ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2020 року
м. Київ
справа №814/2622/13-а
адміністративне провадження №К/9901/16421/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року (головуючий суддя - Вербицька Н.В., судді: Джабурія О.В., Кравченко К.В.)
за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року за нововиявленими обставинами
у справі №814/2622/13-а
за позовом ОСОБА_1
до управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області
про скасування наказів та поновлення на роботі.
I. РУХ СПРАВИ
1. 10 червня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- скасувати пункт 1 наказу виконуючого обов`язків начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 4 жовтня 2011 року №833 щодо його звільнення - начальника ВДСБЕЗ Корабельного ВМ ММУ;
- скасувати наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 31 жовтня 2011 року №129 про його звільнення на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України (за вчинки, що дискредитують звання співробітника ОВС);
- поновити його на роботі на посаді начальника відділення державної служби боротьби з економічними злочинами Корабельного районного відділу Миколаївського міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 80 622,88 грн.
2. В обґрунтування вимог вказав, зокрема, на протиправність звільнення його зі служби за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114.
3. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 4 жовтня 2011 року №833 "Про надзвичайну подію та покарання винних". Визнано протиправним та скасовано наказ управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 31 жовтня 2011 року №129 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ УМВС України в Миколаївській області на посаді начальника відділення державної служби боротьби з економічними злочинами Корабельного районного відділу Миколаївського міського Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області з 1 листопада 2011 року. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 26 447,90 грн. грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 1 листопада 2011 року по 31 жовтня 2012 року (з яких 2 204 грн. - грошове забезпечення за один місяць). В задоволенні позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 54 174,98 грн. відмовлено.
4. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.
5. 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з заявою, в якій просив переглянути вказане рішення за нововиявленими обставинами, скасувавши постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Також заявив клопотання про поновлення строку подання такої заяви.
6. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року.
7. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою заяву задовольнити.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Апеляційним судом встановлено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року, яку позивач просить переглянути, правовими підставами щодо прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ слугувало те, що 29 вересня 2011 року за результатами проведених заходів, прокуратурою Миколаївської області відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу №11900031 за ознаками скоєння злочину, передбаченого частиною третьою статті 386 КК України.
9. На підставі висновку службового розслідування, проведеного та затвердженого УМВС України в Миколаївській області 30 вересня 2011 року, встановлено, що начальник сектору Державної служби боротьби з економічними злочинами Корабельного РВ УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_1 скоїв вчинок, що відноситься до надзвичайних подій з особовим складом ОВС та дискредитує працівника органів внутрішніх справ.
10. Із висновку вбачається, що ОСОБА_1 , усупереч вимогам служби, на яку покладено виявлення, документування та припинення економічних злочинів, незаконно вимагав та отримав грошову винагороду у 100 тис. грн. від громадянина ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 за не вжиття заходів до не притягнення останнього до кримінальної відповідальності за матеріалами перевірок, які проводились співробітниками очолюваного ним підрозділу.
11. 4 жовтня 2011 року УМВС в Миколаївській області винесено наказ №833, у пункті 1 якого вирішено звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України за статтею 66 Положення про проходження служби (за дискредитацію), за грубе порушення чинного законодавства України, Присяги працівника міліції, нехтування вимогами наказів МВС України, які регламентують діяльність працівників міліції, ігнорування принципів ОВС - законності та гуманізму, приниження честі та гідності співробітника ОВС, підрив авторитету, престижу та довіри до правоохоронних органів України, низькі морально - ділові якості та скоєння вчинку, несумісного з перебуванням на службі, що виразилось у зраді інтересів служби та безвідповідальному виконанні своїх службових обов`язків, безпосередньо направлених на попередження, виявлення та документування корупційних дій громадян.
12. 31 жовтня 2011 року, на підставі наказу відповідача №833, наказом управління МВС в Миколаївській області №129 о/с/ ОСОБА_1 звільнено з органів МВС у запас Збройних Сил України за пунктом 66 Положення (за вчинки, які дискредитують звання співробітника ОВС).
13. Одеський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову Миколаївського окружного адміністративного суду та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 виходив з того, що дискредитація звання рядового і начальницького складу є окремою підставою для звільнення з органів внутрішніх справ і в пункті 66 Положення не йдеться про можливість застосування даної підстави для звільнення виключно в разі притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Судова колегія зазначила, що дії позивача є несумісними з проходженням служби в органах внутрішніх справ, суперечать змісту Присяги працівників внутрішніх справ, оскільки підривають довіру громадян як до працівників міліції, так і до органів внутрішніх справ в цілому, принижують їх авторитет.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
14. Відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року, апеляційний суд виходив з того, що наявність постанови ДБР, якою закрито кримінальне провадження №42016150000000325 від 30 грудня 2016 року, у зв`язку із відсутністю в діях начальника ВДСБЕЗ Корабельного РВ ММУ УМВС ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 386 КК України, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, не є нововиявленою обставиною.
15. Позивач у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, зазначає, що наведені в заяві обставини є нововиявленими, впливають на результат цього спору.
16. Зазначає, що апеляційним судом не в повному обсязі були встановлені усі обставини, що мають вирішальне значення для остаточного рішення у справі.
17. Вказує, що в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд зазначив, що наявність постанови ДБР, якою закрито кримінальне провадження не є нововиявленою обставиною для перегляду рішення. При цьому в рішенні суду взагалі не надано оцінки, тобто фактично не з`ясовано усі обставини, що були викладені у самій постанові про закриття кримінального провадження.
18. На думку скаржника, саме вказаною постановою слідчого доводиться, що він не вчиняв жодних дій, які могли б розцінюватись судом, як дискримінаційні. Він не вчиняв протиправних, винних, умисних чи з необережності суспільно небезпечних дій, що порушували приписи норм права, за які передбачена законом хоч якась відповідальність. 30 вересня 2011 року він перебував на лікарняному, на службі не перебував, порушень службової дисципліни в той день не допускав, не порушив українське законодавство та вимоги Присяги.
19. Судом не враховано, що вказана постанова стала результатом багаторічного досудового та судового слідства, під час якого було встановлено, що він не отримував жодної незаконної винагороди, що підтвердилось показами свідка ОСОБА_2 , який повністю спростував свої попередні покази, та заявив про протиправний тиск на нього під час слідства. Покази ОСОБА_2 також зазначені в постанові слідчого про закриття кримінального провадження, та їм надано зазначені в постанові слідчого про закриття кримінального провадження, та їм надано належну оцінку слідчим. Вцілому за результатом досудового слідства, станом на момент винесення постанови про закриття кримінального провадження, були спростовані усі звинувачення його в частині вчинення протиправних дій. В той же час, апеляційний суд в 2014 році не мав можливості надати оцінку зазначеним фактам, що і стало підставою для його звернення до суду.
20. Скаржник зазначає, що покази свідка ОСОБА_2 , які в подальшому були докорінним чином ним змінені та надані після прийняття 16 жовтня 2014 року постанови апеляційним судом у справі №814/2622/13-а, як в судовому розгляді кримінальної справи в Ленінському районному суді міста Миколаєва, так і слідчому ДБР, повністю виправдовують його та доводять необґрунтованість та протиправність рішення суб`єкта владних повноважень про його звільнення з ОВС України та повністю спростовують твердження, які в ньому містяться.
21. Вказує, що на момент розгляду апеляційним судом заяви про поновлення строку подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, колегією суду визначено суттєвим той факт, що постановою слідчого ДБР про закриття кримінального провадження, встановлена невідповідність свідчень свідка ОСОБА_2 його попереднім показам, які були єдиним «доказом» протиправних дій з його боку, а на момент винесення рішення по суті цей факт судом взагалі ігнорується і жодного разу не згадується у остаточному рішенні.
22. Скаржник звертає увагу на порушення судом норм процесуального права під час судового розгляду, оскільки встановивши невідповідність особи, яка називала себе представником відповідача, цій особі було надано можливість реалізувати права, передбачені статтею 47 КАС України, в порушення вимоги частин другої та третьої статті 368 та статті 310 КАС України.
23. Також скаржник звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини, що, на його думку, мають тотожні аспекти з даною справою.
24. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
26. Відповідно до частин першої та другої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
27. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що спричинили ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
28. Аналіз наведених положень свідчить про те, що нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх урахування судового рішення. До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору.
29. При цьому необхідними ознаками нововиявлених обставин є: існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи й ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява; на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду; істотність цих обставин для розгляду справи (внаслідок урахування цих обставин суд міг би прийняти інше рішення, ніж те, що було прийняте).
30. Частиною четвертою статті 361 КАС України визначено, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:
1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;
2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
31. Наведене свідчить, що обставини, які виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, не можуть визнаватися нововиявленими.
32. Виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення.
33. У свою чергу істотні для справи обставини - це ті обставини, що становлять сутність справи та мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, могли вплинути на рішення суду, що набрало законної сили, існували під час розгляду адміністративної справи, але не були і не могли бути відомі ні особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, ні адміністративному суду.
34. Заява ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року в цій справі обґрунтована тим, що 30 серпня 2019 року постановою слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Попович С.М. закрито кримінальне провадження №42016150000000325 від 30 грудня 2016 року у зв`язку з відсутністю в діях начальника ВДСБЕЗ Корабельного РВ ММУ УМВС ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 386 КК України, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
35. Заявник вважає зазначені обставини нововиявленими та такими, що є підставою для скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами з ухваленням нового рішення про залишення в силі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 травня 2014 року.
36. Питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов`язки таких осіб, визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року №565-XII "Про міліцію".
37. Статтею 18 цього Закону, якій діяв на момент звільнення позивача, передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114.
38. Як встановлено апеляційним судом, спірним наказом позивача звільнено за пунктом 66 цього Положення, згідно якого особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
39. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 12 Дисциплінарного статуту та підпункту "є" пункту 63 Положення №114, одним із видів дисциплінарних стягнень, які накладаються на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни, є звільнення з органів внутрішніх справ.
40. Статтею 14 Дисциплінарного статуту, яка регулює порядок накладання дисциплінарних стягнень, встановлено, що з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
41. Вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
42. Наведене обумовлене тим, що працівники міліції мають особливий правовий статус, який полягає у віднесенні вимог морального змісту до їх службово-трудових обов`язків.
43. Апеляційним судом встановлено, що відповідно до висновку службового розслідування, 12 квітня 2011 року слідчим відділом Корабельного РВ ММУ УМВС області за матеріалами дослідчих перевірок, яку здійснювали працівники СДСБЕЗ Корабельного РВ, за неодноразовими заявами співзасновників ТОВ "Укрмолстандарт" гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо протиправної діяльності колишнього директора товариства ОСОБА_6 , який при отриманні кредиту використав підроблений звіт, а отримані гроші використав на власний розсуд, було порушено кримінальну справу за ознаками скоєння злочину, передбаченого частиною другою статті 202 КК України за фактом шахрайства з фінансовими ресурсами посадовими особами ТОВ "Укрмолстандарт". В подальшому по справі порушені додаткові епізоди злочинної діяльності посадових осіб товариства - за фактом підробки звіту та за фактом привласнення грошових коштів шляхом зняття грошей по чеку з рахунку ТОВ "Укрмолстандарт". Однак допитаний по справі гр. ОСОБА_6 зазначив, що брати ОСОБА_4 примусили його отримати кредит та передати їм гроші, заперечивши факт підроблення звіту.
44. Оперативне супроводження вказаної кримінальної справи здійснювалося працівниками СДСБЕЗ Корабельного РВ під керівництвом начальника сектору ОСОБА_1 .
45. За результатами проведених спільних заходів УСБУ та ВВБ області було встановлено, що ОСОБА_1 , будучи посадовою особою, знаходячись на лікарняному, діючи з корисних спонукань вимагає незаконну грошову винагороду від громадянина ОСОБА_3 за невиконання процесуальних дій за матеріалами перевірки по ТОВ "Укрмолстандарт".
46. Враховуючи зазначені обставини, відповідач дійшов висновку, що такі дії ОСОБА_1 дискредитують його, як працівника органів внутрішніх справ. З таким твердженням погодився і Одеський апеляційний адміністративний суд у постанові від 16 жовтня 2014 року, зазначивши, що матеріалами службового розслідування доведено факт вчинення ОСОБА_1 проступку, що підриває довіру та авторитет органів внутрішніх справ і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
47. Дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (національної поліції) за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
48. Відсутність обвинувального вироку суду на час прийняття оскаржуваних наказів, як і наявність постанови слідчого ДБР про закриття кримінального провадження, не виключає можливості притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, що в силу пункту 66 Положення є самостійною підставою для звільнення з органів внутрішніх справ.
49. В контексті спірних правовідносин апеляційний суд правильно послався на рішення Європейського суду з прав людини «Христов проти України» (заява №24465/04), в пункті 33 якого йдеться про те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява N 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII, у справі «Желтяков проти України», заява № 4994/04, пункт 42).
50. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 34), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява №52854/39, пункт 52, ECHR 2003-IX, у справі "Желтяков проти України", заява №4994/04, пункт 43).
51. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що наявність постанови ДБР, якою закрито кримінальне провадження №42016150000000325 від 30 грудня 2016 року, у зв`язку із відсутністю в діях начальника ВДСБЕЗ Корабельного РВ ММУ УМВС ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 386 КК України, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, не є нововиявленою обставиною у розумінні вимог статті 361 КАС України, а відтак не є підставою для перегляду постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами.
52. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника, що апеляційний суд зазначаючи про постанову ДБР щодо закриття кримінального провадження, не надав оцінки та не з`ясував усі обставини, що були викладені в ній, оскільки позивача звільнено за пунктом 66 Положення за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, що є самостійною підставою для звільнення.
53. З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
54. За таких обставини, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні заяви про перегляд постанови суду за нововиявленими обставинами.
55. Доводи касаційної скарги не спростовують висновку апеляційного суду і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
56. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
57. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345 350 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2020 року у справі №814/2622/13-а - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіМ.В. Білак О.А. Губська О.В. Калашнікова