ПОСТАНОВА
Іменем України
13 лютого 2020 року
Київ
справа № 814/2851/16
адміністративне провадження № К/9901/7912/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 814/2851/16
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування наказу, -
за касаційними скаргами Головного управління Національної поліції в Миколаївській області
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Гордієнко Т.О.,
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Танасогло Т.М., суддів Запорожана Д.В., Яковлєва О.В.
на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Танасогло Т.М., суддів Запорожана Д.В., Яковлєва О.В.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ НП в Миколаївській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Миколаївській області від 22 грудня 2016 року №356 о/с про звільнення зі служби в поліції полковника ОСОБА_1 . , заступника начальника Головного управління -начальника слідчого управління. Поновити його на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.
2. В обґрунтування позивач вказує на те, що на позивача тимчасово покладено обов`язки начальника ГУ НП в Миколаївській області, посада якого була вакантною, від 16 червня 2016 року № 404 о/с, підставою для такого призначення у цьому наказі вказано рапорт позивача від 16 червня 2016 року. Однак, позивач вказує на те, що згода на таке призначення ним не надавалась, а посилання на рапорт як на підставу для такого наказу не відповідає дійсності, оскільки такий рапорт позивачем не подавався. Зазначене на думку позивача не відповідає вимогами пункту 1 частини 1 статті 69 Закону України «Про Національну поліцію».
2.1. З огляду на Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 строк тимчасового виконання обов`язків на вакантній посаді не повинен перевищувати двох місяців. Отже, строк тимчасового виконання обов`язків начальника ГУ НП в Миколаївській області сплинув через два місяці після винесення наказу від 16 червня 2016 року № 404 о/с, тобто 16 серпня 2016 року. Оскільки події, які стали підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності (мали місце в смт. Криве Озеро 23 - 24 серпня 2016 року), то позивача не можна вважати особою, яка тимчасово виконувала обов`язки начальника ГУ НП в Миколаївській області у цей період. А тому відсутні і підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
2.2. Позивач вказав на те, що фактично був позбавлений можливості укомплектувати штат ГУ НП в Миколаївській області та його територіальних підрозділів для належної організації роботи, зокрема, в смт. Криве Озеро, оскільки саме відповідачем не була сформована відповідна комісія з кадрового добору і просування осіб по службі не здійснювалось. В оскаржуваному наказі відповідач обмежився лише цитуванням нормативних актів не вказавши при цьому, які саме дії позивач повинен був вчинити і які не були ним вчинені.
2.3. Висновки про неналежне здійснення позивачем контролю за діями підлеглих та організацію роботи з мирного врегулювання конфлікту, що склався в смт. Криве Озеро, між поліцейськими та громадянами - не відповідають дійсності. Саме за розпорядженням позивача від 24 серпня 2016 року з метою організації службового розслідування зазначених вище надзвичайних подій та єдиний на той час заступник начальника ГУ НП в Миколаївській області Гаспаров А.В. також розпорядженням позивача до Кривоозерського відділу поліції прибув зведений загін Южноукраїнського відділу поліції у кількості 10 чоловік, за допомогою якого був забезпечений громадський порядок під час подій біля будівлі Кривоозерського відділу поліції. Раніше прибути до місця цих подій позивач не мав можливості, оскільки цього дня 24 серпня 2016 року позивач був зобов`язаний особисто провести зміну добового наряду чергової частини ГУ НП в Миколаївській області, а також здійснював керівництво щодо охорони громадського порядку у зв`язку з святкуванням Дня Незалежності та з`ясування обставин анонімного повідомлення про замінування площі «Соборна» в м. Миколаєві.
2.4. Позивач зазначив, що надалі, після його прибуття в смт. Криве Озеро 24 серпня 2016 року о 19 год 30 хв, на виконання його розпоряджень, наданих на місці події, без застосування спеціальних засобів та завдання шкоди здоров`ю та життю громадян і поліцейських, мешканці були відсторонені від будівлі Кривоозерського відділу поліції на безпечну відстань. Після цього за участі заступника голови Національної поліції полковника Бушуєва К.В. позивачем проведені перемовини з громадянами, в результаті чого були припинені їх протиправні дії.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року позовні вимоги задоволено.
3.1. Визнано протиправним та скасовано наказ № 356 о/с від 22 грудня 2016 року ГУ НП в Миколаївській області в частині звільнення зі служби в поліції полковника поліції ОСОБА_1 за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
3.2. Поновлено полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління ГУ НП в Миколаївській області області з 23 грудня 2016 року.
3.3. Стягнуто з ГУ НП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 23 грудня 2016 року по 31 травня 2017 року у сумі 52 542,13 гривень, без врахування середньої заробітної плати за один місяць, що підлягає негайному виконанню.
3.4. Стягнуто з ГУ НП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за один місяць в розмірі 12 246,67 грн.
4. Задовольняючи позов суд першої інстанції зазначив, що нормами Закону України «Про Національну поліцію», які є спеціальними та пріоритетними нормами, не встановлено такі підстави для звільнення поліцейського зі служби як поновлення на посаді іншого працівника, тому у цій частині субсидіарному застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України. Враховуючи те, що наказ Національної поліції України від 01 вересня 2016 року № 1093, який є підставою для прийняття наказу № 356 о/с від 22 грудня 2016 року, скасовано, суд дійшов висновку, що спірний наказ ГУ НП в Миколаївській області № 356 о/с від 22 грудня 2016 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позивач, з метою повного та всебічного захисту прав, підлягає поновленню на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
5. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року частково задоволено апеляційну скаргу ГУ НП в Миколаївській області. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року скасувано.
5.1. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
5.2. Визнано протиправним та скасовано наказ № 356 о/с від 22 грудня 2016 року ГУ НП в Миколаївській області в частині звільнення зі служби в поліції полковника поліції ОСОБА_1 за пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
5.3. Поновлено полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління ГУ НП в Миколаївській області з 23 грудня 2016 року.
5.4. Стягнуто з ГУ НП в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 23 грудня 2016 року по 31 травня 2017 року у сумі 42 963,71 грн.
6. Частково задовольняючи адміністративний позов суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у даному випадку в частині врегулювання питання про поновлення позивача на службі в поліції та звільнення зі служби працівника, який обіймає відповідну посаду, застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України.
6.1. Також суд апеляційної інстанцій погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірний наказ ГУ НП в Миколаївській області № 356 о/с від 22 грудня 2016 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позивач, з метою повного та всебічного захисту прав, підлягає поновленню на посаді, з якої його було незаконно звільнено, оскільки наказ Національної поліції України від 01 вересня 2016 року № 1093, який був підставою для прийняття наказу № 356 о/с від 22 грудня 2016 року було скасовано постановою суду від 09 грудня 2016 року, яка набрала законної сили.
6.2. Однак, суд апеляційної інстанції зазначив про необхідність скасування рішення суду першої інстанцій в частині позовних вимог про стягнення з ГУ НП в Миколаївській області на користь позивача грошового забезпечення за період вимушеного прогулу у сумі 64 788,80 грн, оскільки суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права не врахувавши, що середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 у зв`язку з чим, колегія суддів зазначає, що стягненню підлягає заробітна плата у сумі 42 963,71 грн. за час вимушеного прогулу з 23 грудня 2016 року по 31 травня 2017 року.
7. ГУ НП в Миколаївській області у січні 2018 року подано заяву про роз`яснення постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, в якій відповідач просив роз`яснити вказане судове рішення та однозначно вказати: постановлене рішення щодо присудження суми за час вимушеного прогулу у розмірі 42 963,71 грн, включає суму середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 12 246,67 грн, що вже виплачена відповідачем, або ж підлягає виконанню відповідачем без фактично виплаченої суми, а також в частині поновлення на посаді, так як наказом ГУ НП в Миколаївській області від 22 червня 2017 року № 146 о/с скасовано пункту наказу від 22 грудня 2016 року № 356 о/с, в частині звільнення ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за статті 77 частини 1 пункту 6 ( у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби), та поновлено на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління.
7.1. На думку відповідача постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року є не зрозумілою для виконання.
8. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року з огляду на відсутність підстав для роз`яснення цього судового рішення, відмовлено у задоволенні заяви ГУ НП в Миколаївській області.
9. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у поданій заяві про роз`яснення судового рішення не зазначено жодних обставин, що утруднюють виконання рішення суду у даній справі та дають підстави для роз`яснення прийнятого судового рішення. Заявником у поданій заяві про роз`яснення судового рішення не визначено, що саме в резолютивній частині постанови є незрозумілим, у чому полягає незрозумілість рішення, які припускаються варіанти тлумачення рішення.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
10. У січні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ НП в Миколаївській області, в якій скаржник просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
11. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми загального законодавства, а саме Кодексу законів про працю України, безпідставно не застосовано спеціальні норми Закону України «Про Національну поліцію», в яких міститься правове регулювання працевлаштування та проходження служби поліцейських, під час розгляду справи судами порушено норми матеріального та процесуального права щодо повноти і всебічного дослідження доказів у справі, їх достатності та допустимості. Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилися обставини, що мають значення для вирішення справи.
11.1. Судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано, що постанова суду першої інстанції, допущено до негайного виконання, була виконана відповідачем у справі шляхом видання наказу ГУ НП в Миколаївській області від 22 червня 2017 року № 146 о/с про скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління, без виплати грошового забезпечення з 01 по 22 червня 2017 року. Проте, відповідач під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначав, що на посаду, на яку поновлено позивача призначено іншу особу ОСОБА_2 у порядку, визначену Законом України «Про Національну поліцію». Однак, суди попередніх інстанцій посилаючись на постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року № 21-8а15 необґрунтовано дійшли висновку застосували до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.
11.2. На думку скаржника такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки Порядок проходження служби в поліції, звільнення та поновлення на службі регламентовано спеціальним законом, яким є Закону України «Про Національну поліцію», в якому не зазначено можливість застосування норм трудового законодавства при обрання підстав звільнення, вичерпний перелік яких міститься безпосередньо в статті 77 вказаного закону. Відповідно до листа Вищого адміністратвиного суду України від 26 травня 2010 року № 753/11/13-10 під час вирішення даного спору є пріоритетними, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадку, якщо норми спеціальних законів не врегульовують спірних правовідносин. Судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, що мають значення для вирішення справи, а саме те, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, проходження якої врегульовано спеціальним законодавством.
11.3. Судами попередніх інстанції не взято до уваги, що оскаржуваними судовими рішеннями порушено право ОСОБА_2 , якого призначено на посаду заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління відповідно до статті 58 Закону України «Про Національну поліції» безстроково. Судами попередніх інстанцій не враховано, що ОСОБА_2 відмовляється в добровільному порядку подати рапорт про звільнення зі служби чи переведення на іншу посаду. Підстави поновлення працівника на службі, який раніше виконував цю роботу відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» не передбачено.
11.4. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій з урахуванням статті 235 КЗпП України та з огляду на норми Закону України «Про Національну поліцію» мали б прийняти рішення про поновлення позивача на службі в поліції.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Білоуса О.В., суддів Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г. від 25 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційної скаргою ГУ НП в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року.
13. У березні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій скаржник просив скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для роз`яснення постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року.
14. На думку скаржника, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року є не зрозумілою, тому її важко виконати, оскільки існує значна ймовірність неправильного його виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Білоуса О.В., суддів Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г. від 12 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційної скаргою ГУ НП в Миколаївській області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року.
16. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2016 року, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 31 травня 2019 року № 562/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоуса О.В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 12 лютого 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до частини 1 статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
18. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу ГУ НП в Миколаївській області області, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, з огляду на безпідставність доводів касаційної скарги.
Установлені судами фактичні обставини справи
19. Наказом Національної поліції України від 01 вересня 2016 року № 1093 (пункт 3) встановлено, що за порушення вимог статей 18, 64 Закону України "Про національну поліцію", статті 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Положення про Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, затвердженого наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №31 заступника начальника Головного управління-начальника слідчого управління полковника ОСОБА_1 . звільнено зі служби в поліції.
20. Наказом ГУ НП в Миколаївській області № 356 о/с від 22 грудня 2016 року позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) Закону України "Про Національну поліцію". Підстава: наказ Національної поліції України від 01 вересня 2016 року № 1093.
21. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року у справі № 814/1856/16, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року у справі, визнано протиправним та скасовано пункт 3 наказу Голови Національної поліції України № 1093 від 01 вересня 2016 року про звільнення зі служби в поліції заступника начальника ГУ НП в Миколаївській області начальника слідчого управління полковника ОСОБА_1
22. Окремою ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, задоволено заяву ОСОБА_1
22.1. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Миколаївській області, що полягає у невиконанні постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 814/2851/16.
22.2. Судом ухвалено, що ГУ НП в Миколаївській області необхідно вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню статті 235 Кодексу законів про працю та статті 370 371 Кодексу адміністративного судочинства України та поновлення полковника поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з 23 грудня 2016 року. Встановлено строк для надання відповіді на окрему ухвалу - 15 календарних днів з дня її отримання.
Позиція Верховного Суду
Джерела акти їх застосування
23. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені у Законі України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 580-VIII ).
25. Статтею 3 № 580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
26. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
27. Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту (пункт 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII). Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (частина 2 статті 77 Закону № 580-VIII ).
28. Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV затверджено Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, який визначає сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень (далі - Дисциплінарний статут в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
29. Статтею 2 Дисциплінарного статут визначено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
30. Статею 12 Дисциплінарного Статуту визначено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
31. Частиною 1 статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
32. Службове розслідування відповідно до пункту 1.2 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженій Міністерством внутрішніх справі від 12 березня 2013 року № 230 чинного станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція) - це комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з`ясування інших обставин.
33. Відповідно до пункту 2 статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Такі ж норми закріплені і в Інструкції.
34. Пунктами 5.2. та 5.3 Інструкції передбачено, що початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення. Завершення службового розслідування визначається датою затвердження начальником, який призначив службове розслідування, висновку за результатами службового розслідування.
35. Статтею 16 Дисциплінарного статуту, визначено, що дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення.
36. Відповідно до абзацу 1 статті 18 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується.
37. Дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується (частина 1 статті 18 Дисциплінарного статуту).
38. Відповідно до частини 2 статті 18 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби (частина 2 статті 18 Дисциплінарного статуту).
39. Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу (частина 5 статті 18 Дисциплінарного статуту).
40. Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
41. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
42. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.
43. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).
44. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
45. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
46. Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
47. Предметом судового контролю у даній справі є правомірність наказу ГУ НП в Миколаївській області від 22 грудня 2016 року № 356 о/с, яким реалізовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення позивача зі служби в поліції, накладене на нього наказом Національної поліції України від 01 вересня 2016 року № 1093 (пункт 3 цього наказу).
48. Вирішуючи даний спір суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що наказ Національної поліції України від 01 вересня 2016 року №1093 про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУ НП в Миколаївській області в частині пункту 3 про звільнення зі служби в поліції заступника начальника ГУ НП в Миколаївській області начальника слідчого управління полковника ОСОБА_1 визнаний протиправним та скасований постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2016 року у справі № 814/1856/16, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року, через спростування складу дисциплінарного проступку.
49. Дані рішення у справі № 814/1856/16 набрали законної сили та мають преюдиційне значення для даного провадження, оскільки у цьому спорі вирішується питання правомірності наказу по особовому складу, яким реалізовано дисциплінарне стягнення, накладене на позивача наказом Національної поліції України від 01 вересня 2016 року № 1093.
50. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про протиправність наказу від 22 грудня 2016 року № 356 о/с, яким реалізовано накладене на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільненні зі служби в поліції наказом Національної поліції України від 01 вересня 2016 року № 1093, правова оцінка якому надана судами у справі № 814/1856/16.
51. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильнісь застосування судами попередніх інстанцій норм КЗпП України, який скаржник вважає загальним законодавством по відношенню до спеціального Закону № 580-VIII, в частині вирішення питання про поновлення позивача на службі та на посаді, а не лише на службі, як це, на думку скаржника, випливає із змісту спеціального законодавства, яке підлягає виключному застосуванню до спірних правовідносин.
52. Суди першої та апеляційної інтанцій вирішуючи даний спір дійшли вірних висновків про те, що Закон № 580-VIII містить спеціальні норми, якими врегульовано питання прийняття, проходження та звільнення зі служби в Національній поліції, однак цим спеціальним законом не врегульовано питання про поновлення працівника Національної поліції на службі у разі звільнення його без законної підстави.
53. Верховний Суд зазначає, що за наявності розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні. Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.
54. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17 січня 2019 року у справі № 814/2648/16. Підстав для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи Верховний Суд не знаходить.
55. З огляду на зазначене Верховний Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції вірно застосували до спірних правовідносин положення Кодексу закону про працю України та з огляду на положення статті 235 цього кодексу дійшли вірних висновків про необхідність поновлення позивача на службі на посаді заступника начальника Головного управління - начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.
56. Зазначене не суперечить принципам субсидіарного застосування норм загального права у разі наявності норм спеціального справа, оскільки нормами Закону № 580-VIII не врегульовано питання про поновлення працівника Національної поліції на службі у разі звільнення його без законної підстави.
57. Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що питання про проходження служби ОСОБА_2 в Національній поліції на посаді, яку до звільнення обіймав позивач, не підлягає судовому контролю у даній справі.
58. З огляду на положення частини 2 статті 11, частини 4 статті 195 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року, чинної на час розгляду справи в судах попередніх інстнацій) розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України здійснено у межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
59. Тобто судами попередніх інстанцій здійснювалась перевірка правомірності наказу про звільнення позивача зі служби в Національній поліції в межах заявлених ним позовних вимог. З огляду на встановлення за результатами судового розгляду неправомірності цього наказу та його скасування, відповідач зобов`язаний поновити конституційне право позивача на працю не залежно від будь-яких інших обставин.
60. В іншій частині задоволених позовних вимог касаційна скарга не містить будь-яких доводів та підстав для оскарження, а тому в цій частині Верховним Судом не надається оцінка правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
61. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів перших інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність часткового його задоволення.
62. Щодо доводів скаржника у касаційній скарзі на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, якою залишено без змін ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року про відмову у роз`ясненні постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року через її незрозумілість та існування значної ймовірності неправильного її виконання внаслідок неясності резолютивної частини рішення колегія суддів зазначає таке.
63. За правилами частини першої статті 254 КАС України за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз`янює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.
64. Вивчивши доводи касаційної скарги Головного управління Національної поліції в Миколаївській області та матеріали справи Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача у цій справи щодо роз`яснення постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року. Суд апеляційної інстанції вірно встановив відсутність підстав для роз`яснення зазначеного судового рішення, оскільки його резолютивна частина є чіткою та не містить положень, стосовно яких можуть виникнути суперечності щодо його розуміння, а тому роз`яснення не потребує.
65. Роз`яснення рішення суду - це засіб виправлення його недоліків, який полягає в усуненні неясності судового рішення, викладення рішення суду у більш ясній і зрозумілій формі.
66. Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду.
67. Колегія суддів вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що у поданій заяві про роз`яснення судового рішення відповідачем не зазначено жодних обставин, що утруднюють виконання рішення суду у даній справі та дають підстави для роз`яснення прийнятого судового рішення. Не наведено таких доводів і в касаційній скарзі.
68. Інші доводи та аргументи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
69. Оцінюючи доводи касаційних скарг, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
70. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
71. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
72. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
73. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
74. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду апеляційної інстанції відсутні.
75. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
76. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
77. З огляду на результат касаційного розгляду Верховний Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
78. Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Миколаївській області залишити без задоволення.
2. Постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 травня 2017 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду