ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 814/1454/16

адміністративне провадження № К/9901/41560/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року (суддя Желєзний І.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року (головуючий суддя Золотніков О.С., судді: Осіпов Ю.В., Скрипченко В.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" до Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом (з врахуванням уточнень) до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 січня 2016 року №0000032202 та від 14 червня 2016 року №0005161401.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства при віднесенні до складу витрат, які враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком на прибуток, амортизації тимчасової податкової різниці, яка виникла за результатами інвентаризації основних засобів станом на 01 квітня 2011 року, та коштів, що сплачувались контрагентам, - ТОВ «ІРИНА і К» та ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» на виконання укладених із ними договорів, оскільки господарські операції з останніми мали реальний характер, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, прийшли до висновку, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені; ним не допущено завищення суми витрат за рахунок амортизації тимчасової податкової різниці, а також дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування показників податкового обліку, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки, неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм, а також прийняття ними рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Ухвалою від 10 липня 2017 року Вищий адміністративний суд України замінив відповідача - Державну податкову інспекцію у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області правонаступником - Державною податковою інспекцією у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

У свою чергу, Верховний Суд своєю ухвалою здійснив заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди з`ясували, що у період з 28 жовтня по 08 грудня 2015 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 15 грудня 2015 року №1711/14-04-22-01/36142801, в якому, в свою чергу, зазначено про порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.8, підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 та пункту 6 підрозділу ХХ ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на 25 671,00 грн. та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток за 2013 - 2014 роки на 1 218 382,00 грн.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області 12 січня 2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000032202, яким Товариству зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 218 382,00 грн., та №0000042202 про донарахування грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 32 088,75 грн. (25 671,00 грн. - на основним зобов`язанням та 6 417,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

В подальшому, за результатами адміністративного оскарження Товариством вказаних податкових повідомлень-рішень до ДФС України та прийняття останньою 10 червня 2016 року рішення №12945/6/99-99-11-01-01-25 про часткове задоволення скарги Державною податковою інспекцією у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області 14 червня 2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0005161401, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 25 354,00 грн. й нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 6 338,50 грн.

Передумовою прийняття податкових повідомлень-рішень стали висновки перевіряючих про безпідставне включення позивачем до складу інших витрат звичайної діяльності амортизації тимчасової податкової різниці, яка виникла за результатами інвентаризації основних засобів станом на 01 квітня 2011 року на загальну суму 682 294,00 грн. (за 2013 рік - 536 088,00 грн., за 2014 рік - 146 206,00 грн.), оскільки згідно протоколу загальних зборів учасників Товариства від 29 листопада 2012 року №29/11 здійснено його реорганізацію й відповідно до розподільчого балансу від 01 лютого 2013 року у позивача залишились основні засоби, які, на думку контролюючого органу, введено в експлуатацію після 01 квітня 2011 року, тобто вони не приймали участь в розрахунку тимчасової податкової різниці, що є порушенням вимог пункту 6 підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України; крім того Товариством не підтверджено обставину надання ТОВ «ІРИНА і К» транспортно-експедиційних послуг, вартість яких ним врахована при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток; до того ж згідно наявної податкової інформації у ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» відсутні ресурси і засоби для здійснення фінансово-господарської діяльності, а Товариством не подано товарно-транспортні накладні про транспортування придбаного у цього контрагента товару (віників сорго).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 12 січня 2016 року №0000032202 та від 14 червня 2016 року №0005161401, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В силу положень підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Виходячи з положень пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування податком на прибуток є: 134.1.1 - прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; 134.1.2 - дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно з пунктами 138.2, 138.4, 138.6 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Як передбачено пунктом 138.8 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (підпункт 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 ПК України).

Відповідно до підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов`язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у виді виникнення права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

У справі, що розглядається, суди встановили, що основним видом діяльності Товариства є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

У перевіряємий період Товариством укладались договори з контрагентами ТОВ «ІРИНА і К» та ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС», а саме:

- договір на субекспедирування зовнішньоторговельних вантажів від 20 червня 2011 року за №20-07/Э, відповідно до якого ТОВ «ІРИНА і К» (як виконавець) зобов`язалось здійснити транспортно-експедиційні послуги зовнішньоторговельних вантажів замовника (позивача) з території ДП «Миколаївський морський торговельний порт»;

- договір на поставку товарно-матеріальних цінностей від 01 листопада 2011року №85-Р/ЕТСК, за умовами якого продавець (ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС») згідно заявок покупця (позивача) зобов`язався передати, а останній - прийняти та оплатити у кількості, номенклатурі та по ціні господарський та інший товар на умовах цього договору.

В підтвердження виконання умов вищезазначених договорів Товариством, крім копій самих договорів й додатків до них, надавались копії рахунків-фактур, виписок по особовому рахунку, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), видаткової накладної, податкової накладної, платіжного доручення, оборотно-сальдової відомості.

Також суди з`ясували, що віники сорго у кількості 700 штук, придбані у ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС», вивозились позивачем самостійно, у зв`язку із чим не оформлювались товарно-транспортні накладні.

Крім того з приводу надання ТОВ «ІРИНА і К» послуг за укладеним з ним договором Товариством подано документи, що свідчать про знаходження судна на території ДП «Миколаївський морський порт» у вересні 2012 року, зокрема, копії стейтмента - документа, наданого ДП «Адміністрація морських портів України», листа капітана Миколаївського морського порту від 22 березня 2016 року, яким підтверджується знаходження судна в акваторії порту, акту виконаних послуг від 30 вересня 2012 року №9 з додатком - розрахунком вартості фактично виконаних вантажно-розвантажувальних робіт (перевалки), листа Товариства начальнику відділу обліку руху вантажів від 03 жовтня 2012 року №06-02-3/1551, даних по вантажопереробці через склади Товариства, а також рахунку на оплату послуг від 30 вересня 2012 року.

При цьому, оцінюючи наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суди вказали, що наявні первинні документи дають можливість визначитися з їх суттю, змістом та обсягом, ідентифікувати учасників та перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, а відтак, дійшли переконання, що у ході перевірки Товариством подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.

Разом з тим, суди відмітили, що податковим органом не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, як і не доведено, що зміст укладених між ними угод не відповідав дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчив про намір ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів, або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, що, в свою чергу, могло б свідчити про безпідставність формування ним даних податкового обліку.

На час здійснення спірних господарських операцій контрагенти (ТОВ «ІРИНА і К» та ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС») були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платниками податку на додану вартість.

Також суди враховували, що відповідачами не здійснювалась перевірка контрагентів на предмет наявності у останніх необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності, зокрема, основних фондів, матеріальних та трудових ресурсів, укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки ж контролюючого органу про неможливість здійснення одним з контрагентів (ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС») господарських операцій із позивачем ґрунтуються виключно на оцінці податкової інформації, що, як визнали суди, не є достатнім для об`єктивного встановлення дійсних обставин.

В цьому контексті, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. При цьому, сама лише по собі наявність податкової інформації щодо контрагента та/або відсутність, в даному випадку, супроводжуючих документів (товарно-транспортних накладних) не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Що ж до висновку акту перевірки Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про безпідставне віднесення позивачем до складу інших витрат звичайної діяльності амортизації тимчасової податкової різниці, яка виникла за результатами інвентаризації основних засобів станом на 01 квітня 2011 року на загальну суму 682 294,00 грн. (за 2013 рік - 536 088,00 грн. та за 2014 рік - 146 206,00 грн.), суди виходили з наступного.

Так, як вже вказувалось в цій постанові, свою позицію податковий орган обґрунтовує тим, що згідно протоколу загальних зборів учасників Товариства від 29 листопада 2012 року №29/11 здійснено реорганізацію останнього й відповідно до розподільчого балансу від 01 лютого 2013 року у позивача залишились основні засоби, які, на думку контролюючого органу, введено в експлуатацію після 01 квітня 2011 року, а тому вони не приймали участь в розрахунку тимчасової податкової різниці, що є порушенням вимог пункту 6 підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Підпунктом 14.1.189 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що тимчасова податкова різниця - податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється в наступних звітних податкових періодах.

За змістом пункту 6 підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України для визначення переліку об`єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 01 квітня 2011 року.

Вартість, яка амортизується, по кожному об`єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

До введення в дію норм ПК України нарахування амортизації відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснювалось за групами без персоніфікації за об`єктом.

За умовами ж пункту 6 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III ПК України, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об`єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Визначення тимчасової податкової різниці за таким механізмом надавало всім платникам податків рівні умови переходу з правил оподаткування за нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до правил оподаткування витрат з придбання основних засобів за нормами ПК України.

Відтак, проаналізувавши наведені вище положення ПК України, суди дійшли переконання, що тимчасова податкова різниця, яка виникла за результатами інвентаризації станом на 01 квітня 2011 року, повинна амортизуватися у податковому обліку на протязі трьох років як окремий об`єкт (але не є основним засобом), що не може впливати на порядок оподаткування за фактом реорганізації суб`єкта господарювання. Така тимчасова податкова різниця амортизується у податковому обліку на протязі трьох років, незалежно від дії позивача з основним засобами після 01 квітня 2011 року.

Таким чином, як зауважили суди, Державною податковою інспекцією у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області безпідставно зменшено Товариству від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 1 218 382,00 грн. у зв`язку із включенням ним до складу витрат амортизації тимчасової податкової різниці на суму 682 294,00 грн. за 2013 - 2014 роки.

Враховуючи наведене та зважаючи на положення частини 1 статті 341 КАС України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не впливають на правильність прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва