ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 814/2840/16
адміністративне провадження № К/9901/5709/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 року (головуючий суддя Шляхтицький О.І., судді: Потапчук В.О., Романішин В.Л.) у справі № 814/2840/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» до Миколаївської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (надалі позивач, Товариство) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до Миколаївської митниці ДФС (надалі відповідач, митний орган) про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, зобов`язання митного органу подати висновок про повернення надмірно сплачених коштів.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 06.04.2017 року позов задовольнив.
Визнав протиправним та скасував рішення про коригування митної вартості товарів №504010000/2016/000029/2 від 27.10.2016 року.
Визнав протиправним та скасував картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №504010000/2016/00058 від 27.10.2016 року.
Зобов`язати митний орган прийняти і подати до Головного управління державної казначейської служби України в Миколаївській області висновок про повернення з Державного бюджету України Товариству суму надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 2 302 814,08 грн шляхом перерахування на рахунок позивача в системі електронного адміністрування ПДВ; та ввізного мита у розмірі 600 259,59 грн шляхом перерахування на поточний банківський рахунок Товариства.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що у митного органу не було ніяких підстав заперечувати можливість визначення митної вартості за ціною договору, з мотивів не надання всіх документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості, оскільки позивач надав відповідачу всі можливі у цьому випадку документи та пояснення.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 06.12.2017 року скасував постанову суду першої інстанції, ухвалив нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства відмовив.
Суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення виходив з того, що у митного органу були ґрунтовні підстави для сумнівів у правильності митної вартості товару. Зокрема, у митній документації відсутня інформація про страхування імпортованого вантажу, що суттєво впливає на митну вартість імпортованого товару.
Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Товариство звертає увагу, що не могло надати митному органу документів про страхування, оскільки страхування товару не здійснювалось.
Відзив на касаційну скаргу позивача від митного органу на адресу Суду не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.
29.12.2017 року касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 № 2147.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.12.2015 року позивач (покупець) уклав контракт №RF/RD/01-16/15-517 з ОАО «Единая торговая компанія» (РФ) (продавець) на поставку гідроксиду натрію сумарним обсягом близько (+/-) 48000 тонн, на загальну орієнтовну суму 20 000 000 доларів США (+/-) (том 1 арк. с. 18-26).
Відповідно до п. 2.2 контракту ціна за 1 тону товару розраховується за формулою середнє котирування FOB MED Low агентства ICIS за два місяця, що передували періоду відвантаження з 21 числа першого місяця до 20 числа другого місяця мінус 60 доларів США.
Розрахована ціна зазначається в специфікації, що підписується кожного разу до 25 числа місяця, який передує відвантаженню.
Також, п.3.2 контракту передбачено, що вантажовідправником по цьому контракту можуть бути (мовою документа) ОАО «Химпром» (г. Новочебоксарск, РФ), ОАО «Каустик» (г. Волгоград, РФ), ООО «Новомосковский хлор» (г. Новомосковск, РФ), ЗАО «Транснефтехим» (г. Москва, РФ), ОАО «БСК» (г. Стерлитамак, РФ), а також будь-які інші відправники на розсуд продавця.
23.09.2016 року сторони підписали специфікацію №8 про визначення ціни на гідроксид натрію на поставку 3800 +/- 5% тонн у жовтні 2016 року - 270 доларів США на суму 1 026 000 +/- 5% грн. (том 1 арк. с. 27).
В жовтні 2016 року продавець поставив на адресу Товариства 168,531 т гідроксиду натрію на загальну суму 45 503,37доларів США (270,00 доларів за тонну). При цьому, відповідно до інвойсу №V-166 від 18.10.2016 в якості вантажовідправника зазначено ОАО «Каустик» (РФ) ( том 1 арк. с. 41).
27.10.2016 року Товариством до митного органу подано електронну митну декларацію № 5040100000/2016/002346 про оформлення 168,531т соди каустичної, гідроксид натрію, на суму 45503,37 доларів США, які надійшли від ОАО «Каустик» (РФ) (том 1 арк. с. 28).
Разом з декларацією товариством надано:
- контракт №RF/RD/01-16/15-517 від 03.12.2015 року,
- специфікацію № 8 від 23.09.2016 року,
- інвойс № V-166 від 18.10.2016 року,
- сертифікат походження №6009062701 від 18.10.2016 року,
- накладні СГМС № 22259828, 222259838, 22259867, 22259988, 222260002, 222260007, 22260017, 22260024, 22200634, 22260045, 22260055, 22260063, 22260070, 22200677,
- копію МД країни відправлення № 10311010/181016/001675 від 18.10.2016 року.
Під час митного оформлення зазначеної партії товару позивач визначив його митну вартість відповідно до ст. 58 Митного кодексу України за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) - 270 доларів США за тонну.
Митний орган відмовив позивачу у визнанні митної вартості товарів за основним (першим) методом у зв`язку з тим, що подані декларантом документи не містять усіх даних, що підтверджують числові значення складових митної вартості (витрат на доставку товару до пункту призначення, страхування, документальне обґрунтування зниження ціни на 60 дол. США), не надано банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, не надано договір (угоди) з третіми особами, бухгалтерську документацію щодо рівня ціни на соду каустичну, гідроксид натрію, в залежності від її якості.
Митний орган повідомленням від 27.10.2016 № 23950 (том 1 арк. с. 31) витребував у позивача для підтвердження митної вартості:
1) бухгалтерську документацію:
- щодо оплати складових митної вартості (страхування);
- страховий поліс;
- щодо вартості соди каустичної, гідроксид натрію.
2) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовленні спеціалізованими експертними організаціями.
Позивач на виконання зазначених повідомлень, надав митному органу документи, що підтверджують заявлену вартість товару:
- інформацію біржових котирувань за останні 4 тижні, що формували цінову політику на каустичну соду згідно умов контракту від 03.12.2015 по специфікації № 8,
- лист підтвердження ідентичності підпису керівника № 277 від 23.12.2015 року
Також позивач повідомив що:
1) копії МД країни відправлення булі надані;
2) попередня оплата товару не здійснювалась, оскільки відповідно до договору оплата здійснюється протягом 18 календарних днів з дня відвантаження товару;
3) Товариство та ОАО «Единая торговая компанія» не страхували товар, а відповідно до базису поставки СРТ жодна із сторін зовнішньоекономічної операції не мають зобов`язань з обов`язкового страхування, а витрати на транспортування до місця призначення включені у вартість товару;
4) договори на продаж товару з третіми особами Товариством не укладались, оскільки підприємство є безпосереднім кінцевим споживачем товару;
5) формування ціни шляхом зменшення її на 60 дол. США є результатом комерційних переговорів і регламентується п.2.2. контракту (том 1 арк. с. 32).
В свою чергу, митний орган не взяв до уваги зазначені пояснення Товариства та дійшов висновку, що підприємством не надано документи, які підтверджують митну вартість товару.
Митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №504010000/2016/000029/2 від 27.10.2016 року, відповідно до якого, визначено ціну 400,50 доларів США за тонну (том 1 арк. с. 33).
Разом з цим прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленню чи пропуску товарів, транспортних засобів через митний кордон України №504010000/2016/00058 від 27.10.2016 року, у зв`язку з тим, що подані документи не містять всіх даних, що підтверджують числові значення складових митної вартості, відсутнє документальне підтвердження вартості у зв`язку з наданою знижкою в 60 доларів США; не надано документацію щодо оплати складових митної вартості (страхування, витрат на доставку товару), договір (угоду, контракт) з третіми особами (том 1 арк. с. 35-37).
При цьому, визначаючи митну вартість цього товару, відповідач використав резервний метод, на підставі раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. (ст.64 МК України). За основу для коригування митної вартості Миколаївською митницею взята митна декларація від 26.07.2016 року №807010001/2016/615.
За приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статей 49 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Згідно з частинами четвертою та п`ятою ст. 58 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.
У відповідності до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Статтею 50 Митного кодексу України визначено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Відповідно до пункту 1 ч. 4 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно до положень ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, підставами для відмови у коригуванні митної вартості, серед іншого, є неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу.
За змістом ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється в першу чергу за основним методом, тобто, за ціною договору (вартістю операції).
Також згідно з ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Суд звертає увагу, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Під час проведення консультацій позивач письмово повідомляв відповідача, що страхування товару не здійснювалося. Аналогічно страхування не здійснювалось ОАО «Единая торговая компанія».
За офіційними правилами тлумачення торговельних правил ІНКОТЕРМС у редакції 2010 року термін СРТ означає, що продавець здійснює поставку покупцю у вказане місце призначення. Відповідно до умов СРТ у покупця немає обов`язку перед продавцем щодо укладення договору страхування. При цьому страхування може бути здійснено продавцем, покупцем, ними двома, або зовсім не здійснюватись. Отже, термін СРТ передбачає можливість, а не обов`язок страхування товару.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що жодним документом підтвердити те, що позивачем не страхувався товар під час перевезення, ніж поясненням самого підприємства у цьому випадку неможливо. В свою чергу, митний орган не спростував це твердження позивача, надавши такий договір або вказавши його реквізити.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги податкового органу ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а саме на приписах Закону України від 06.04.2000 року № 1644-ІІІ Про перевезення небезпечних вантажів та Постанови Кабінету Міністрів України № 733 від 01.06.2002 року «Про затвердження Порядку і правил проведення обов`язкового страхування відповідальності суб`єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів».
Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на те, що можливе порушення вищенаведених норм при транспортуванні вантажу, жодним чином не спростовує вартість товару, заявлену Товариством при митному оформленні.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у митного органу не було ніяких підстав заперечувати можливість визначення митної вартості за ціною договору, з мотивів не надання всіх документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості, оскільки позивач надав відповідачу всі можливі у цьому випадку документи та пояснення.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає нормам матеріального права, прийняте з дотриманням норм процесуального права, але помилково було скасоване апеляційним судом, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.
Разом з тим, вимога про зобов`язання відповідача до виконання покладених на нього законом та підзаконними актами обов`язків щодо надання органу казначейства висновку про суму, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є правильним способом захисту прав позивача, за умови дотримання позивачем процедури повернення таких надмірно сплачених платежів, визначеної законодавством.
Положеннями ст. 301 Митного кодексу України встановлено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України
Статтею 43 Податкового кодексу України визначено умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань.
За змістом пп. 43.3 ст. 43 Податкового кодексу України обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення.
Наказом Державної митної служби України від 20.07. 2007 року № 618 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 618) затверджено порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, яким визначено, серед іншого, порядок та підстави для повернення таких коштів.
Пунктом 1 Розділу ІІІ Порядку №618 регламентовано подання заяви (в тому числі строки, форма, зміст, перелік додаткових документів тощо) у випадку якщо особа вважає, що має право на повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами.
Пункти 2-7 Розділу ІІІ Порядку №618 регламентують алгоритм дій контролюючого органу у випадку отримання відповідної заяви, зокрема в частині проведення перевірки і складання висновку про повернення підтверджених в її ході сум, які підлягають поверненню з бюджету.
Зміст наведеного законодавчого регулювання полягає в тому, що у випадку наявного або підтвердженого (в тому числі на підставі рішення суду) права особи на повернення з державного бюджету надміру/помилково сплачених сум митних платежів, конкретний розмір відповідних сум повинен бути підтвердженим в ході перевірки, проведеної компетентним органом у відповідності до вимог Порядку №618. Лише в результаті такої перевірки, яка віднесена до виключної дискреції митного органу, може бути складено висновок про підтвердження цих сум і надано його відповідному органу казначейства, який здійснює безпосередній перерахунок коштів.
Саме таке розуміння (тлумачення) наведеного законодавчого регулювання покладено в основу мотивації постанови Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15, на яку послались позивач і суд першої інстанції відповідно, і в яких зазначено, що визначений вищевказаними нормативними актами порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених сум митних платежів застосовується у випадку, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів.
Доводи позивача про наявність підстав для зобов`язання митного органу надати висновок про повернення надміру сплачених сум митних платежів у зв`язку з визнанням протиправним і скасуванням у судовому порядку рішення про коригування митної вартості - без подання заяви у відповідності до Порядку №618 - є такими, що не ґрунтуються на правильному розумінні законодавства та правової позиції Верховного Суду України.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
У зв`язку з тим, що суд першої інстанції прийняв по суті правильне рішення, хоча і без урахування наведеного законодавчого регулювання, наявні підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції в частині скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 року у справі № 814/2840/16 скасувати в частині відмови в задоволені позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №504010000/2016/000029/2 від 27.10.2016 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №504010000/2016/00058 від 27.10.2016 року, та в цій частині залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.04.2017 року.
В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник