№ 813/4351/16 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 квітня 2020 року

Київ

справа №813/4351/16

адміністративне провадження №К/9901/23316/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №813/4351/16

за позовом ОСОБА_1

до Національної поліції України

про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Національної поліції України

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Гавдика З.В., суддів Мартинюка В.Я., Гулкевич І.З.)

і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Каралюса В.М., суддів Затолочного В.С., Матковської З.М.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у грудні 2016 року звернувся з адміністративним позовом до Національної поліції України (далі - «Нацполіція»), в якому просив:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо неналежного розгляду клопотання позивача про порушення його конституційних прав і притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи Нацполіції;

- зобов`язати відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 від 10 жовтня 2016 року у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» і наказу Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2004 року №1177 «Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України» (далі також - «Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України»).

Позов обґрунтований тим, що 10 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Голови Нацполіції Хатії Деканоїдзе з клопотанням про притягнення до дисциплінарної відповідальності її заступника - ОСОБА_2 за незастосування державної мови як мови офіційного спілкування посадової особи, що порушує мовні права позивача. Проте відповідач неналежно розглянув це клопотання, оскільки не надав відповіді на запитання, поставлені у його прохальній частині, не вчинив жодних дій на усунення вказаних у клопотанні порушень чинного законодавства, як і не повідомив про відсутність таких порушень.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 22 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року, позов задовольнив:

- визнав протиправними дії Нацполіції щодо неналежного розгляду клопотання ОСОБА_1 від 10 жовтня 2016 року про порушення його конституційних прав та притягнення до дисциплінарної відповідальності;

- зобов`язав відповідача розглянути вказане клопотання у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» і Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України.

Суди виходили з того, що відповідач 17 листопада 2016 року неналежно розглянув клопотання позивача, оскільки надана на нього відповідь мала формальний характер і не ґрунтувалася на ретельному дослідженні обставин і питань, порушених у зверненні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі відповідач, вказуючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Скарга обґрунтована тим, що:

- Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України, застосоване судами, не поширюється на порядок розгляду звернень громадян в Нацполіції, оскільки відповідач не є структурним підрозділом МВС України і не належить до установ зі сфери управління МВС України. Відтак скаржник вважає, що суди, посилаючись на приписи вказаного Положення, застосували норми матеріального права, які не регулюють спірні правовідносини;

- приймаючи рішення про зобов`язання Нацполіції повторно розглянути клопотання позивача від 10 жовтня 2016 року, суди не врахували ту обставину, що це клопотання на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції вже було розглянуте (лист-відповідь від 23 січня 2017 року). Тобто, на думку скаржника, суди безпідставно не прийняли вказаний лист-відповідь Нацполіції як належний доказ у справі, чим порушили вимоги статей 5 9 11 69 70 79 86 138 159 163 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу вказує на те, що:

- Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України може застосовуватися Нацполіцією відповідно до статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» і пункту 4 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. До того ж скаржник не зазначив іншого нормативно-правового акту щодо розгляду звернень громадян, яким повинна була б керуватися Нацполіція, як і не спростував неналежний розгляд відповідачем його клопотання у порядку Закону України «Про звернення громадян»;

- суди дійшли вірного висновку про те, що відповідь Нацполіції від 23 січня 2017 року була надана вже після відкриття провадження у справі, тоді як предметом судового розгляду є спір, що виник до відкриття провадження у справі, а тому щодо правовідносин, які на момент відкриття провадження у справі не існували, суди не мали права ухвалювати рішення. Також ОСОБА_1 погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що після відкриття провадження у справі і до вирішення спору по суті представник відповідача не пояснював свої відповіді листами від 17 листопада 2016 року і 23 січня 2017 року як надання позивачу «проміжної» та «основної» відповідей на його клопотання. До того ж такі види відповідей чинним законодавством не передбачені.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 скерував на адресу керівника Національної поліції України письмове звернення, а саме, клопотання про притягнення до дисциплінарної (службової) відповідальності від 10 жовтня 2016 року. У цьому клопотанні позивач виклав та обґрунтував обставини щодо ігнорування Заступником Голови Нацполіції Фацевичем О.Ю. окремих приписів чинного законодавства України щодо використання державної мови і просив:

1) притягнути до дисциплінарної (службової) відповідальності заступника Голови Нацополіції ОСОБА_2 за порушення встановлених законодавством вимог, а саме, незастосування державної мови як мови офіційного спілкування посадової особи, а також порушення службової етики і присяги (щодо ігнорування прохань та вимог спілкуватися державною мовою з громадянами України);

2) про виконану роботу повідомити позивача у встановлений законодавством термін.

Відповідач 17 листопада 2016 року надав відповідь на це клопотання (за підписом тимчасового виконувача обов`язків начальника Департаменту кадрового забезпечення Нацполіції) №Л-1544,Л-1545/12/2/01-2016, в якій зазначив, що поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, Законом України «Про Національну поліцію» та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Вважаючи цю відповідь неналежною позивач звернувся до суду.

Разом з тим, 23 січня 2017 року тимчасовий виконувач обов`язків Голови Нацполіції надав ОСОБА_1 відповідь № 725/05/12-2017 про те, що відповідач розглянув клопотання позивача щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника Голови Нацполіції - керівника патрульної поліції ОСОБА_2 за порушення встановлених законодавством вимог щодо застосування державної мови під час офіційного спілкування. У цьому листі вказано, що під час перевірки факти, наведені у клопотанні позивача, знайшли своє часткове підтвердження. ОСОБА_1 повідомлено, що з ОСОБА_2 проведено бесіду щодо обов`язкового дотримання в офіційному спілкуванні вимог, встановлених засадами державної мовної політики, дотримання Правил етичної поведінки поліцейських та Присяги працівника поліції, а також неприпустимість порушення службової дисципліни в подальшому.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (частина перша статті 3 вказаного Закону).

Положеннями частини третьої статті 3 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Приписами статей 4-6 Закону України «Про звернення громадян» регламентується коло питань, рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, а також установлені вимоги до звернення, мова звернень і рішень та відповідей на них.

Статтею 7 Закону України «Про звернення громадян» встановлено заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення й передбачено обов`язок із прийняття та розгляду звернень, оформлених належним чином і поданих у встановленому порядку.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Наказом МВС України від 10 жовтня 2004 №1177 затверджено Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України.

З преамбули вказаного Положення випливає, що воно прийняте з метою забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення, покращання, удосконалення організації їх особистого прийому в апараті Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органах внутрішніх справ України, а також у вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління, та на виконання статті 40 Конституції України, Законів України "Про звернення громадян", "Про міліцію", "Про статус народного депутата України", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про інформацію".

Відповідно до пункту 4.1. Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України керівники органів внутрішніх справ та їх заступники при розгляді звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників органів внутрішніх справ на місця для перевірки викладених у зверненнях фактів, уживати інших заходів для об`єктивного вирішення поставлених авторами звернень питань, з`ясовувати і усувати причини та умови, які спонукають громадян скаржитись, якщо це не суперечить чинному законодавству. Безпосередні виконавці при здійсненні перевірок за зверненнями обов`язково спілкуються з їх авторами, з`ясовують усі порушені питання та обставини, детально вникають в їх суть, вживають заходів щодо захисту конституційних прав громадян у межах своєї компетенції відповідно до чинного законодавства.

Звернення вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі поставлені в них питання, вжиті необхідні заходи і заявникам дані вичерпні відповіді (пункт 4.6. цього Положення).

Відповідно до пункту 4.7. Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України відповідь за результатами розгляду звернення в обов`язковому порядку дається тим органом, який його отримав і до компетенції якого входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівника або його заступника. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, вжиті органом внутрішніх справ, у межах його компетенції, для захисту конституційних прав громадян.

Пунктами 7.4. і 7.5. вказаного Положення передбачено, що за кожною скаргою, в якій громадяни порушують питання про наявність порушень чи недоліків у роботі органів внутрішніх справ або скаржаться на дії працівників ОВС, проводиться ретельна перевірка викладених фактів органом внутрішніх справ, до якого звернувся громадянин. За результатами перевірки надаються матеріали керівникові органу внутрішніх справ або його заступникам, в яких зазначається, підтвердились чи ні наведені відомості (факти) і які заходи вжиті для усунення виявлених порушень чи недоліків та притягнення до відповідальності винних осіб. Громадянину за наслідками розгляду скарги надається письмова або усна відповідь (за його бажанням). Рішення за розглядом скарги громадянина приймає керівник органу внутрішніх справ (або його заступник), у провадженні якого перебуває скарга.

Статтею 3 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 4 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 5 вказаного Розділу Закону України «Про Національну поліцію» визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію".

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга Нацполіції у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, позивач і відповідач є суб`єктами правовідносин у сфері звернень громадян з відповідними правами й обов`язками, зокрема з правом позивача скерувати звернення й обов`язком відповідача розглянути його і надати на нього відповідь. Тобто, у відповідності до Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» та Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України клопотання ОСОБА_1 від 10 жовтня 2016 року належить розглядати Нацполіції, чого обидві сторони під час слухання справи в судах попередніх інстанцій не заперечували.

Враховуючи положення статей 3, 4-6, 19 Закону України «Про звернення громадян» та пункту 4.1. Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідь Нацполіції на звернення ОСОБА_1 від 10 жовтня 2016 року, надана листом від 17 листопада 2016 року, має формальний характер і не ґрунтується на ретельному дослідженні обставин і питань, які порушив заявник у своєму зверненні. Так, Нацполіція обмежилася лише цитуванням окремих норм чинного законодавства України, не навівши їх зв`язку зі змістом звернення позивача, а також не аргументувала застосування цих норм у контексті обставин, вказаних у зверненні, не надала відповіді на поставлене ОСОБА_1 питання.

Верховний Суд зауважує, що саме по собі надання будь-якої відповіді на звернення громадянина у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов`язку суб`єктом владних повноважень. Так, істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування і вирішення поставлених у зверненні питань (із урахуванням суті відповідного звернення і на підставі його ґрунтовного й всебічного вивчення).

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що лист від 17 листопада 2016 року №Л-1544,Л-1545/12/2/01-2016, наданий у відповідь на клопотання ОСОБА_1 від 10 жовтня 2016 року, у розумінні вимог чинного законодавства України не може вважатися належною відповіддю на звернення громадянина (по суті викладених у ньому обставин і порушених питань), а тому такий розгляд звернення позивача є неналежним і протиправним.

Надаючи оцінку доводам скаржника про неможливість застосування до спірних правовідносин норм Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України, Верховний Суд зазначає таке.

Зі змісту преамбули вказаного Положення випливає, що воно прийняте, зокрема, з метою забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення <…> і на виконання статті 40 Конституції України, Законів України "Про звернення громадян", "Про міліцію" <…>. Водночас, слід зауважити, що Закон України «Про міліцію» втратив чинність з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» (пункт 5 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону).

Приписами пункту 4 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» також передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

З аналізу викладених норм випливає, що Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України може застосовуватися органами Нацполіції до прийняття нового нормативно-правового акту щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення в органах і підрозділах Нацполіції.

Як вірно зазначив позивач, скаржник не вказав про можливість застосування іншого нормативно-правового акту щодо розгляду звернень громадян у системі органів Нацполіції замість Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України.

Водночас Верховний Суд зауважує, що Порядок розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України був затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 листопада 2017 року №930 і набрав чинності лише 26 січня 2018 року, тобто більш ніж через рік з моменту звернення ОСОБА_4 із відповідним клопотанням до відповідача.

Отже, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про застосування судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі норм матеріального права (Положення про порядок роботи зі зверненнями в системі МВС України), які не регулюють спірні правовідносини.

Стосовно доводів скаржника про порушення судами норм процесуального права, яке виявилося у тому, що суди не врахували лист Нацполіції від 23 січня 2017 року №725/05/12-2017, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що предметом судового розгляду є спір, що виник до відкриття провадження у справі. Відповідно щодо правовідносин, які на момент відкриття провадження у справі не існували, суд не має права ухвалювати рішення. Окрім цього, як вірно зауважив суд апеляційної інстанції, відповідач не скористався правом щодо надання заперечення на адміністративний позов і не вказував під час слухання справи в суді першої інстанції, що відповідь Нацполіції від 17 листопада 2016 року є проміжною. До того ж, як випливає з пояснень позивача від 13 березня 2017 року (а.с. 57), наданих до суду першої інстанції, ОСОБА_1 навіть з урахуванням відповіді від 23 січня 2017 року, не вважає, що його звернення від 10 жовтня 2016 року було розглянуте належним чином.

Крім того, статтею 86 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Водночас суд касаційної інстанції, в силу статті 341 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року і до 8 лютого 2020 року), не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про порушення права позивача на належний розгляд його звернення від 10 жовтня 2016 року, чого відповідач не спростував.

Відтак, розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів не встановила підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду