодо виконання підрядником робіт по реконструкції доріг та трамвайних ліній у місті Львів.

19.08.2011 між Підприємством та Компанією "Онур Тааххут Ташимаджилік Ве Тіджерат Лімітед Ширкеті" (Анкара/Турція) був укладений додаток № 2 до контракту № 39789/1 від 20.04.2011, відповідно до якого підрядником виступає Постійне представництво на території України, зареєстроване за законодавством України, під назвою Представництво (пункт 2 додатку). Також, були вказані реквізити підрядника для розрахунків у Євро (рахунок Онур Тааххут Ташимаджилік Ве Тіджерат Лімітед Ширкеті, відкритий у Республіці Туреччина) та для розрахунків у гривні (рахунок Представництва, відкритий в Україні) та змінено валюту контракту: 100% у Євро, податок на додану вартість у - у гривнях.

Інспекція провела планову виїзну перевірку Підприємства з питань правомірності формування податкового зобов`язання та податкового кредиту за серпень 2011 року, результати якої були оформлені актом від 01.11.2011 № 646/23-4/5523814, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: пункту 187.8 статті 187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 7008213,00 грн.; пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за серпень 2011 року на суму 7008213,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Представництво (яке є підрядником відповідно до контракту від 20.04.2011 № 39789/1, укладеного з Підприємством (замовником)), виставило Підприємству рахунок № 0 від 22.08.2011 на сплату авансового платежу на виконання робіт по реконструкції доріг та трамвайних колій у місті Львові на суму 3657065,96 Євро (обсяг без податку на додану вартість - 3047554,97 Євро, податок на додану вартість - 609510,99 Євро). Підприємство 23.08.2011 перерахувало на рахунок нерезидента - Компанії «Онур Тааххут Ташимаджилік Ве Тіджерат Лімітед Ширкеті» (Анкара/Турція) 3047554,97 Євро (еквівалент 35041067,42 грн.), підстава перерахування - рахунок-фактура № 0 від 22.08.2011. Представництво виписало на користь Підприємства податкову накладну № 1 від 29.08.2011 на загальну суму 42049280,90 грн., у тому числі: 35041067,42 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 7008213,48 грн.). Сума податку на додану вартість по вказаній податковій накладній була включена Підприємством до складу податкового кредиту серпня 2011 року.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000692340/26275 від 14.11.2011, яким збільшила Підприємству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 7008213,00 грн. - за основним платежем, 1752053,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось Підприємством в адміністративному порядку, за результатами якого його скарги були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.

За результатами процедури адміністративного оскарження на підставі рішення ДПА у Львівській області від 20.01.2012 № 1708/10/25005/101 Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000052340/2761 від 06.02.2012, яким зменшила Підприємству розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2011 року на 7008213,00 грн.

Також, судами було встановлено, що згідно положення про Представництво, затвердженого Рішенням Ради Партнерів від 14.11.2005, Представництво є постійним місцем діяльності Компанії «Онур Тааххут Ташимаджилік Ве Тіджерат Лімітед Ширкеті» (Анкара/Турція), через яке здійснюється господарська діяльність Компанії на території України, та представництво інтересів Компанії на території України. Згідно свідоцтва про реєстрацію, виданого Міністерством економіки України, Представництво зареєстроване за № ПІ-3597, строк діяльності Представництва з 15.11.2005. Представництво перебувало на обліку у СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові. Згідно свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість Представництво (ІПН 265792213071) було зареєстроване платником податку на додану вартість з 28.11.2005.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), постійне представництво - це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар`єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів. З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об`єкт чи пов`язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов`язана з таким майданчиком, об`єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов`язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців, у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження діяти від імені виключно такого нерезидента, що тягне за собою виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов`язків (укладати договори (контракти) від імені цього нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).

Положеннями абзацу 1 підпункту 133.3 статті 133 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

Згідно з підпунктом 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особою для цілей розділу V «Податок на додану вартість» цього Кодексу є, зокрема, представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платником податку є: будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Підприємство правомірно включило до складу податкового кредиту серпня 2011 року податок на додану вартість у сумі 7008213,43 грн. за податковою накладною № 1 від 29.08.2011, отриманою від Представництва, яке є належним чином зареєстрованим платником податку на додану вартість в Україні.

При цьому, суди обґрунтовано виходили з того, що Підприємство не повинне було керуватися положеннями пункту 180.2 статті 180, статті 208 Податкового кодексу України, оскільки вони застосовуються у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів попередніх інстанцій відсутні.

При цьому, посилання на відсутність факту розрахунків за контрактом, в тому числі сплати податку на додану вартість у ціні виконаних робіт, спростовується платіжними дорученнями № 1 від 23.08.211, № 2 від 29.09.2011, № 18 від 10.11.2011, № 26 від 18.06.2012, № 27 від 18.06.2012, № 28 від 13.07.2012, № 29 від 27.09.2012, № 34 від 12.10.2012, які були подані Підприємством до суду апеляційної інстанції, оскільки обґрунтованість позову Підприємства із таких підстав Інспекцією у суді першої інстанції не заперечувалась.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 22.08.2016 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Личаківської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.08.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова