ПОСТАНОВА

Іменем України

28 квітня 2020 року

Київ

справа №814/536/15

адміністративне провадження №К/9901/25501/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Приватного підприємства «Атланта» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2015 (головуючий суддя - Стас Л.В., судді: Косцова І.П., Турецька І.О.) у справі № 814/536/15 за позовом Приватного підприємства «Атланта» до Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,-

встановив:

Приватне підприємство «Атланта» (далі - ПП «Атланта») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - Южноукраїнська ОДПІ) від 31.01.2015 № 0000042201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.03.2015 позов задоволено з тих підстав, що право користування земельною ділянкою у позивача не виникло, оскільки земельна ділянка не зареєстрована належним чином. Рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 16.06.2010 № 1321 не може бути підставою для нарахування земельного податку, оскільки направлене на передачу земельної ділянки в оренду позивачу в майбутньому, договір оренди не укладався і розмір плати за землю не визначався.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2015 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

При прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ПП «Атланта» оскаржило його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2015 та залишити в силі постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2015.

В обґрунтування своїх доводів ПП «Атланта» посилається на неповне з`ясування судом апеляційної інстанції всіх обставин справи. Так, позивач зазначає, що акт перевірки від 23.12.2014 № 39/14-09-22-01/30055127 в порушення вимог статті 286 Податкового кодексу України жодного посилання на дані Державного земельного кадастру не містить. Під час вирішення даного спору, в порушення приписів частин першої, другої статті 71, відповідачем не надано жодного доказу щодо правомірності нарахування земельного податку згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, посилаючись на орієнтовний розмір земельної ділянки.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, Южноукраїнською ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ПП «Атланта» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.10.2014.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 23.12.2014 № 39/14-09-22-01/30055127, в якому, зокрема, відображено висновок про порушення позивачем підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271, пункту 286, статті 286 Податкового кодексу України, а саме: заниження плати за землю за 2012-2013 роки, січень-жовтень 2014 рік на загальну суму 43194,03 грн.

В обґрунтування своє позиції відповідач послався на рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 16.06.2010 № 1321, відповідно до якого позивачу надана згода на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років під розміщення та обслуговування промислової бази в комунальній зоні № 7, проте правовстановлюючі документи не приведено у відповідність, тоді як земельна ділянка використовується ПП «Атланта».

Наведені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 31.01.2015 № 0000042201, згідно з яким нараховано грошове зобов`язання з земельного податку в розмірі 53992,50 грн., в тому числі за основним платежем - 43194,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 10798,50 грн.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платники земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2).

Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з частинами першою і другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Положення статті 120 Земельного кодексу кореспондують з положеннями статті 377 Цивільного кодексу України, з яких вбачається, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При цьому з огляду на пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, недотримання норм земельного, цивільного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок (припинення цього права) не впливає на права та обов`язки платників у сфері оподаткування.

Таким чином, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні.

Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.

У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням господарського суду Миколаївської області від 31.07.2007 визнано договір купівлі - продажу №42, за яким частини будівлі адміністративно - побутового корпусу; будівля очисних споруд; будівля насосної пожежного тушіння; будівля складу матеріалів, будівля боксу легкового автомобіля, замощення території, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та інше майно, що є невід`ємною частиною цього договору, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ПП «Атланта» та ВАТ «Гард-Автотранс», дійсним.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом викладено доводи використання позивачем земельної ділянки площею 1,0278 га, розташованої в комунальній зоні № 7 міста Южноукраїнська, без оформлення правовстановлюючих документів на цю ділянку та без обчислення і сплати земельного податку з вказаної ділянки.

Наведені обставини слугували підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов`язання із земельного податку, виходячи з грошової оцінки спірної земельної ділянки та ставки земельного податку на рівні 1%.

Вирішуючи даний спір суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що обов`язок зі сплати земельного податку виникає у особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування.

Отже, враховуючи, що у періоді, охопленому перевіркою, позивач використовував спірну земельну ділянку за фактом використання нежитлових будівель, які на ній розташовані, суд апеляційної інстанції обґрунтовано підтримав доводи контролюючого органу про обов`язок позивача сплачувати земельний податок з цієї ділянки.

Однак, ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції, не встановлено, а матеріали справи не містять відомостей про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки та площі земельної ділянки, яка використовується ПП «Атланта».

Відповідно до пункту 4 Порядку подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1386, Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.

Обставини наявності у відповідача інформації з Державного земельного кадастру як підстава для нарахування податку на землю при визначенні суми цього податку згідно з податковим повідомленням-рішенням входить до предмету доказування у цій справі, а тому обставини встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та площі земельної ділянки як вихідних даних для визначення плати за землю не може вважатися встановленим.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) та закріплено також у частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у чинній редакції).

За змістом статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналогічна норма визначена статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції.

Вищенаведені порушення судами норм процесуального права призвели до передчасних висновків щодо суті спору, отже судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 341 344 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Атланта» задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.03.2015 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2015 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду