№ 815/4644/14 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 березня 2020 року

Київ

справа №815/4644/14

адміністративне провадження №К/9901/26171/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2016 (суддя Бойко О.Я.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 (головуючий суддя Джабурія О.В., судді: Ступакова І.Г., Крусян А.В.) у справі №815/4644/14 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Київському районі міста Одеси ГУ ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Київському районі міста Одеси ГУ ДФС в Одеській області звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.01.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Київському районі міста Одеси ГУ ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 у справі №815/4644/14.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №815/4644/14 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 13.03.2020 прийнято матеріали справи до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін на 17.03.2020.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач вказує, що оскаржувані судові рішення прийнято з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням матеріального права та підлягають скасуванню. Відповідач посилається на положення пункту 287.8 статті 287 ПК України, відповідно до яких власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Податковий орган зазначає, що позивач як власник частки нежитлового приміщення, яке використовує у підприємницькій діяльності (надає в оренду) повинна сплачувати земельний податок за ставкою 1 відсоток від нормативної грошової оцінки.

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.07.2014 ОСОБА_1 було отримано податкове повідомлення рішення від 13.06.2014 №5541-15, видане ДПІ у Київському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області, згідно якого на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 розділу XІІІ Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем: плата за землю, що вноситься фізичними особами у розмірі 8759,42грн.

Судами вказано, що як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , згідно договору дарування від 02.07.2009 №1999 та договору купівлі продажу від 12.11.2010 №3187, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав на нерухоме майно, є власником частки нежитлового приміщення підвалу та приміщення першого поверху №415 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,029467га, перебуває на обліку в ДПІ у Київському районі м.Одеси, як платник земельного податку з фізичних осіб з 01.01.2013.

01.10.2012 між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - співвласниками нежитлового приміщення підвалу та приміщення першого поверху №415 за адресою: АДРЕСА_1 та Комунальним підприємством ЖКС «Вузівський» (надалі Виконавець) в особі директора Шонія З. Р. укладено договір №453 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Предметом даного договору є забезпечення виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень; прибирання прибудинкової території в погодних умовах, які не відносяться до умов надзвичайного характеру, характерних для даної місцевості; санітарно-технічне обслуговування; обслуговування внутрішньо будинкових мереж, освітлення місць загального користування у будинку АДРЕСА_1 .

Позивач, вважаючи, що вона не є суб`єктом плати за землю, у неї відсутні документи, що підтверджують право власності позивача на землю за адресою: АДРЕСА_1 , так само як і відсутній документ, що посвідчує право оренди земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою, звернулась до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що у ОСОБА_1 відсутній документ, який підтверджує право власності позивача на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , також відсутній документ, що підтверджує право оренди земельної ділянки розташованої за вказаною адресою. Також, судами зауважено, що розрахунку на адресу позивача не надходило, на вимогу суду - відповідачем не надано.

Надаючи оцінку обставинам у справі Верховний Суд виходить з наступного.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХII ПК України.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 №21-775а17.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими контролюючий орган нарахував земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182 334 Цивільного кодексу України та положень Закону № 1952-IV право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Позивач зазначила, що за вказаною адресою їй на праві спільної сумісної власності належить нежитлове вбудоване приміщення підвалу та першого поверху №415 загальною площею 884кв.м., яке розташоване в багатоквартирному будинку. Приміщення здається позивачем в найм фізичній особі-підприємцю. Земельна ділянка за вищевказаною адресою ніким із співвласників не оформлялась, балансоутримувачем будинку є комунальне підприємство ЖКС «Вузівський». Між трьома співвласниками нежитлового приміщення, розташованого за адресою м.Одеса, вул.Краснова,12 та КП ЖКС «Вузівський» укладено договір на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

За таких обставин, з урахуванням норм права, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, можна зробити висновок, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Крім того, як з`ясовано судами, ОСОБА_1 , згідно договору дарування від 02.07.2009 №1999 є власником 1/6 частки від загальної площі 884кв.м. нежитлового приміщення підвалу та приміщення першого поверху №415 за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом про державну реєстрацію права власності з електронного Реєстру прав на нерухоме майно, виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості».

А також, ОСОБА_1 , згідно договору купівлі продажу від 12.11.2010 №3187 є власником 1/6 частки від загальної площі 884кв.м. нежитлового приміщення підвалу та приміщення першого поверху №415 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про державну реєстрацію права власності з електронного Реєстру прав на нерухоме майно, виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості».

Відповідно до частини третьої статті 201 Земельного кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Положеннями статті 274 ПК України встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 цього Кодексу.

Згідно пункту 287.8 статті 287 ПК України власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відтак, як вказано відповідачем, сума земельного податку, що визначена позивачу, розрахована відповідно до нормативно грошової оцінки 1 кв.м. земельної ділянки в розмірі 2972,62грн., визначеної згідно з довідки Управління Держземагенства у м.Одеса від 22.02.2011 №2931 та площі земельної ділянки 294,67кв.м. (1/3 частки приватної спільної часткової власності на підставі договорів дарування та купівлі-продажу), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

На підставі встановленого, з урахуванням нормативного регулювання, вірним можна вважати висновок, що позивачу правильно визначені податкові зобов`язання зі сплати земельного податку, незалежно зареєстрував такий платник право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, оскільки обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Статтею 69 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями частини першої статті 77 КАС України (в редакції, чинній після 15.12.2017) унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли помилкового висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення. Відповідно, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 341 344 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2016 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду