ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2021 року

м. Київ

справа № 813/8161/14

адміністративне провадження № К/9901/27553/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Галичина» на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Карп`як О.О. від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гінди О.М., суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В. від 05 липня 2016 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Галичина» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, за участю прокуратури Львівської області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Предметом розгляду судів у цій справі були позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Галичина» (далі - позивач, Товариство) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - відповідач, Інспекція) про: 1) визнання протиправними дій відповідача, які полягають у закінченні перевірки 26 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 26 грудня 2012 року №1177/31-00/25553579; 2) визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 січня 2013 року №№ 0001710801/284, 0001700801/286 та від 26 грудня 2012 року №№ 0001500801/1239, 0001490801/12538, 0001510801/12541.

Суди встановили, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) за грудень 2009 року та податку на прибуток за ІV квартал 2009 року при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «Маджестік» складено акт від 26 грудня 2012 року №1177/31-00/25553579, в якому встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №334/94-ВР), внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 1000000,00 грн., та підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №168/97-ВР), що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 800000,00 грн.

Також Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати ПДВ за лютий 2010 року та податку на прибуток за І квартал 2010 року при здійсненні розрахунків з ТОВ «Маджестік», за результатами якої складено акт від 16 жовтня 2012 року №861/31-00/25553579, у якому зафіксовано порушення Товариством вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР внаслідок безпідставного включення до складу валових витрат вартості придбаних у ТОВ «Маджестік» товарно - матеріальних цінностей на загальну суму 425000 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР, у зв`язку з чим занижено ПДВ за лютий 2010 року на суму 340000 грн.

У актах перевірок Інспекція дійшла висновку про неправомірне формування Товариством витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ «Маджестік», оскільки перевірками документально не підтверджено реальності здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це обставинами, викладеними в акті Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 31 грудня 2010 року №6525/23-3/36493888 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Маджестік» з питань правильності дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період січень-вересень 2010 року, відповідно до якого не встановлено здійснення господарських взаємовідносин останнього з платниками податків по ланцюгу постачання, наявності у вказаного підприємства ресурсів, необхідних для здійснення діяльності тощо, а також вказано на ознаки фіктивності контрагента.

На підставі висновків актів перевірок відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 11 січня 2013 року №0001710801/284, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в розмірі 1000000 грн., в тому числі за основним платежем 800000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 200000 грн., №0001700801/286, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 1250000 грн., в тому числі за основним платежем 1000000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 250000 грн.; від 01 листопада 2012 року №0001500801/12539, відповідно до якого збільшено Товариству суму грошового зобов`язання з ПДВ в розмірі 226142,50 грн., в тому числі за основним платежем 180914 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 45228,50 грн., №0001490801/12538, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в розмірі 198857,50 грн., в тому числі за основним платежем 159086 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 39771,50 грн., №0001510801/12541, згідно якого збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 531250 грн., в тому числі за основним платежем 425000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 106250 грн.

Товариство не погодилось із відповідними діями відповідача та рішеннями з огляду на безпідставність висновків актів перевірок.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Востаннє постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, у задоволені вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Суди зазначили, що акт перевірки та дії відповідача, які полягають у закінченні перевірки, за результатами якої складено акт, є способом реалізації наданої контролюючому органу компетенції, не породжують для суб`єкта господарювання юридичних наслідків та не змінюють фінансово-економічне становище платника податків, а тому позовні вимоги Товариства про оскарження відповідних дій визнали такими, що не підлягають задоволенню.

До того ж, постановляючи рішення, суди, з`ясувавши обставини у справі, які підтверджені дослідженими ними (судами) доказами, надавши їм правову оцінку, визнали обґрунтованими доводи контролюючого органу, що операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Маджестік» у період 2009-2010 років щодо поставки останнім молока сухого знежиреного не мали реального характеру й не можуть слугувати підставою для формування Товариством валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за наслідками таких відносин; надані позивачем копії документів не є належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарно-матеріальних цінностей, адже контрагента позивача було зареєстровано на підставну особу примусово, без її власного волевиявлення, установчі документи підписані нею без ознайомлення із їх змістом та в присутності раніше невідомих осіб. Також апеляційний суд вказав й на ненадання позивачем доказів, за яких обставин було втрачено первинні документи, які б давали можливість встановити поважність причин їх неподання до перевірки, а наданий до суду апеляційної інстанції акт про втрату документів носить формальний характер.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

У доводах касаційної скарги по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог і таку свою позицію мотивує тим, що суди здійснили необ`єктивну правову оцінку залученим до справи доказам та фактичним обставинам, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та документально оформлені, останні були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов`язків, а відтак позивач мав право на зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат за результатами таких відносин та формування податкового кредиту з ПДВ. Сам факт порушення кримінальної справи відносно службових осіб ТОВ «Маджестік» та протокол допиту свідка, на думку позивача, не можна вважати встановленою обставиною порушення саме позивачем вимог податкового законодавства. Стверджує, що суди безпідставно взяли до уваги постанову Кіровського районного суду міста Дніпропетровська по справі №0418/1443/2012 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року по справі №876/6654/13, у яких не встановлено обставин нездійснення взаємовідносини Товариства із ТОВ «Маджестік».

Також вважає, що дії відповідача по проведенню перевірки Товариства, за результатами якої складено акт від 26 грудня 2012 року №1177/31-00/25553579, вчинені з порушенням пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України, адже контролюючий орган було повідомлено про втрату первинних документів, внаслідок чого останній, у свою чергу, був зобов`язаний перенести терміни проведення перевірки до дати відновлення та надання документів до перевірки, однак таких дій не вчинив та розпочав перевірку, чим порушив право позивача.

Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період вчинення спірних операцій регулювалися Законом №334/94-ВР, відповідні положення якого були чинними до 01 квітня 2011 року.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пункту 1.31 статті 1 Закону №334/94-ВР під продажем результатів робіт (послуг) розуміються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об`єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Щодо ж до правовідносин з приводу формування платником податку податкового кредиту у період до 01 січня 2011 року, останні регулювалися Законом №168/97-ВР.

Об`єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду й відображають реальність таких операцій, повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Надання податковому органу документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати. Суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зокрема, провести всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

В ході розгляду справи судами встановлено, що 09 грудня 2009 року між Товариством (покупець) та ТОВ «Маджестік» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів №09/12/09, за умовами якого продавець зобов`язувався поставити Товариству молоко сухе знежирене у відповідній кількості, а останнє, у свою чергу, прийняти та оплатити цей товар.

Згаданим контрагентом на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких суми ПДВ включені Товариством до складу податкового кредиту у 2009-2010 роках.

Як стверджував позивач, у ході перевірки позивачем подана необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентом, а також того, що укладений договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Однак надані позивачем та зібрані судами у ході розгляду справи докази не дали судам можливості встановити руху активів на шляху до позивача у справі, участь контрагента у такому ланцюгу, реальні зміни майнового стану Товариства внаслідок таких відносин, його власному капіталі.

Окрім того судами встановлено, що зі сторони ТОВ «Маджестік» договір, акти прийому-передачі та податкові накладні підписані від імені директора ТОВ «Маджестік» - ОСОБА_1 .

Суди врахували наявність кримінальної справи №051101, порушеної за ознаками вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (фіктивне підприємництво), в межах якої як свідок була допитана керівник ТОВ «Маджестік» - ОСОБА_1 , яка повідомила, що зареєструвала дане підприємство примусово, без її власного волевиявлення та мети здійснення фінансово-господарської діяльності та отримання будь якого прибутку; також згідно проведеного почеркознавчого дослідження підписи на податкових деклараціях, статуті, довіреностях та протоколі загальних зборів від імені директора вказаного підприємства зроблені не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Окрім того у ході розгляду справи встановлено, що постановою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська по справі №0418/1443/2012, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 (директора ТОВ «Маджестік») звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України (службова недбалість), відповідно до Закону України «Про амністію», тобто за нереабілітуючими підставами. Судом у вказаному рішенні встановлено, що ОСОБА_1 20 жовтня 2009 року згідно раніше досягнутій домовленості із невстановленими слідством особами зареєструвала на свої ім`я ТОВ «Маджестік» і в період з 21 жовтня 2009 року по 27 липня 2010 року неналежно виконувала свої посадові обов`язки, пов`язані із здійснення контролю за діяльністю підприємства, організацією та веденням бухгалтерського обліку та звітності при нарахуванні сум обов`язкових платежів, в результаті чого була занижена сума податкових зобов`язань.

У постановах Верховного Суду України від 19 квітня 2016 року (№21-4985а15), 05 березня 2012 року (№21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Також Верховний суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі №440/422/19 та від 20 грудня 2019 року у справі №826/16776/18 зазначив, що наявність у платника податку первинних документів, які не мають дефекту форми, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Зважаючи на зазначене, суди дійшли висновку, що первинні документи, надані позивачу ТОВ «Маджестік», не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами та, як наслідок, визнаватись такими, що посвідчують факт придбання товарів, адже підписані особою, яка заперечує такі обставини.

Оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що надані позивачем документи не відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх змісту та оформлення, що унеможливлює, з огляду на приписи Закону №996-XIV, розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази. Наведені обставини у сукупності та взаємозв`язку були цілком об`єктивно розцінені судами як доказ безтоварності спірних операцій, що виключає відображення таких у обліку підприємства й підстави для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за такими відносинами.

При цьому на виконання вказівки Вищого адміністративного суду України як судом першої, так і апеляційної інстанції у позивача витребовувались докази втрати первинних документів по операціях з контрагентом, однак відповідні вимоги Товариством виконано не було, що розцінено судами як відсутність поважних причин щодо неподання таких до перевірки контролюючому органу.

У контексті наведеного слід зазначити, що обов`язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов`язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці органами державної податкової служби. При цьому дії платника податків щодо повідомлення контролюючого органу про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів, зазначені в пунктах 44.1, 44.3 статті 44 ПК України, не звільняють його від відповідальності, а лише дають можливість з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу, протягом 90 календарних днів відновити втрачені документи.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників. Показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертизи.

За правилами частини першої та четвертої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні надали належну правову оцінку всім обставинам, що входять до предмета доказування, дотрималися вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, вжили належні та достатні заходи для їх встановлення.

Не можна не погодитися й із висновком судів про те, що дії контролюючого органу з проведення перевірки та зі складання акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків.

В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, Верховний Суд вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Наведені ж у касаційній скарзі доводи Товариства не спростовують вказаних висновків судів, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів. При цьому слід зазначити, що суд касаційної інстанції згідно положень статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості на здійснення переоцінки встановлених обставин справи; за змістом ж частини другої статті 351 КАС України скасування або зміна рішення можлива лише за умови ухвалення незаконного рішення, чого в даному випадку не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Галичина» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко