ПОСТАНОВА

Іменем України

14 квітня 2020 року

Київ

справа №814/3227/15

касаційне провадження №К/9901/19462/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Очаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.10.2015 (суддя - Гордієнко Т.О.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2016 (головуючий суддя - Романішин В.Л., Запорожан Д.В., Шляхтицький О.І.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» до Очаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

ПАТ «Миколаївобленерго» подало до суду позов, в якому просило визнати протиправною бездіяльність Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області щодо неповернення надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток в сумі 628524 грн та податку на прибуток в сумі 122586,80 грн та стягнення з Державного бюджету України цих надміру сплачених сум грошових зобов`язань.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що між ним та Очаківською ОДПІ проведено звірку рахунків платника податків та встановлено наявність надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток та надміру сплаченого податку на прибуток, що зафіксовано в актах від 16.03.2015 №164-00 та №162-00. Незважаючи на відсутність у позивача заборгованості зі сплати податків, у порушення вимог пункту 43.1, пункту 43.3, пункту 43.5 статті 43 Податкового кодексу України, контролюючий орган за заявою позивача від 25.03.2015 не повернув з бюджету надміру сплачені суми грошових зобов`язань, що позбавляє позивача права користування та розпорядження своєю власністю.

Миколаївській окружний адміністративний суд постановою від 02.10.2015 позов задовольнив частково, визнав протиправною бездіяльність Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області щодо неповернення надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток та надміру сплаченого податку на прибуток. Стягнув з Державного бюджету України на користь ПАТ «Миколаївобленерго» надміру сплачені авансові внески з податку на прибуток в сумі 628524 грн та податок на прибуток в сумі 122586,80 грн. Присудив на користь ПАТ «Миколаївобленерго» судові витрати в сумі 523,74 грн за рахунок бюджетних асигнувань Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області. У задоволенні іншої частини позову суд відмовив.

Постанова суду першої інстанції в частині задоволення позову мотивована тим, що факт переплати коштів з авансових внесків з податку на прибуток та податку на прибуток підтверджено актом звірки між позивачем та Очаківською ОДПІ. Позивач відповідно до вимог статті 43 Податкового кодексу України звернувся до податкового органу із заявою про повернення надміру сплачених сум з податку на прибуток, проте контролюючий орган не подав до органу державного казначейства висновок про повернення коштів, унаслідок чого допустив протиправну бездіяльність щодо неповернення надміру сплачених сум грошових зобов`язань. Надміру сплачені кошти підлягають стягненню з держбюджету на користь позивача.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 28.09.2016 скасував постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.03.2015 та задовольнив позов частково. Визнав протиправною бездіяльність Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області щодо неповернення надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток в сумі 628524 грн та податку на прибуток в сумі 122586,80 грн. Зобов`язав Очаківську ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області підготувати висновок про повернення з Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток в сумі 628524 грн та з податку на прибуток в сумі 122586,80 грн та подати його для виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України у Миколаївській області. У задоволенні іншої частини позову суд відмовив.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що стягнення з Державного бюджету на користь позивача надміру сплачених сум грошових зобов`язань є помилковим, з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту його прав. Правильним способом захисту прав позивача є вимога про зобов`язання відповідача виконати покладений на нього законом і підзаконними актами обов`язок щодо надання органу держказначейства висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Очаківська ОДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права та дійшли висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що суди не врахували, що з 01.01.2015 філії не є платниками податку на прибуток (статті 133 Податкового кодексу України). Облік розрахунків юридичної особи, яка має філії, з бюджетом має бути об`єднаний з філіями і здійснюватися контролюючим органом, на обліку в якому як платник податків перебуває юридична особа.

ПАТ «Миколаївобленерго» у письмових запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, однак наголошує на тому, що не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції, якою помилково скасовано постанову суду першої інстанції.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01.12.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд ухвалою від 13.04.2020 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 14.04.2020.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.

Відповідно до наказу від 08.06.2011 № 674 позивач установив на 2012 рік сплату консолідованого податку на прибуток до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням відокремлених підрозділів та надав податковій інспекції повідомлення платника податку про прийняття рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток відповідно до пункту 152.4 статті 154 Податкового кодексу України.

Позивач протягом 2012-2014 років надміру сплатив авансові внески з податку на прибуток в сумі 628524 грн та податок на прибуток в сумі 122586,80 грн.

Позивач та контролюючий орган 16.03.2015 провели звірку розрахунків та встановили надміру сплачені суми авансових внесків з податку на прибуток та з податку на прибуток, про що підписали акти звірки.

Позивач 25.03.2015 звернувся до контролюючого органу із заявою про повернення надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток в сумі 628524 грн та з податку на прибуток в сумі 122586,80 грн шляхом перерахування на поточний рахунок в установі банку, яку відповідач отримав 25.03.2015, що підтверджується відтиском його штампу.

Надмірно сплачені суми грошових зобов`язань позивачу не були повернуті.

Згідно з пунктом 14.1.115 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК) надміру сплачені грошові зобов`язання - це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 43.1 статті 43 ПК помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Відповідно до пункту 43.3 статті 43 ПК обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Згідно з пунктом 43.4 статті 43 ПК платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Відповідно до пункту 3.5 статті 43 ПК контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Порядком про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182 (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) (далі - Порядок № 787), визначено алгоритм дій державних органів та їх взаємовідносини в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у поданні або заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватися шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім`я органу Казначейства, або з відповідних рахунків банку чи підприємства поштового зв`язку, вказаних у поданні або заяві платника (його довіреної особи).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою із найменуванням та ідентифікаційним кодом установи, з обов`язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Суди попередніх інстанцій установили, що, незважаючи на підтверджені факти надмірної сплати позивачем авансового внеску з податку на прибуток підприємств і цього податку та подання позивачем у встановлений законом строк до контролюючого органу заяви про повернення надміру сплачених сум грошових зобов`язань, контролюючий орган не підготував у встановлений законом строк висновок про повернення відповідних сум з відповідного бюджету та не подав його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, чим допустив протиправну бездіяльність, унаслідок якої було порушено право позивача на отримання ним надміру сплачених до бюджету сум грошових зобов`язань.

Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області щодо неповернення надміру сплачених сум грошових зобов`язань підлягали задоволенню.

За зазначених обставин відсутня вина Головного управління Державної казначейської служби України у тому, що позивачу не були повернуті надміру сплачені суми грошових зобов`язань.

Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління державної казначейської служби України у Миколаївській області щодо неповернення надміру сплачених сум грошових зобов`язань не підлягали задоволенню.

Щодо позиції суду апеляційної інстанції про те, що вимога позивача по стягнення з держбюджету надміру сплачених сум грошових зобов`язань не є належним способом захисту, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошує, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а сприяє лише частковому відновленню порушеного права. Неприпустимою є відмова особі в задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що така особа прагне відновити порушене право у повному обсязі. До того ж наявність рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суму надмірно сплачених авансових внесків у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.

З огляду на вищевикладене, з метою забезпечення належного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених сум грошових зобов`язань.

Така позиція також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.03.2020 у справі № 814/3691/15 (провадження № К/9901/28157/18, № К/9901/28158/18) за позовом ПАТ «Миколаївобленерго» до Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток.

Щодо доводів Очаківської ОДПІ, викладених в касаційній скарзі, про те, що позивач - головне підприємство мав подавати заяву про повернення надміру сплачених сум грошових зобов`язань до контролюючого органу за місцем реєстрації головного підприємства - до СДПІ ВПП у м. Одеса, оскільки відокремлені підрозділи не є самостійними платниками податку на прибуток і з 01.01.2015 платниками податку є суб`єкти господарювання - юридичні особи, суд касаційної інстанції зазначає, що ПАТ «Миколаївобленерго» - юридична особа, платник податку на прибуток, мав право звернутися із заявою саме до контролюючого органу, на обліку в якому знаходиться його філія, та на рахунки якого у відповідності чинного на той час законодавства було здійснено надмірну сплату за платежем авансові внески з податку на прибуток та податок на прибуток. Ці кошти обліковувалися саме Очаківською ОДПІ ГУ ДФС в Миколаївській області, яка і є контролюючим органом, на якого закон поклав обов`язок з підготовки висновку про повернення надміру сплачених сум грошових зобов`язань за заявою платника.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 344, 349, 352, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Очаківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2016 скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.10.2015.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду