ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 813/4092/17

адміністративне провадження № К/9901/46897/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 (суддя Костецький Н.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018 (головуючий суддя: Большакова О.О., судді: Макарик В.Я., Ільчишин Н.В.) у справі № 813/4092/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.08.2017 №0094651307, №0094571307, № 0094601307.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю спірних податкових повідомлень-рішень з тих підстав, що грошові кошти, які є предметом договору дарування, фактично не отримувались ОСОБА_1 у зв`язку із введенням банком тимчасової адміністрації та укладенням договору про розірвання договору дарування.

Судами встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 03.08.2017 №115513-07/3081316301.

Під час перевірки встановлено порушення:

- підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.2 статті 167, підпункту 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 Податкового кодексу України, що призвело до нарахування податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік в сумі 1406,60грн.;

- підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасно подано декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік;

- підпунктів 1.2, 1.3, 1.5, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано військовий збір за 2015 рік в сумі 4220,60грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.08.2017:

- №0094651307, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 5275,75грн;

- №0094571307, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, на 17585,75грн;

- №0094601307, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 170,00грн.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 13.12.2017 позовні вимоги задовольнив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 01.03.2018 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.03.2018 залишив без змін.

Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності доводів відповідача про отримання позивачем доходу у вигляді коштів за договором дарування від 26.02.2015, з огляду на відсутність фактичного отримання вказаних коштів, адже такі залишалися на банківському рахунку дарувальника, крім того пізніше було розірвано й сам договір дарування, а відтак у позивача не виникло доходу, який підпадає під оподаткування в порядку, визначеному розділом IV Податкового кодексу України, та відповідно, і обов`язку щодо подання декларації про доходи та майновий стан за 2015 рік, що свідчить про відсутність правових підстав для визначення позивачу зобов`язань щодо податку з доходів фізичних осіб, військового збору, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій за неподання декларації про доходи та майновий стан.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, податковий орган вказує, що спірні податкові повідомлення - рішення є правомірними та не підлягають скасуванню, оскільки ОСОБА_1 не подала до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи, не задекларувала дохід, отриманий внаслідок подарунку коштів, не сплатила податок на доходи фізичних осіб та військовий збір від отриманого доходу.

Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу до суду не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд виходить з такого.

Підпунктом 164.2.10 пункту 164.2 статті 162 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.

Приписами пункту 174.6 статті 174 ПК України встановлено, що об`єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 цієї статті, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.

Доходи у вигляді дарунка, нараховані (виплачені, надані) платнику податку юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, оподатковуються на загальних підставах, передбачених цим розділом для оподаткування додаткового блага.

Ставки податку на доходи фізичних осіб, за якими оподатковуються об`єкти спадщини, передбачено пунктами 174.2 та 174.6 статі 174 ПК України.

Підпунктом 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 ПК України передбачено, що вартість будь-якого об`єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не зазначені у підпунктах 174.2.1 пункту 174.2 статті 174, оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 Кодексу.

Відповідно до пункту 167.2 статті 167 розділу IV ПК України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу.

Пунктом 174.3 статті 174 ПК України визначено, що особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначаються в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов`язані сплатити податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини або в сільських населених пунктах - до оформлення уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об`єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини.

Нотаріус за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса та/або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини щокварталу подають до контролюючого органу інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку. У такому самому порядку нотаріуси подають інформацію про посвідчення договорів дарування (пункт 174.4 статті 174 ПК України).

Відповідно до підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 ПК України платник податку, котрий отримує дохід від особи, яка не є податковим агентом, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Згідно з пунктом 179.1 статті 179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Приписи пункту 179.2 статті 179 ПК України визначають, що відповідно до цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи: від податкових агентів, які згідно з цим розділом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу; виключно від податкових агентів незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених цим розділом; від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу; у вигляді об`єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до пункту 174.3 статті 174 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

Як наслідок, згідно положень пункту 120.1 статті 120 ПК України неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Судами встановлено, що 26.02.2015 між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваною) укладено договір дарування грошей, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Новосад О.П.

Відповідно до умов вказаного договору дарувальник передає безоплатно у власність обдаровуваної, а обдаровувана приймає у дарунок 1/2 частку грошових коштів у сумі 20065,00 доларів США (що дорівнює еквіваленту 562743,64 грн), що передані на зберігання у Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» згідно з договором № 004-13500-270514 банківського вкладу (депозиту) « 8 років разом» у доларах США від 27.05.2014 та знаходяться на зберіганні на вкладному (депозитному) рахунку № НОМЕР_1 .

27.01.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про розірвання (припинення) договору дарування грошей, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Новосад О.П. 26.02.2016 в реєстрі за № 1268. Пунктом 1 цього договору передбачено, що сторони за взаємною згодою домовились розірвати (припинити) договір дарування грошей від 26.02.2015.

У силу вимог статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Вимогами частини першої статті 722 ЦК України встановлено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

За змістом пункту 6 договору дарування грошей сторони визначили, що право власності Обдаровуваної на дарунок (грошові кошти), згідно статті 722 Цивільного кодексу України, виникає з моменту його прийняття.

Частиною другою статті 724 ЦК України передбачено, що обдаровуваний має право у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього.

Згідно з частиною п`ятою статті 727 ЦК України у разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов`язаний повернути дарунок у натурі.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

У той же час, судами було встановлено, що 03.03.2015 на підставі постанови правління Національно банку України про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних Фондом гарантування вкладів фізичних осіб запроваджено тимчасову адміністрацію і розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. Тимчасову адміністрацію запроваджено на строк 3 місяці з 03.03.2015 до 02.06.2015 включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації призначено Кадирова Владислава Володимировича. З дня свого призначення уповноважена особа Фонду гарантування набула всі повноваження органів управління та органів контролю банку і розпочала здійснювати заходи для забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна, захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Вимогами пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не здійснюється.

Разом з тим, як було встановлено судами попередніх інстанцій, ураховуючи зібрані у справі докази, договір дарування як такий не був реалізований, позивач не вступила у фактичне володіння коштами, оскільки такі залишалися на рахунку дарувальника, не були їй передані у встановленому порядку й відповідно, у свою чергу, не могли бути поверненими останньому, а відтак відсутні й підстави для визначення позивачу податку з отриманого нею доходу у вигляді подарунку на частину банківського вкладу, в дійсності якого вона не отримувала. При цьому врахували, що визначальною ознакою доходу платника податку є фактичне отримання такого доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі та приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку щодо подання декларації про доходи та майновий стан за 2015 рік; сплати податку на доходи фізичних осіб, а також військового збору ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак податкові повідомлення-рішення від 28.08.2017 є протиправними та підлягають скасуванню.

Доводи ж касаційної скарги дублюють доводи апеляційної скарги, не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018 у справі №813/4092/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду