ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2020 року

Київ

справа №814/2850/17

адміністративне провадження №К/9901/56812/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року (судді: Вербицька Н.В., Джабурія О.В., Кравченко К.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування розпорядження,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Служби безпеки України в Миколаївській області від 10 листопада 2017 року № 110Д "Про скасування допуску до державної таємниці" в частині, що стосується її.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка, як працююча з 05 травня 2016 року на посаді голови Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області мала допуск до державної таємниці. Розпорядженням відповідача від 10 листопада 2017 року № 110Д їй скасований доступ до державної таємниці. Вважаючи, що оскаржуване розпорядження прийнято в порушення статті 23 Закону України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 року №3855-ХІІ (далі - Закон № 3855-ХІІ) та Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабміну України від 18 грудня 2013 року № 939 (далі - Порядок № 939), за відсутності для цього підстав, просила частково скасувати зазначене розпорядження.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Служби безпеки України в Миколаївській області від 10 листопада 2017 року № 110 Д «Про скасування допуску до державної таємниці». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління служби безпеки України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 640,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не ознайомлення позивачки, як керівника державного органу, з висновками акту спеціальної експертизи, позбавило її можливості усунути виявлені в ході перевірки порушення та недоліки.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не вживала заходів для забезпечення режиму секретності: не запровадила пропускний режим в установі, порушила порядок доставки секретної кореспонденції: не уклала договір з підрозділом державного підприємства спецзв`язку про доставку секретної кореспонденції; не забезпечила режим секретності в автоматизованих системах, своєчасно не розробила та не впровадила необхідних заходів щодо цього.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржниця вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині скасування допуску до державної таємниці ОСОБА_1 .

На переконання скаржниці до апеляційної скарги не додано належних документів на підтвердження повноважень особи, яка підписала та подала апеляційну скаргу.

Позивачка вважає, що відповідачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між її діями та встановленими у акті порушеннями та їх вплив на можливість витоку державної таємниці у Єланецькій РДА Миколаївської області.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивачки, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування розпорядження.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено колегію суддів для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: суддя - доповідач Шарапа В.М., судді: Данилевич Н.А, Желтобрюх І.Л.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 червня 2019 року № 795/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: суддя - доповідач Загороднюк А. Г., судді: Єресько Л. О., Соколов В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Розпорядженням УСБУ в Миколаївській області від 15 червня 2016 року № 61Д ОСОБА_1 , як голові районної державної адміністрації Миколаївській області наданий допуск до державної таємниці.

10 липня 2017 року позивачка, виконуючи ті ж посадові обов`язки, які передбачають наявність дозволу до державної таємниці, в зв`язку із закінченням терміну дії раніше наданого дозволу, звернулася до відповідача із заявкою (вих. № 43 дск) про надання дозволу РДА на провадження діяльності, пов`язаною з державною таємницею.

На підставі вказаної заявки, спеціальна експертна комісія УСБУ у Миколаївській області провела спеціальну експертизу наявності в РДА умов, необхідних для провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, за результатами якої 18 серпня 2017 року складений акт.

За висновками акту спеціальної експертизи УСБУ в Миколаївській області відмовлено Єланецькій РДА в наданні спеціального дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, у зв`язку із відсутністю умов для провадження такої діяльності. Рекомендовано, з метою встановлення винних у порушеннях законодавства у сфері охорони державної таємниці, призначити службове розслідування та вжити заходів щодо усунення виявлених в ході перевірки порушень і недоліків, про що необхідно повідомити УСБУ в Миколаївській області у місячний термін з часу отримання акту. Також запропоновано, відповідно до статті 20 Закону, після усунення недоліків повторно направити до УСБУ в Миколаївській області заявку для отримання спеціального дозволу.

10 листопада 2017 року затверджений висновок відділу охорони державної таємниці УСБУ в Миколаївській області про скасування ОСОБА_1 допуску до державної таємниці.

У цей же день розпорядженням № 110 Д відповідач скасував, в т.ч. ОСОБА_1 , яка є головою Єланецької районної державної адміністрації, допуск до державної таємниці.

Позивачка не погоджуючись, з рішенням відповідача про відмову їй у допуску до державної таємниці звернулась до суду з цим позовом.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 55 КАС України (в редакції, чинній на момент подання касаційної скарги до суду), сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Нормами частин третьої, четвертої статті 55 КАС України визначено, що юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Спірні правовідносини, серед іншого, регулюються Законом України від 21 січня 1994 року № 3855-XII «Про державну таємницю» (далі - Закон № 3855), оскільки ним визначені особливості суспільних відносини, пов`язаних з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці.

Відповідно до статті 1 Закону № 3855 допуск до державної таємниці - це оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

Положеннями статті 5 Закону № 3855 встановлено, що забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов`язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.

Разом тим, частиною другою статті 22 Закону № 3855 визначено, що допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону №3855 скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв`язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Статтею 23 Закону №3855 передбачено, що допуск до державної таємниці не надається у разі: 1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією; 2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом; 3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов`язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв`язку з допуском до державної таємниці; 4) наявності у громадянина судимості за тяжкі або особливо тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої в установленому порядку; 5) наявності у громадянина психічних розладів, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров`я України і Службою безпеки України.

У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі: 1) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе; 2) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном; 3) невиконання громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Громадянина, якому відмовлено у допуску до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов`язану з державною таємницею, чи звільнено.

Пунктом 7 частини першої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-ХІІ "Про Службу безпеки України" (далі - Закон №2229-ХІІ) передбачено, що Служба безпеки України зобов`язана брати участь у розробці і здійсненні відповідно до Закону України "Про державну таємницю" та інших актів законодавства заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та здійснення контролю за додержанням порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, що містять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України.

Водночас, частиною першою статті 37 Закону № 3855 визначено, що керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов`язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці.

Аналогічна норма відображена в пункті 3 Порядку № 939, яким серед іншого встановлено обовязок керівника підприємства, установи, організації бути обізнаним із вимогами законодавства у сфері охорони державної таємниці із станом справ у структурних підрозділах підприємства, установи, організації, своєчасно вживати заходів для забезпечення режиму секретності, здійснювати постійний контроль за охороною державної таємниці на підприємстві, в установі, організації.

Положеннями пункту 749 Порядку № 939 визначено, що відповідно до законодавства контроль забезпечення охорони державної таємниці здійснюють керівники підприємства, установи, організації - на підприємствах, установах, організаціях, які вони очолюють, на підприємствах, установах, організаціях, діяльність яких координується та спрямовується або до сфери управління яких належить підприємство, установа, організація.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Предметом судового контролю у цій справі є розпорядження управління Служби безпеки України в Миколаївській області від 10 листопада 2017 року № 110Д "Про скасування допуску до державної таємниці" в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Враховуючи вище зазначені норми, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що законодавчо встановлено імперативну норму щодо обов`язку керівника органу державної влади постійно здійснювати контроль за дотриманням охорони державної таємниці.

Відповідно до матеріалів справи, за результатами експертизи спеціальна експертна комісія УСБУ в Миколаївській області 18 серпня 2017 року склала акт, затверджений начальником УСБУ в Миколаївській області, яким встановлено, що ОСОБА_1 , яка перебуває на посаді голови Єланецької РДА Миколаївської області, в порушення вимог п.3, пп.2 п.749, п.750, абз.5 п.753 Порядку № 939, абз.2 статті 37 Закону № 3855-ХІІ в період з 15 червня 2017 року по 17 серпня 2017 року не вживала заходи щодо обізнаності станом справ з охорони державної таємниці в установі, не забезпечувала контроль за охороною державної таємниці, що в свою чергу призвело до невжиття відповідних заходів з боку посадових осіб.

Так, ОСОБА_1 не вживала заходів для забезпечення режиму секретності, а саме:

- не запровадила пропускний режим в установі;

- порушила порядок доставки секретної кореспонденції, не уклала договір з підрозділом ДП спецзв`язку про доставку секретної кореспонденції;

- не забезпечила режим секретності в автоматизованих системах, своєчасно не розробила та не впровадила необхідних заходів щодо цього.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку виявлені порушення охорони державної таємниці безпосередньо свідчать про неналежний рівень контролю з боку позивачки, як керівника, Єланецької РДА Миколаївської області.

Відтак судом апеляційної інстанції було правильно встановлено наявність підстав для скасування позивачці допуску до державної таємниці.

Відповідно до статті 39 Закону № 3855 посадові особи та громадяни, винні, зокрема, у розголошенні державної таємниці; порушенні встановленого законодавством режиму секретності та невиконанні обов`язків щодо збереження державної таємниці; невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці; недодержанні вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства і проведення роботи з ними несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

За таких умов, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо визначення чинним законодавством ряду додаткових обов`язків у сфері охорони державної таємниці для певних категорій посадових осіб, зокрема, для керівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, крім загальних обов`язків громадянина щодо збереження державної таємниці, перелік яких визначено у статті 28 Закону № 3855.

Також колегія суддів Верховного Суду зазначає, що невиконання позивачкою зазначених вище обов`язків є підставою для скасування допуску до державної таємниці відповідно до статті 23 Закону № 3855. Крім того, виявлені під час перевірки порушення підпадають під дію пункту 3 частини другої статті 23 і частини другої статті 26 Закону № 3855, оскільки за своїм наслідком становили загрозу витоку будь-якої таємної інформації.

У цій справі позивачка зазначає про процедурні порушення допущені відповідачем, а саме, невчасне направлення акту спеціальної експертизи на адресу Єланецької РДА для усунення недоліків.

В контексті викладеного, колегія суддів вважає за необхідне також наголосити на наступному.

Так, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Отже, колегія суддів, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Інакше кажучи, за принципами скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки.

Судова колегія зазначає, що невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо збереження державної таємниці повинно мати наслідки, у першу чергу, вирішення питання про скасування особі, яка допустила такі дії чи бездіяльність, раніше наданого допуску до державної таємниці, та лише в другу чергу в залежності від тяжкості вчиненого - вирішення питання щодо притягнення до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності зазначеної особи.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з доводами скаржниці про те, що апеляційна скарга подана неуповноваженою особою та до участі в суді апеляційної інстанції в якості представника відповідача допущено особу без повноважень.

Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що право на подання і підписання апеляційної скарги мав особисто керівник або представник на підставі довіреності.

Таким чином, на момент подання апеляційної скарги нормами Конституції України та КАС України було передбачено, що представником відповідача може бути уповноважена особа, яка діє на підставі довіреності, виданої за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Апеляційна скарга Управління Служби безпеки України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у цій справі підписана Олійником Я.Ю., яка діяла на підставі довіреності №64/20-12726 від 02 грудня 2016 року, підписаної начальником Управління Калініним О.В.

Так, зі змісту цієї довіреності вбачається, що начальник Управління Служби безпеки України Калініним О.В. уповноважує Олійника Я. Ю. представляти інтереси Управління Служби безпеки України у (...) судах з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі, у тому числі з правом підпису на подання позовних заяв, скарг, інших передбачених законом процесуальних документів, також серед іншого, оскаржувати рішення судів в установленому чинним законодавством порядку, одержувати копії судових рішень, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими йому законом.

Представник відповідача, зокрема, міг користуватися іншими процесуальними правами, наданими йому законом, а саме, завіряти копію цієї довіреності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що повноваження представника відповідача підтверджені належною довіреністю.

Доводи та аргументи позивачки зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду скаржниці із правовою оцінкою судів обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Також Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги .

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов