№ 815/2215/15 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2020 року

Київ

справа №815/2215/15

адміністративні провадження №К/9901/38704/18

№К/9901/53005/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Калашнікової О.В.,

суддів - Білак М.В., Соколова В.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 815/2215/15

за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу щодо звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди, зобов`язання надати невідбуту частину відпустки з виплатою грошової суми,

за касаційними скаргами прокуратури Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Харченко Ю.В.) постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року (колегія суддів у складі головуючої судді - Шевчук О.А., суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2018 року (колегія суддів у складі головуючої судді - Шевчук О.А., суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.)

І РУХ СПРАВИ

1. У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури Одеської області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати неправомірним та скасувати наказ прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р.;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області з 31.03.2015р.;

- стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток, із застосуванням Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078, за час вимушеного прогулу з 31.03.2015р. по день поновлення на посаді начальника другого слідчого відділу прокуратури Одеської області;

- стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 150 000 грн.;

- зобов`язати прокуратуру Одеської області надати ОСОБА_1 не відбуту частину відпустки у 2015р., тривалістю 59 календарних днів, з яких: за період з 27.07.2010р. по 23.07.2011р. - 4 календарних дні, за період з 27.07.2011р. по 23.07.2012р. - 45 календарних днів, за період з 27.07.2012р. по 23.07.2013р. - 10 календарних днів, відповідно до вимог Закону України "Про відпустки", та КЗпП України, з виплатою грошової суми, що передбачена при наданні відпустки.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прокуратурою Одеської області, у порушення приписів ст.49-2 КЗпП України, позивачу - ОСОБА_1 не було запропоновано усіх наявних вакантних посад. Також, позивач наголошує, що Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2015р., залишеною без змін Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015р., та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.02.2016р. у справі №815/857/15, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано Наказ прокурора Одеської області ОСОБА_7 від 31.01.2015 року №313к про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани на начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 . Також, Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.06.2017р. у справі №815/5935/14 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015р., та залишено в силі Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2014р., якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано Наказ прокурора Одеської області №2077к від 03.09.2014 року в частині оголошення догани начальнику другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області старшому раднику юстиції ОСОБА_1 . Також, позивач стверджує, що упродовж роботи в органах прокуратури ОСОБА_1 не надано відпустки за період з 27.07.2010р. по 23.07.2011р. - 4 календарних дні, за період з 27.07.2011р. по 23.07.2012р. - 45 календарних днів, за період з 27.07.2012р. по 23.07.2013р. - 10 календарних днів. Окрім того, позивач стверджує, що його незаконне звільнення завдало ОСОБА_1 немайнових втрат, спричинених моральними (душевними) стражданнями, які спричинили негативні зміни у його житті. Крім того, за час роботи в органах прокуратури з липня 1987 року позивача заохочено 18 разів, що свідчить про його ділові, та професійні навики, а саме: за сумлінну службу в органах прокуратури, високий професіоналізм, вагомий внесок у зміцнення законності прокурорами областей оголошувалися подяки, вручалась грошова премія, цінні подарунки, а Генеральним прокурором України оголошувались подяки з врученням нагрудних знаків "Подяка за довготривалу бездоганну службу в органах прокуратури", "Подяка за сумлінну службу в органах прокуратури", "Почесний працівник прокуратури України", та медалі "Ветеран прокуратури України".

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року у справі №815/2215/15 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, першого заступника прокурора Одеської області Етнаровича Віталія Володимировича, колишнього прокурора Одеської області ОСОБА_7 про визнання неправомірними дій, скасування наказу, та зобов`язання вчинити певні дії.

4. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року у справі №815/2215/15 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2015року скасовано, ухвалено у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано Наказ виконуючого обов`язки прокурора Одеської області Етнаровича В.В. №764к від 30.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 19 квітня 2017 року задоволено касаційні скарги ОСОБА_1 , заступника прокурора Одеської області, скасовано Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2015р., та Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016р., справу №815/2215/15 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

6. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Наказ Прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р. Поновлено ОСОБА_1 на посаду, рівнозначну посаді, яку він обіймав до звільнення. Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015р. по 02.10.2017р. у загальному розмірі 258 229(двісті п`ятдесят вісім тисяч двісті двадцять дев`ять)грн. 95 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді, яку він обіймав до звільнення, та стягнення з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, підлягає негайному виконанню, відповідно до п.п.2,3 ч.1 ст.256 КАС України.

7. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року.

Ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано наказ прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області з 31.03.2015р.

Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 296119,2 гривень.

Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

8. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2018 року суд вирішив заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року змінити в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виклавши абзац 6 резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 432781,68 гривень без утримання податку та без урахування обов`язкових платежів».

В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року - залишити без змін.

9. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, прокуратури Одеської області звернувся із касаційними скаргами до Верховного Суду, в яких просив їх скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

10. Ухвалами Верховного Суду від 16 квітня 2018 року та від 16 липня 2018 року відкриті касаційні провадження за касаційними скаргами прокуратури Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2018 року.

11. Позивач подав відзив на касаційні скарги, в яких просив залишити їх без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

II ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. З метою удосконалення організації роботи прокуратури Одеської області, з урахуванням ст.15 Закону України "Про прокуратуру", Генеральною прокуратурою України 22.12.2014р. прийнято Наказ №167ш, за підписом Генерального прокурора України Яреми В., яким скорочено у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області 2 посади та зараховано їх до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати, а саме: заступник начальника управління, начальник другого слідчого відділу. Встановлено у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 2 посади з відповідним фондом заробітної плати, а саме: заступник начальника управління - начальник другого слідчого відділу, та заступник начальника другого слідчого відділу.

13. З означеним Наказом Генеральної прокуратури України від 22.12.2014р. №167ш позивач - ОСОБА_1 ознайомлений 12.01.2015р, про що свідчить його особистий підпис на наявній у матеріалах справи, належним чином засвідченій копії вищевказаного Наказу.

14. На виконання Наказу Генерального прокурора України від 22.12.2014р. №167ш про удосконалення організації роботи прокуратури Одеської області, Прокуратурою Одеської області 26.01.2015р. винесено Наказ №262к, яким у зв`язку зі скороченням 1 посади, начальника другого слідчого відділу слідчого управління старшого радника юстиції ОСОБА_1 попереджено про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці Прокуратури Одеської області на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 27.03.2015р.

15. З вказаним Наказом Генеральної прокуратури України від 26.01.2015р. №262к позивач - ОСОБА_1 ознайомлений 26.01.2015р, про що свідчить його особистий підпис на наявній у матеріалах справи, належним чином засвідченій копії Наказу.

16. Прокурором Одеської області державним радником юстиції 3 класу ОСОБА_7 складено Попередження про вивільнення, у якому зазначено, що Наказом Генерального прокурора України від 22 грудня 2014року №167ш у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області скорочено посаду начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області, у зв`язку з чим, та відповідно до п.1 ч.1 ст.40, ст.49-2 КЗпП України, ОСОБА_1 попереджено про звільнення з займаної посади з огляду на зміни в організації виробництва і праці прокуратури Одеської області з 27 березня 2015 року. Також, з метою подальшого працевлаштування ОСОБА_1 запропоновано наступні вакантні посади: прокурор організаційно-методичного відділу управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні (оклад 1597 гривень); прокурор відділу статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (оклад 1597 гривень); старший прокурор Ізмаїльської міжрайонної прокуратури (оклад 1444 гривень); прокурор Котовської міжрайонної прокуратури (оклад 1379 гривень); прокурор прокуратури Кілійського району (оклад 1314 гривень); прокурор прокуратури Комінтернівського району (оклад 1314 гривень); прокурор прокуратури Роздільнянського району (оклад 1314 гривень); та вакантні посади на період відпустки для догляду за дитиною: старший прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення на період відпустки ОСОБА_4 до 30.11.2016р. (оклад 1667 гривень); прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення на період відпустки ОСОБА_5 до 22.08.2016р. (оклад 1597 гривень); прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави в судах на період відпустки ОСОБА_6 до 13.01.2017р. (оклад 1597 гривень).

17. З вищевказаним Попередженням про вивільнення начальник другого слідчого відділу слідчого управління старший радник юстиції, ОСОБА_1 ознайомлений 26.01.2015р., про що свідчить його особистий підпис на наявній у матеріалах справи належним чином засвідченій копії означеного Попередження.

18. Начальником другого слідчого відділу прокуратури області старшим радником юстиції ОСОБА_1 на ім`я Прокурора Одеської області державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_7 був поданий Рапорт щодо надання невикористаної відпустки від 09.02.2015р., у якому позивачем зазначено, що Наказом №262к від 26.01.2015р. його попереджено про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці Прокуратури Одеської області на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 27.03.2015р., а тому він має право на отримання невикористаної відпустки.

19. За результатами розгляду вказаного Рапорту щодо надання начальнику другого слідчого відділу прокуратури області старшим радником юстиції ОСОБА_1 невикористаної відпустки від 09.02.2015р., Прокурором Одеської області державним радником юстиції 3 класу ОСОБА_7 на ім`я позивача надіслано Лист від 03.03.2015р. №2569вн-15, яким адресата повідомлено, що з метою надання невикористаної відпустки з наступним звільненням у відповідності до вимог законодавства ОСОБА_1 необхідно повідомити відділ роботи з кадрами про її бажану тривалість. При цьому, відповідно до ч.3 ст.10 Закону України "Про відпустки" загальна тривіальність щорічної основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів.

20. Начальником другого слідчого відділу прокуратури області старшим радником юстиції ОСОБА_1 на ім`я виконуючого обов`язки Прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В.В. був поданий Рапорт від 10.03.2015р., у якому позивачем викладено прохання щодо надання відпустки за період з 27.07.2010р. по 23.07.2011р. - 4 календарних дні, за період з 27.07.2011р. по 23.07.2012р. -45 календарних днів, за період з 7.07.2012р. по 23.07.2013р. - 10 календарних днів, а всього 59 календарних днів.

21. За наслідками розгляду вищеозначених Рапортів начальника другого слідчого відділу прокуратури області старшого радника юстиції ОСОБА_1 щодо надання невикористаної відпустки Прокуратурою Одеської області на адресу позивача надіслано Лист від 13.03.2015р. №2991вн-15, за підписом В.О. Прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В.В. , яким адресата повідомлено, що відповідно до наказу Генерального прокурора України від 22 12.2014р. №167ш у структурі та штатному розписі прокуратури Одеської області скорочено займану ОСОБА_1 посаду начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області. Про заплановане скорочення, та звільнення з 27.03.2015р., на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, позивача попереджено 26.01.2015р., та з метою його працевлаштування запропоновано вакантні посади. Однак, згоди на призначення на одну із запропонованих посад ОСОБА_1 не надано. Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про відпустки" за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. У зв`язку з чим, та з урахуванням того, що остаточне рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з посади не прийнято, та зважаючи на можливе його призначення на запропоновані інші вакантні посади, відповідно до ст.3 Закону України "Про відпустки", у наданні відпустки позивачу відмовлено, та зазначено, що у разі його звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, з урахуванням ст.24 Закону України "Про відпустки", ОСОБА_1 буде виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.

22. 23.02.2015р. прокурор Одеської області державний радник юстиції 3 класу ОСОБА_7 звернувся до голови профспілкового комітету прокуратури Одеської області ОСОБА_8 із Поданням №2182вн-15 про надання згоди профспілкового комітету на звільнення працівника згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, за результатами розгляду якого профспілковим комітетом прокуратури Одеської області прийнято рішення щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури області на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (у зв`язку з скороченням штату працівників), та запропонуванні йому повторно, за наявності вакансій, іншу посаду, про що свідчить наявна у матеріалах справи належним чином засвідчена копія Протоколу засідання профспілкового комітету прокуратури Одеської області від 10.03.2015р.

23. В.о. прокурора Одеської області старшим радником юстиції Етнаровичем В. повторно складено попередження про вивільнення, у якому зазначено, що Наказом Генерального прокурора України від 22 грудня 2014 року №167ш у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області скорочено посаду начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області, у зв`язку з чим, та відповідно до п.1 ч.1 ст.40, ст.49-2 КЗпП України ОСОБА_1 попереджено про звільнення з займаної посади з огляду на зміни в організації виробництва і праці прокуратури Одеської області з 27 березня 2015 року. Також, з метою подальшого працевлаштування ОСОБА_1 додатково запропоновано наступні вакантні посади станом на 17.03.2015р.: старшого прокурора організаційно-методичного відділу (оклад 1667 грн.); старшого слідчого другого слідчого відділу (оклад 1597 грн.); прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове розслідування (оклад 1597 грн.); старшого прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення (оклад 1667 грн.); 4 посади прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в судах (оклад 1597 грн.); прокурора відділу участі прокурорів у розгляді справ апеляційним судом Одеської області (оклад 1597 грн.); прокурора відділу статистики, ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (оклад 1597 грн.); начальника відділу захисту прав і свобод дітей (оклад 2518 грн.); прокурора прокуратури Малиновського району м.Одеси (оклад 1314 грн.); старшого прокурора Біляївської міжрайонної прокуратури (оклад 1444 грн.); прокурора прокуратури Комінтернівського району (оклад 1314 грн.); старшого прокурора прокуратури Красноокнянського району (оклад 1397 грн.); прокурора прокуратури Красноокнянського району (оклад 1314 грн.); прокурора прокуратури Ренійського району (оклад 1314 гри.); старшого прокурора прокуратури Роздільнянського району (оклад 1379 грн.), а також вакантні посади на період відпустки для догляду за дитиною: прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення на період відпустки ОСОБА_5 до 22.08.2016р. (оклад 1597 грн.); прокурора відділу нагляду за виконанням законодавства у сфері запобігання і протидії корупції на період відпустки Шевченко О.В. до 11.09.2015р. (оклад 1597 грн.); прокурора Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури на період відпустки Пінаєвої Л.Л. до 26.08.2015р. (оклад 1314 грн.); прокурора прокуратури Малиновського району м. Одеси на період відпустки Оганезова М.С. (оклад 1314 грн.).

24. З означеним попередженням в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В. позивач - ОСОБА_1 ознайомлений 18.03.2015р, про що свідчить його особистий підпис на наявній у матеріалах справи належним чином засвідченій копії вищевказаного попередження.

25. 18.03.2015р. начальник другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старший радник юстиції Гупало П.М. звернувся до в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В. з Рапортом щодо призначення його на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей з 27.03.2015р.

26. Також, 18.03.2015р. начальник другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старший радник юстиції Гупало П.М. звернувся до в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В. з Рапортом, у якому просив перевести його з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області з 27.03.2015р.

27. За результатами розгляду рапортів позивача від 18.03.2015р. щодо переведення ОСОБА_1 , у зв`язку зі скороченням, з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей з 27.03.2015р., Прокуратурою Одеської області на ім`я начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старшого радника юстиції Гупало Петра Михайловича надіслано Лист №3652вн-15 від 26.03.2015р., за підписом в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В. , у якому зазначено, що відповідно до п.п.3, 12 Наказу Генерального прокурора України від 15.09.2014р. №2гн "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" комплектування прокурорсько-слідчих посад здійснюється професійно підготовленими, компетентними, принциповими, добросовісними, з високими моральними якостями працівниками, а на керівні посади призначаються найбільш підготовлені прокурорсько-слідчі працівники, які мають системні професійні знання, успішно виконують службові обов`язки, проявляють ініціативу, підвищують свій професійний рівень тощо. Водночас, наказами прокурора Одеської області від 03.09.2014р. №2077к, та від 31.01.2015р. №313к ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання службових обов`язків, а тому, з урахуванням наявності двох діючих дисциплінарних стягнень, застосованих у зв`язку з неналежним виконанням службових обов`язків, позитивно вирішити питання щодо переведення на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей не виявилось можливим. Також, в означеному Листі №3652вн-15 від 26.03.2015р. адресата повідомлено, що 26.01.2015р. та 18.03.2015р. у зв`язку зі скороченням посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області ОСОБА_1 пропонувались для працевлаштування також й інші вакантні посади, у зв`язку з чим, та з метою вирішення питання щодо подальшого працевлаштування, позивачу запропоновано обрати одну з інших запропонованих посад, про що повідомити керівництво прокуратури області.

28. Вищеозначене послугувало підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р. у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України).

ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

29. Суд першої інстанції, розглядаючи справу по суті, прийшов до висновку, що звільнення позивача з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України) Прокуратурою Одеської області проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак, спірний Наказ Прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Беручи до уваги вищевикладене, з урахуванням встановлення судом протиправності винесення Прокуратурою Одеської області оскаржуваного Наказу №764к від 30.03.2015р., суд з метою належного способу захисту порушених прав позивача, дійшов до висновку щодо необхідності поновлення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду, яку він обіймав до звільнення. Вимога щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області з 31.03.2015р., є безпідставною, оскільки означена посада у Прокуратурі Одеської області на момент звільнення позивача не існувала, та, відповідно, ОСОБА_1 до звільнення її не обіймав і жодного рапорту щодо призначення на дану посаду не подавав. Стосовно решти позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість та відсутність підстав для їх задоволення.

30. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції дійшов висновку, що посада, з якої звільнено позивача не була скорочена, а фактично відбулося її перейменування, що вказує на протиправність оскаржуваного наказу відповідача про звільнення ОСОБА_1 із посади у зв`язку із скороченням. Дана обставина, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для поновлення позивача на займаній посаді і стягнення на його користь суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

31. Стосовно відшкодування моральної шкоди суд апеляційної інстанції вказав, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. В апеляційні скарзі і у судовому засіданні, апелянт зазначив, що у зв`язку з неправомірним звільненням, він зазнав моральні та душевні страждання. З часу звільнення і до теперішнього часу він ніде не працює, немає належного матеріального забезпечення. Враховуючи тривалість розгляду справи про поновлення позивача на посаді, колегія суддів прийшла до висновку, про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача у частині стягнення моральної шкоди в сумі 50 000 гривень.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

32. У касаційній скарзі касатор вказав, що через наявні встановлені факти неналежного виконання посадових обов`язків (догани) позивач не міг бути призначеним на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей, та зацікавленості у призначенні на інші вакантні запропоновані посади ним не виявлено, 30.03.2015 ОСОБА_1 правомірно звільнено з органів прокуратури.

33. Також, судами залишено поза увагою, що звільнення ОСОБА_1 з посади відбулось на підставі наказу Генеральної прокуратури України про скорочення, у тому числі посади, яку обіймав позивач, а з органів прокуратури, оскільки ОСОБА_1 не погодився на запропоновані йому, (крім посади начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури області) інші вакантні посади. При цьому, відповідь прокуратури області про те, що у призначенні на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей йому відмовлено, ОСОБА_1 одержано завчасно, та у нього ще був час та можливість погодитись на інші запропоновані посади. Так, з метою подальшого працевлаштування, 26.01.2015 ОСОБА_1 пропонувались вакантні посади, зазначені у попередженні про вивільнення. Крім того, 18.03.2015 позивачу додатково пропонувались вакантні посади станом на 17.03.2015, проте відповідної згоди позивачем не надано. Крім того, безпідставно поновлюючи ОСОБА_1 на рівнозначній до звільнення посаді, судом невірно застосовано частину 1 статті 235 КЗпП України, яка передбачає, зокрема, що у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, позивача фактично поновлено судом на посаді, яку він не обіймав та з якої не звільнявся.

34. Стосовно відшкодування моральної шкоди, касатор вказав, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між його звільненням та спричиненням йому моральних страждань. При цьому, твердження суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача на протязі двох років джерел фінансування є необґрунтованими, оскільки йому виплачувалась пенсія, призначена у відповідності до норм Закону України «Про прокуратуру».

35. У касаційній скарзі на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2018 року про перегляд постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року відповідач вказав, що, фактично підставою для перегляду зазначеної вище постанови став власноруч зроблений позивачем перерахунок середньоденної заробітної плати. Інформація прокуратури області від 19.04.2018 № 18-62-18ви, яка лягла в основу заяви позивача, під час розгляду справи судом не оцінювалась, а тому вона не може слугувати підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

36. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

37. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на наступне.

38. За правилами пункту 15 частини 1 статті 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

39. Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

40. При цьому, частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

41. Статтею 49-2 КЗпП закріплено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

42. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

43. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

44. У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

45. Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові усі наявні в установі вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

46. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

47. Тобто, виходячи з викладеного, колегія суддів зазначає, що у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.

48. Судами встановлено, що Наказом Генеральної прокуратури України від 22.12.2014р. №167ш, скорочено у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області 2 посади, та зараховано їх до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати, а саме: заступник начальника управління, начальник другого слідчого відділу.

49. Водночас, згідно пункту 2 Наказу Генеральної прокуратури України від 22.12.2014р. №167ш у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області за рахунок резерву Генеральної прокуратури України встановлено 2 посади з відповідним фондом заробітної плати, а саме: заступник начальника управління - начальник другого слідчого відділу, та заступник начальника другого слідчого відділу.

50. Таким чином, колегія суддів погоджується із твердженнями судів попередніх інстанцій про те, що у структурі та штатному розписі слідчого управління прокуратури Одеської області фактично відбулась зміна найменування займаної позивачем посади.

51. Крім того, за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи Положення про слідче управління прокуратури Одеської області, затвердженого Наказом Прокуратури Одеської області від 17.10.2014р. №489, Положення про слідче управління прокуратури Одеської області, затвердженого наказом прокуратури Одеської області від 31.01.2015р. №45, судами встановлено, що загальні засади діяльності скороченої Наказом Генеральної прокуратури України від 22.12.2014р. №167ш посади - начальник другого слідчого відділу, та новоутвореної посади - заступник начальника управління - начальник другого слідчого відділу, їх завдання та функції, основні напрямки діяльності суттєвих змін не зазнали.

52. Також, судами встановлено, що 18.03.2015р. начальник другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старший радник юстиції Гупало П.М. звертався до в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В. з Рапортом, у якому просив перевести його з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області з 27.03.2015р.

53. Таким чином, суди обґрунтовано вказали, що позивачем надано погодження на переведення його на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області, яка, серед іншого, була запропонована йому прокуратурою Одеської області у Попередженні про вивільнення від 17.03.2015р.

54. Однак, за результатами розгляду рапортів позивача від 18.03.2015р. щодо переведення ОСОБА_1 , у зв`язку зі скороченням, з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей з 27.03.2015р., Прокуратурою Одеської області на ім`я начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області старшого радника юстиції Гупало Петра Михайловича був надісланий Лист №3652вн-15 від 26.03.2015р., за підписом в.о. прокурора Одеської області старшого радника юстиції Етнаровича В ., у якому зазначено, що відповідно до п.п.3, 12 Наказу Генерального прокурора України від 15.09.2014р. №2гн "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" комплектування прокурорсько-слідчих посад здійснюється професійно підготовленими, компетентними, принциповими, добросовісними, з високими моральними якостями працівниками, а на керівні посади призначаються найбільш підготовлені прокурорсько-слідчі працівники, які мають системні професійні знання, успішно виконують службові обов`язки, проявляють ініціативу, підвищують свій професійний рівень тощо. Водночас, наказами прокурора Одеської області від 03.09.2014р. №2077к, та від 31.01.2015р. №313к ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання службових обов`язків, а тому, з урахуванням наявності двох діючих дисциплінарних стягнень, застосованих у зв`язку з неналежним виконанням службових обов`язків, позитивно вирішити питання щодо переведення на посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей не виявилось можливим.

55. Із наведених вище обставин вбачається, що позивач погодився на переведення на запропоновану посаду начальника відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Одеської області, однак, не зважаючи на його згоду на переведення ОСОБА_1 було звільнено за скороченням штату.

56. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з порушенням трудового законодавства, оскільки відповідач мав можливість перевести його на запропоновану ним же посаду, на яку позивач надав згоду, однак не здійснив ніяких дій, щодо забезпечення роботою з числа працюючих осіб.

57. Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

58. У відповідності до абз. 3 п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП).

59. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня.

60. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 звільнено з порушенням трудового законодавства, у зв`язку з чим він підлягає поновленню на посаді з якої був звільненій.

61. При цьому, Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання касатора на те, що суд апеляційної інстанції поновив позивача на посаді, яку він на момент звільнення не обіймав, а саме - начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області, оскільки ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року виправлено описку, допущену в постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, та викладено абзац п`ятий резолютивної частини в наступній редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 31.03.2015 р.".

62. Стосовно стягнення з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом апеляційної інстанції встановлено, що загальна тривалість вимушеного прогулу (з 30.03.2015 року по 07.02.2018 року) склала 718 робочих днів.

63. Разом з тим, колегія суддів вважає такі висновки помилковими, оскільки період, за який підлягає стягненню середній заробіток, становить 715 робочих днів - з 31.03.2015 року (наступний день після звільнення) по 07.02.2018 року, як обґрунтовано зазначив касатор.

64. Відповідно до довідки про грошове утримання, середньоденне грошове утримання позивача складало 411,85 грн., а середньомісячне - 9060,80 грн.

65. Середньомісячна заробітна плата 9060,80 грн : 22 роб.дні = 411, 85 гр. х 715 днів затримки = 294472, 75 гривні.

66. Тобто, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, складає 294 472, 75 грн , а не 295 708,3 грн.

67. Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 150 000 грн. колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про її необґрунтованість з огляду на наступне.

68. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

69. Моральна (немайнова) шкода - наслідки правопорушення, які не мають економічного змісту і вартісної форми і можуть полягати у: 1) фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна (немайнова) шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми.

70. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відповідно до ст.1167 Цивільного кодексу України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

71. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.1174 Цивільного кодексу України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

72. Таким чином, враховуючи положення ст.1174 Цивільного кодексу України, котрими передбачено відповідальність за завдану шкоду незалежно від вини заподіювача, позивач має довести не лише протиправність поведінки відповідача, але й наявність самої моральної шкоди, та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

73. При цьому, яке правильно зазначив суд апеляційної інстанції, відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

74. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

75. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

76. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

77. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

78. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

79. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

80. В контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду даної справи судом касаційної інстанції), за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

81. Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

82. Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

83. Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

84. Відповідно до статей 73 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

85. Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

86. Із врахування вищезазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

87. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі №815/7401/16.

88. При цьому, колегія суддів зазначає, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

89. Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.

90. Стосовно правомірності постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2018 року про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року колегія суддів зазначає наступне.

91. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції від 01.06.2018 року, підставою для перегляду постанови Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року стала заява позивача від 27 квітня 2018 року.

92. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що під час розгляду справи прокуратурою Одеської області було надано довідку вих. № 183 від 25 липня 2017 року згідно з якою його середньоденне грошове утримання за останні два місяці, що передували звільненню складало 411,85 грн., а середньомісячне - 9060,80 грн. Виходячи з цієї суми (середньоденного грошового утримання) судом було визначено розмір вимушеного прогулу за період його звільнення (30 березня 2015 року) - по день ухвалення рішення по справі (07 лютого 2018 року) у сумі 295 708,3 грн.

29 березня 2018 р. прокуратурою Одеської області на запит Одеського апеляційного адміністративного суду було надано довідку від 19.04.2018 за № 18.62.18 вих з відомостями про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати в лютому 2015 року в сумі 23307,12 грн., а в березні 2015 року-10206,20 грн. Заявник зазначає, що з вказаною довідкою він був ознайомлений у судовому засіданні, яке відбулось 25 квітня 2018 року. З цієї довідки вбачається, що його середньоденне грошове утримання за останні два місяці, що передували звільненню складало 837,83 грн. (33 513,32 грн. : 40 роб. дні (у лютому та березні 2015 р. по 20 днів кожний місяць окремо), а не 411, 85 грн. Розмір середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували звільненню є обставиною, що має істотне значення для справи, оскільки від неї залежить розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь. Раніше про ці обставини йому нічого відомо не було і відповідач відповідних розрахунків не надавав.

ОСОБА_1 , як працівнику, був відомий лише його оклад. Щодо розміру середньоденного заробітку, який визначається бухгалтерією роботодавця шляхом проведення відповідних розрахунків із використанням відповідних знань. Таким чином, на думку заявника, нововиявленою обставиною, якою обґрунтовується вимога про перегляд постанови суду у даній справі, є дійсний розмір його середньоденного грошового утримання за останні два місяці, що передували звільненню (лютий - березень 2015 року). Датою відкриття цієї обставини є 25 квітня 2018 року. Існування цієї обставини підтверджується наступними доказами - довідка прокуратури Одеської області від 19.04.2018 за № 18.62.18 вих. Судом було визначено період вимушеного прогулу: з 30 березня 2015 року -по 07 лютого 2018 року. Таким чином, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року підлягає перегляду за нововиявленими обставинами лише в частині нарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу. На думку заявника, загальна тривалість вимушеного прогулу склала 718 робочих днів, як це визначено судом у постанові від 07.02.2018 року. З урахуванням його дійсного середньоденного грошового утримання, середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 30 березня 2015 року по 07 лютого 2018 року) склав 601 561,94 грн. (718 ж 837,83 грн.) з врахуванням податків та зборів.

93. Задовольняючи вказану вище заяву, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем була надана довідка з іншими сумами заробітку ОСОБА_1 , про яку заявник дізнався 25.04.18 р., заява ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року підлягає частковому задоволенню, а саме - стягненню з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 432781,68 грн, у зв`язку з чим постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року підлягає зміні в цій частині.

94. Разом з тим, такі висновки суду апеляційної інстанції колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне.

95. У відповідності до статті 361 КАС України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача із заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами) підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

96. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

97. При цьому, частиною 4 даної статті передбачено, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами:

1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи;

2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

98. Тобто, під нововиявленою обставиною мається на увазі фактична обставина, яка має істотне значення і яка об`єктивно існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути відома усім особам, які брали участь у справі, та суду.

99. Разом з тим, позивач не обґрунтував, а суд апеляційної інстанції не встановив, в чому саме полягала об`єктивна неможливість надання сторонами по справі відповідних доказів під час судового розгляду справи.

100. При цьому, у відповідності до частини 4 статті 361 КАС України докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом, не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

101. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки інформація прокуратури Одеської області від 19.04.2018 № 18-62-18вих під час розгляду справи судом не оцінювалась при встановленні обставин щодо розрахунку середнього заробітку, який підлягав стягненню на користь позивача, а тому вказана довідка не могла слугувати підставою для перегляду постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року за нововиявленими обставинами.

102. За правилами статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

103. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення - про часткове задоволення позовних вимог.

104. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

105. Керуючись статтями 341 344 349 351 356 359 361 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу прокуратури Одеської області - задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2017 року, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2018 року по справі № 815/2215/15 - скасувати.

3. Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

4. Визнати неправомірним та скасувати наказ прокуратури Одеської області №764к від 30.03.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 30.03.2015р.

5. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Одеської області з 31.03.2015 року.

6. Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.03.2015 р. по 07.02.2018 р. у загальному розмірі 294 472, 75 гривень.

7. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

8. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

О. В. Калашнікова

М. В. Білак

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду