ПОСТАНОВА
Іменем України
24 січня 2020 року
Київ
справа №814/3545/14
адміністративне провадження №К/9901/33492/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого Лебедєвої Г.В., суддів Гордієнко Т.О., Марича Є.В., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого Федусик А.Г., суддів Шевчук О.А., Зуєвої Л.Є.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним з моменту його прийняття і скасувати наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1478к про його звільнення з посади заступника прокурора Херсонської області;
- поновити його на посаді заступника прокурора Херсонської області;
- стягнути на його користь з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов`язати Генеральну прокуратуру України відкликати з Міністерства юстиції України відомості про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII (далі - Закон №1682-VII);
- постанову суду в частині поновлення на його посаді та стягнення середньомісячного заробітку звернути до негайного виконання.
ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
2. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року зупинено провадження в цій адміністративній справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону №1682-VII.
3. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року - без змін.
4. Зупиняючи провадження в справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що цю справу неможливо розглянути до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону №1682-VII.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені ухвали судів попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
6. Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про неможливість розгляду цієї справи до розгляду вказаного питання Конституційним Судом України є необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення такими, що порушують права та свободи позивача. Скаржник указує на те, що розгляд відповідного питання Конституційним Судом України може тривати як завгодно довго, а тому зупинення провадження в адміністративній справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України є затягуванням судами строків розгляду справи і порушенням права позивача на справедливе правосуддя у розумні строки.
ІV. Позиція інших учасників справи
7. Відповідачем заперечення (відзив) на касаційну скаргу не подано.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції.
10. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
11. Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12. На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду: Білоусу О.В. (судді-доповідачу, головуючому судді), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
13. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 31 травня 2019 року касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду: Кашпур О.В. (судді-доповідачу, головуючому судді), Радишевській О.Р., Уханенку С.А., яку ухвалою від 16 серпня 2019 року прийнято до провадження.
14. Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 24 січня 2020 року.
VІ. Позиція Верховного Суду з посиланням на норми права
15. Щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, то Верховний Суд зазначає про те, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 156 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
16. За правилом пункту 3 частини першої статті 236 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
17. Відповідно до частин першої та другої статті 152 Конституції України (у редакції, чинній на момент постановлення оскаржуваних ухвал) закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
18. Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
19. Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їхні окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення. Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи.
20. Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
21. Зупиняючи провадження в справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що конституційність окремих норм Закону №1682-VII має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а її розгляд до вирішення відповідної справи Конституційним Судом України є неможливим.
22. Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акта, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акта не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
23. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
24. Щодо зупинення провадження в адміністративній справі до розгляду Конституційним Судом України питання конституційності окремих положень Закону №1682-VII Верховний Суд указує на те, що відповідно до частин першої та другої статті 1 вказаного Закону очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
25. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону №1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Особи, зазначені у частинах третій, п`ятій-сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
26. Посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), та критерії її здійснення визначені у статтях 2, 3 Закону №1682-VII.
27. Загальний аналіз положень Закону №1682-VII, зокрема запроваджених ним заборон обіймати певні посади (перебувати на службі) за ознакою обіймання певних посад (у тому числі в певний період) або встановлення недостовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, а також у випадку неподання заяви про проходження відповідної перевірки, дає підстави для висновку про те, що застосування до фізичної особи названих заборон є специфічним видом юридичної відповідальності.
28. У спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із реалізацією Закону №1682-VII, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень вказаного Закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання із фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
29. Суди попередніх інстанцій належним чином не обґрунтували наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду вказаних конституційних подань і предметом цього спору. Не конкретизували, в чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначених подань.
30. Щодо розгляду справи судами упродовж розумного строку, то необхідно зазначити про те, що конституційне провадження у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону №1682-VII розглядається з 16 квітня 2015 року і станом на момент касаційного розгляду ця справа залишається нерозглянутою.
31. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
32. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.
33. Практика Європейського суду з прав людини з цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо.
34. Не вдаючись до детального аналізу практики Європейського суду з прав людини з питання, що розглядається, Верховний Суд ураховує висновки цього суду про те, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.
35. Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
36. Аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі №826/25204/15.
37. Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано залишив її без змін.
38. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
39. За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
VІІ. Судові витрати
40. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року в справі №814/3545/14 скасувати.
3. Справу №814/3545/14 направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
4. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: О. Р. Радишевська
С. А. Уханенко