ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року

м. Київ

справа №815/4241/16

адміністративні провадження № К/9901/42019/18 №К/9901/42026/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЗ» та Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 у справі №815/4241/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЗ» до Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БАЗ» (далі - позивач, ТОВ «БАЗ», Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, яке ухвалою Верховного Суду від 11.11.2022 замінено на його правонаступника - Головне управління ДПС в Одеській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - відповідач, податковий орган), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.08.2016 №0006151401, №0006161401, №0006141408, №0006171408.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність тверджень відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами ПП «Шторм-Кераміка», ТОВ «Вектор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Грейнтрейдінг», ТОВ «Карго-ТІМ 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс», ПП «Графіка Стайл», які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, натомість такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).

Також вказував на неправильність висновків контролюючого органу щодо недотримання позивачем вимог законодавства в сфері зовнішньоекономічної діяльності при укладанні договорів про переведення боргу за імпортними контрактами, з огляду на помилкове трактування положень статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016 позов задоволено повністю.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи й наявні у ній докази, дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентами ПП «Шторм-Кераміка», ТОВ «Вектор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Грейнтрейдінг», ТОВ «Карго-ТІМ 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс», ПП «Графіка Стайл» фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано визначені Податковим кодексом України вимоги для формування показників податкової звітності, а висновки контролюючого органу про нереальність таких господарських операцій є необґрунтованими. Також зазначив, що позивач перерахував нерезиденту кошти відповідно до договорів переведення боргу з ТОВ «Фулл Хаус ТРЕЙД», ТОВ «НОРК», за якими ТОВ «БАЗ» став новим боржником, після чого операції було знято банком з валютного контролю, що за висновком суду, спростовує доводи відповідача про порушення Товариством валютного законодавства.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов ТОВ «БАЗ» задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 09.08.2016 №0006141408, №0006171408, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.08.2016 №0006161401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем у сумі 811502 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 202876 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення, виходив з того, що первинними документами спростовуються виявлені під час перевірки позивача порушення положень законодавства при взаємовідносинах із ПП «Шторм-Кераміка», ТОВ «Вектор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-ТІМ 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс», а також відповідачем не доведено порушення ТОВ «БАЗ» в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про нереальність господарських взаємовідносин ТОВ «БАЗ» із ТОВ «Грейнтрейдінг», оскільки вироком суду, який набрав законної сили, визнано винним директора та засновника вказаного товариства у створенні фіктивного суб`єкта підприємницької діяльності.

Крім того, стосовно операції позивача з ПП «Графіка Стайл» суд апеляційної інстанції зазначив про непідтвердження належними доказами поставки товару від даного контрагента, прийняття його на зберігання та використання у власній господарській діяльності, водночас вказав й на неоплату вартості товару, що в сукупності свідчить про її нереальність.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивачем та відповідачем подано касаційні скарги до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України відкрито касаційні провадження, які об`єднано в одне провадження.

Позивач в касаційній скарзі вказав на помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо господарської операції із ПП «Графіка Стайл», оскільки остання супроводжувалась складанням первинних документів, які відповідають вимогам законодавства, при цьому товарно-транспортні накладні не оформлювались у зв`язку із тим, що постачальник власними силами доставив товар на місце зберігання. Що ж до посилань апеляційного суду на вирок відносно директора та засновника ТОВ «Грейнтрейдінг», то при розгляді кримінальної справи про вчинення фіктивного підприємництва не досліджувались взаємовідносини позивача із цим контрагентом, а тому Товариство не може нести відповідальність за протиправні дії контрагента. Просить постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016.

Податковий орган в касаційній скарзі просить постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позову ТОВ «БАЗ» у повному обсязі. Суть доводів, викладених у касаційній скарзі, зводиться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплати сум податку на додану вартість із зазначенням обставин, викладених у акті перевірки. Зокрема відповідач вказує на нереальність господарських операцій позивача з контрагентами, з огляду на непідтвердження руху товару, у тому числі по ланцюгу постачання, відсутність доказів транспортування і зберігання товару.

Стосовно порушення позивачем вимог валютного законодавства, то відповідач наголошує на тому, що у разі укладення між двома резидентами договору про переведення боргу за імпортним контрактом, до нового боржника переходить зобов`язання по оплаті раніше імпортованого товару, проте після проведення розрахунків з нерезидентом у нового боржника будуть відсутні підстави для завершення імпортної операції, у зв`язку із чим укладення між двома резидентами договору про переведення боргу за зовнішньоекономічним контрактом протирічить вимогам валютного законодавства.

Сторони правом на подання заперечення або відзиву на касаційну скаргу не скористались.

В подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду й відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «БАЗ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.03.2016, за результатами якої складено акт №219/15-32-14-01/38057980 від 26.07.2016.

Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем пункту 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 2 655 801,00 грн. за 2015 рік; підпункту 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 2 779 887,00 грн.; статті 2 Закону України від 23.09.1994 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», постанов Правління Національного банку України від 03.03.2015 №160, від 03.06.2015 №354 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України»; статті 1 Указу Президента України від 18.06.1994 №319/94 «Про невідкладні заходи повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993, пункту 2.7 статті 2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 в частині порушення строків декларування валютних цінностей станом на 01.10.2015, 01.01.2016, 01.04.2016.

На підставі акта перевірки №219/15-32-14-01/38057980 від 26.07.2016 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення, зокрема, від 09.08.2016:

№0006151401 (форми «Р») про збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2 655 801,00 грн.;

№0006161401 (форми «Р») про збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 3 474 859,00 грн. (2 779 887,00 грн. за основним платежем, 694 972,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

№0006141408 (форми «С»), яким нараховано пеню за порушення терміну розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 14 977 340,17 грн.;

№0006171408 (форми «С») про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог валютного законодавства на суму 510,00 грн.

Спірні правовідносини регулюються приписами Податкового кодексу України, Закону України від 23.09.1994 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Указу Президента України від 18.06.1994 №319/94 «Про невідкладні заходи повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (в редакції, чинній на момент спірних відносин).

За приписами абзацу 1 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи товари/послуги та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності є визначальною умовою для виникнення права на формування податкового кредиту.

У відповідності до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України «витрати» - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з вимог Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №996-ХІV) обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Статтею 2 Закону №996-ХІV передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно із статтею 1 Закону №996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами пункту 1 статті 9 Закону №996-ХІV, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В силу приписів пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно із пунктом 2.2 вказаного Положення, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Пунктами 6-7 вказаного Положення передбачено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Враховуючи наведене, слід зробити висновок, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні. Для з`ясування обставин реальності вчинення господарської операції належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судами встановлено, що податковим повідомленням-рішенням від 09.08.2016 №0006151401 Товариству визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток на суму 2 655 801,00 грн. на підставі висновку контролюючого органу про завищення валових витрат по взаємовідносинам із ПП «Графіка Стайл».

Між ТОВ «Баз» (покупець) та ПП «Графіка Стайл» (постачальник) укладено договір поставки №25/12 від 25.12.2014, предметом якого є поставка товару - макуха соняшникова.

Згідно із додатками до цього договору поставки продавець зобов`язаний здійснити поставку товару на умовах EXW - смт. Мілове, Луганська область, відповідно до яких продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). При цьому, умовами договору передбачено інформування продавцем покупця про хід завантаження авто, номери дорожньо-транспортних накладних, орієнтовний час прибуття авто на термінал, номери автомашин, причепів, завантажену кількість товару до прибуття авто у пункт призначення.

На підтвердження виконання умов вказаного договору поставки ПП «Графіка Стайл» позивачем до суду подані акти приймання-передачі товару, рахунки-фактури, видаткові накладні.

Також в обґрунтування здійснення поставки товару за адресою: смт. Мілове, Луганська область позивачем до суду наданий договір відповідального зберігання від 20.12.2014, за умовами якого позивач зобов`язується передати, а ЗАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» - прийняти товарно-матеріальні цінності на відповідальне зберігання. Приймання на зберігання продукції відбувається за актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками після фактичного прийняття. Найменування, асортимент та кількість продукції визначаються в актах приймання-передачі або у додаткових накладних, на підставі яких може складатися акт. Акти приймання-передачі складаються сторонами при прийманні-передачі кожної партії ТМЦ.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи щодо здійснення господарських операцій з ПП «Графіка Стайл» відповідають вимогам щодо складання первинних документів та підтверджують понесення ТОВ «БАЗ» витрат на придбання товару у даного контрагента, а тому у податкового органу були відсутні підстави для донарахування податку на прибуток оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 09.08.2016 №0006151401.

В свою чергу суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не підтвердив документально ані доставку до місця зберігання придбаного у ПП «Графіка Стайл» товару, ані прийняття ЗАТ «Міловський завод рафінованої олії «Стрілецький степ» товару на відповідальне зберігання.

Крім того, апеляційним судом наголошено й на ненаданні позивачем на вимогу суду будь-яких доказів, які б свідчили про транспортування, зберігання придбаного у ПП «Графіка Стайл» товару, оплати його вартості, а також використання у власній господарській діяльності.

Водночас, апеляційним судом взято до уваги те, що в ході розгляду справи позивачем жодним чином не спростовані доводи відповідача про відсутність у ПП «Графіка Стайл» можливостей на здійснення поставки позивачу товару, які, в свою чергу, відповідачем здійснені з урахуванням наявної у нього інформації, що в 1 кварталі 2015 року у ПП «Графіка Стайл» працювала одна особа, а відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11.12.2015 накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках 14 суб`єктів господарювання, у тому числі, ПП «Графіка Стайл» за клопотанням відділу Генеральної прокуратури України, яке обґрунтоване здійсненням процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12015000000000474 від 07.08.2015 за фактами вчинення фіктивного підприємництва та легалізації (відмивання) коштів, одержаних злочинним шляхом, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що група невстановлених осіб в період з 01.01.2014 по теперішній час, діючи за попередньою змовою, організувала незаконну схему, пов`язану з фіктивним підприємництвом, легалізацією грошових коштів, одержаних злочинним шляхом, створила та придбала ряд суб`єктів підприємницької діяльності, у тому числі, ПП «Графіка Стайл».

Колегія Верховного Суду вважає правильним висновок апеляційного суду про те, що всі наведені обставини у сукупності свідчать про відсутність у позивача правових підстав для декларування витрат за операцією придбання товару у ПП «Графіка Стайл», оскільки досліджені судами первинні документи не підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Доводи касаційної скарги ТОВ «БАЗ» про те, що товар, придбаний у вказаного контрагента, був знищений внаслідок воєнний дій, не підтверджуються відповідними доказами, а тому не можуть бути визнані прийнятними. Решта аргументів, викладених позивачем у касаційній скарзі щодо цієї господарської операції, не спростовують встановлених судом апеляційної інстанції обставин, а тому податкове повідомлення-рішення від 09.08.2016 №0006151401 (форми «Р») про збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2 655 801,00 грн. є законним та не підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання правомірності податкового повідомлення-рішення від 09.08.2016 №0006161401 судами встановлено наступне.

Контролюючим органом вказаним податковим повідомленням-рішенням визначено Товариству грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 2 779 887,00 грн. та 694 972,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (всього на суму 3 474 859,00 грн.) на підставі висновків про нереальність господарських операцій із контрагентами ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вектор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Грейнтрейдінг», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс».

При проведенні перевірки відповідачем були досліджені наступні документи по взаємовідносинам з ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вектор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс»: договори, видаткові накладні, рахунки на оплату товару, товарно-транспортні накладні, акти звірки взаємних розрахунків, податкові накладні, специфікації та зі змісту акта перевірки слідує, що контролюючий орган не заперечує, що первинні документи, в тому числі, податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит за спірний період по операціям з вказаними контрагентами належним чином оформлені, суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, а також відповідають даним податкових декларацій.

При цьому, позиція податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям з ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт» ґрунтуються лише на наявності наступної інформації: листа від 11.06.2015 №2476/7/16-03-22-02 Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавський області щодо ПП «Шторм - Кераміка», з якого слідує, що дане підприємство відсутнє за місцезнаходженням, а також відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних виявлено придбання однієї групи товарів, а реалізацію іншої, яка не придбавалась; узагальненої податкової інформації від 09.11.2015 №21639/22-03 щодо ТОВ «Нота Компані», відповідно до якої контролюючий орган вбачає ризики залучення суб`єкта до схеми формування штучного податкового кредиту; листа від 04.01.2016 №40/7/15-53-22-04 ДПІ у Приморському районі м. Одеси щодо податкової інформації ТОВ «Оніка Імпорт», у якому вказано про недостатність у товариства трудових ресурсів для ведення фінансово-господарської діяльності, не підтверджено реалізацію товару по ланцюгу постачання.

Верховний Суд погоджується із мотивами судів попередніх інстанцій щодо неприйнятності посилання контролюючого органу на узагальнену податкову інформацію, наявну в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС, а також отриману від інших податкових органів щодо контрагентів позивача, яка вказує на неможливість виконання операцій позивача з цими суб`єктами господарювання, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів цих обставин у визначеному законодавством порядку. До того ж, податкова інформація щодо контрагентів сама по собі не може бути самостійною та беззаперечною підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «Вектор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Бєлтранс», то судами констатовано, що відповідачем при дослідженні відповідних первинних документів взагалі не наведено аргументації висновків про завищення позивачем податкового кредиту, що свідчить про формування позиції податкового органу виключно на припущеннях, не підтверджених жодними доказами.

Разом з тим, суди відмітили, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вектор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс», як і не доведено, що зміст укладених між ними угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків.

Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Досліджуючи взаємовідносини ТОВ «БАЗ» із ТОВ «Грейнтрейдінг», судами встановлено наступне.

На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «Грейнтрейдінг» позивачем до суду наданий договір купівлі-продажу № 3 від 03.02.2015, податкові та видаткові накладні, які підписані з боку ТОВ «Грейнтрейдінг» директором ОСОБА_1.

На підставі податкових накладних, виданих цим контрагентом, Товариством включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 1 968 385,00 грн.

Контролюючий орган в акті перевірки дійшов висновку про відсутність у ТОВ «БАЗ» права на податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих цим контрагентом, в обґрунтування чого посилався на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2016 у справі №522/4035/16-к, яким ОСОБА_1 - засновника та директора ТОВ «Грейнтрейдінг» визнано винним у вчинені кримінального злочину, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень вирок набрав законної сили 14.04.2016.

Згідно із частиною 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції зазначено, що ТОВ «БАЗ» діяло добросовісно, а відтак у відповідача не має правових підстав для позбавлення останнього права на податковий кредит та формування витрат по взаємовідносинам із ТОВ «Грейнтрейдінг», оскільки відповідальність за фіктивне підприємництво має нести саме це товариство, а не його контрагент.

Апеляційний суд визнав такі висновки суду безпідставними, при цьому виходив з того, що оскільки відповідно до вироку Приморського районного суду м. Одеси від 15.03.2016 у справі № 522/4035/16-к ОСОБА_1 не здійснював фінансово-господарської діяльності за участю ТОВ «Грейнтрейдінг» та на це не уповноважувались інші особи, тобто встановлено факт фіктивного підприємництва, то такі операції не можна вважати підтвердженими первинними документами.

Верховний Суд погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції, адже непричетність керівника до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Грейнтрейдінг», підтверджена вироком суду, свідчить про протиправність визначення ТОВ «БАЗ» в податковому обліку фінансових показників операцій з таким підприємством та відсутність права на податковий кредит за цими операціями. Оскільки документи, надані позивачем під час перевірки, підписані від імені особи, яку визнано винною у вчиненні фіктивного підприємництва, такі документи не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону №996-XIV і не можуть бути доказом у адміністративній справі.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом обґрунтовано визнано правомірним оспорюване податкове повідомлення-рішення від 09.08.2016 року №0006161401 в частині збільшення ТОВ «БАЗ» суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 1 968 385,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 492 096,00 грн.

В іншій частині податкове повідомлення-рішення від 09.08.2016 року №0006161401 правильно визнано судами попередніх інстанцій таким, що не відповідає вимогам законодавства, з огляду на встановлення реальності господарських взаємовідносин ТОВ «БАЗ» із контрагентами ПП «Шторм - Кераміка», ТОВ «Вектор Групп», ТОВ «Гермес Логістик», ТОВ «Карго-Тім 20», ТОВ «Нота Компані», ТОВ «Оніка Імпорт», ТОВ «Бєлтранс».

Щодо податкових повідомлень-рішень від 09.08.2016 №0006141408 (форми «С»), яким нараховано пеню за порушення терміну розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 14 977 340,17 грн., та №0006171408 (форми «С») про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог валютного законодавства на суму 510,00 грн. Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України від 23.09.1994 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Статтею 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Статтею 1 Указу Президента України від 18.06.1994 №319/94 «Про невідкладні заходи повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» встановлено, що суб`єктам підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, у десятиденний строк: - продекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України; - подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України.

Надалі декларування суб`єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.

Згідно із статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов`язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

Пунктом 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ від 08.02.2000 №49, передбачено, що за невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність:- порушення строків декларування - накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період; - порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України.

Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем (новий боржник) укладено договори про переведення боргу з резидентами ТОВ «Фул Хаус Трейд», ТОВ «НОРК» (первісні боржники) та нерезидентами: Компанія «EREN TEKS URUN.SAN VE TIC AS» (Туреччина), Компанія «RACON TEKSTIL INS. DIS TIC LTD STI» (Туреччина), Компанія «CELIKOGLU OTOM.KOM.NAK. GIDA.SAN. TIC.L TD.STI» (Туреччина), Компанія «REMU DIS TICARE T LIMITED SIRC ETI» (Туреччина), Компанія «FERRGEN INSAAT TEKSTIL VE DIS TIC.LTD.STI» (Туреччина), Компанія «EKVATOR TEKSTIL-TEVFIK YILDIRIM» (Туреччина), Компанія «MACIN TEKSTIL OTOMOTIV TIC. VE SAN.LTD.STI» (Туреччина), Компанія «BEFA TEKSTIL VE DIS TIC ARE T HIZME TLERIL TD.STI» (Туреччина) (кредитори), відповідно до яких первісний боржник переводить свій борг з оплати за поставлений товар по імпортним контрактам, укладеним між первісним боржником і кредитором, а новий боржник заміняє первісного боржника по зобов`язанню, що виникло по такому контракту.

На виконання договорів про переведення боргу ТОВ «БАЗ» перерахувало нерезидентам кошти через ПАТ «Промінвестбанк», отримавши від Головного управління ДФС в Одеській області відповідні довідки для здійснення операцій по перерахуванню резидентом коштів за договорами (контрактами) з нерезидентом.

Відповідно до листа ПАТ «Промінвестбанк» від 25.08.2016 №20-9/3/2016/1677 імпортні операції за контрактами, щодо яких були укладені договори про переведення боргу, зняті з валютного контролю.

Судами попередніх інстанцій наголошено, що за контрактами резидентів ТОВ «Фулл Хаус ТРЕЙД», ТОВ «НОРК» (первісні боржники) з нерезидентами товар на територію України був імпортований без передоплати, тобто на умовах відстрочення платежу.

Однак, відповідач, стверджуючи наявність порушення позивачем статті 2 Закону України від 23.09.1994 року «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», посилався на те, що у разі укладення між двома резидентами договору про переведення боргу, до нового боржника перейде зобов`язання по оплаті раніше імпортованого товару, проте після проведення розрахунків з нерезидентом у нового боржника будуть відсутні підстави для завершення імпортної операції, та таким чином укладення між двома резидентами договору про переведення боргу за зовнішньоекономічним контрактом протирічить вимогам валютного законодавства.

Колегія Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказані твердження та висновки податкового органу не відповідають положенням законодавства та ґрунтуються на їх помилковому трактуванні, з огляду на те, що статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Між тим, у даній справі, за контрактами резидентів ТОВ «Фулл Хаус ТРЕЙД», ТОВ «НОРК» (первісні боржники) з нерезидентами товар на територію України був імпортований без передоплати, тобто на умовах відстрочення платежу, а не відстрочення поставки.

Зазначені обставини свідчать про відсутність у даному випадку господарської зовнішньоекономічної операції, умови здійснення якої визначені статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Вимоги вказаного Закону, як і статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України, мають на меті забезпечити банкам інформацію про наявні валютні цінності та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України, у тому числі як передоплата за товар, якій ще не поставлений до України.

Проте, вказані вимоги законодавства жодним чином не стосуються виконання позивачем зобов`язань перед кредиторами по договорам переведення боргу, оскільки вказані кошти були перераховані за товар, якій вже був імпортований в Україну. Тобто, валютні цінності ТОВ «БАЗ» за даними договорами не знаходились за межами України, що свідчить про безпідставність тверджень контролюючого органу про наявність обов`язку у Товариства подавати декларацію про валютні цінності та інше майно, яке перебуває за межами України.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій правильно застосовано норми матеріального права та обґрунтовано визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 09.08.2016 №0006141408 та №0006171408.

Доводи касаційних скарг не спростовують мотивів, покладених апеляційним судом в основу оскаржуваного рішення, й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи допустив неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БАЗ» та Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова