ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 815/4925/16

адміністративне провадження № К/9901/31824/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2016 (суддя Бутенко А.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017 (головуючий суддя Ступакова І.Г., судді: Бітов А.І., Милосердний М.М.) у справі за позовом Приватного підприємства "Омега Мітал" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Приватне підприємство "Омега Мітал" (далі - Підприємство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Управління, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.09.2016 №0007351403 та №0007361403.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства при формуванні показників податкового обліку, оскільки вони підтверджуються відомостями з первинних документів; при цьому Підприємство повідомило податковий орган про неможливість їх подання під час проведення перевірки у зв`язку із переїздом бухгалтерії до нового офісного приміщення та у встановлені пунктом 44.7 статті 44 і пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України) порядку й строк надіслало заперечення на акт перевірки, до яких додало належним чином засвідчені копії таких документів, які відповідно до вищевказаних приписів законодавства повинні були бути враховані Управлінням при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень; проте останнє у прийнятті і врахуванні цих документів відмовило, пославшись на пропуск строку для їх подання.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Управління від 08.09.2016 №0007351403 та №0007361403.

Приймаючи такі рішення, суди, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, дійшли переконання, що внаслідок неврахування відповідачем первинних документів, поданих позивачем у встановлений пунктом 44.7 статті 44 та пунктом 86.7 статті 86 ПК України строк, порушено його права на доведення правильності задекларованих показників податкової звітності; при цьому суди встановили, що такі первинні документи відповідають вимогам законодавства щодо надання їм юридичної сили і доказовості й протилежного відповідачем не доведено.

Не погодившись із рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Управління подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки (щодо неподання Товариством первинних документів в підтвердження сум задекларованих доходів, витрат і податкового кредиту) та неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм (неповне й неналежне дослідження всіх обставин справи), просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15.12.2017.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди з`ясували, що у період з 28.07.2016 по 17.08.2016 посадовими особами Управління проведено планову виїзну перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.03.2016, за результатами якої складено акт №86/15-32-14-03/37679585 від 25.08.2016, в якому, в свою чергу, встановлено порушення:

- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпунктів 134.1.1 та 134.1.4 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, у зв`язку із чим занижено податок на прибуток всього у сумі 2 138 301,00 грн., у тому числі по періодам: за 2013 рік - 320 843,00 грн.; за 2014 рік - 14 701,00 грн.; за 2015 рік - 1 734 617,00 грн.; за 1 квартал 2016 року - 68 040,00 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 1 689 617,00 грн., у тому числі: за лютий 2015 року - 99 999,00 грн., за березень 2015 року - 100 268,00 грн., за квітень 2015 року - 55 588,00 грн., за травень 2015 року - 120 100,00 грн., за серпень 2015 року - 139 930,00 грн., за жовтень 2015 року - 217 915,00 грн., за листопад 2015 року - 98 339,00 грн., за грудень 2015 року - 684 885,00 грн., за січень 2016 року - 172 593,00 грн. та зменшено від`ємне значення на 172 593,00 грн.

Такі висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що Підприємством не подано первинних документів (договорів, видаткових і товарно-транспортних накладних) в підтвердження задекларованих показників доходів, витрат та податкового кредиту по господарським операціям з контрагентами з ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «БАЗІС ТОРГ», ТОВ «ЮРТАН», ТОВ «МОРАТА», ТОВ «Два Слона», ТОВ «ІНТЕР ХОЛДІНГ», ПП «ОХОРОНА ВІХРЬ», ТОВ «ЛЕГІТАЙМ-ГРІН», ТОВ «АЛЬПІНКА», ТОВ «ПРЕСТИЖ-ТК», ТОВ «ОЛДІС КОМПАНІ», ТОВ «ЕЛЕКТРОЛЮКС», ТОВ «ЛЕГОБУД», ТОВ «СІНКЕР», ТОВ «ОСТ ПЛЮС», ТОВ «ДЕТАСК», а представлені акти виконаних робіт не містять відомостей щодо маршруту перевезення, назв і номерів транспортних засобів, кількості поїздок.

При цьому в ході проведення перевірки податковим органом вимагались від Підприємства оригінали первинних документів та 17.08.2016 складено акт про їх ненадання №1016/15-32-14-03/37679585, підписуючи який директор позивача зазначив, що оригінали документів тимчасово не надані, але обов`язково будуть надані податковому органу до прийняття рішення по проведеній перевірці у відповідності до пункту 44.6 статті 44 ПК України.

Разом з тим суди встановили, що, отримавши 26.08.2016 примірник акту перевірки, Підприємство подало заперечення на нього від 01.09.2016 (зареєстровані в Управлінні 02.09.2016), в яких просило призначити позапланову документальну перевірку згідно з пунктами 44.6, 44.7 статті 44 ПК України та вказувало, що під час проведення планової перевірки воно не мало можливості подати первинні підтверджуючі документи у зв`язку із переїздом бухгалтерії до нового офісного приміщення, про що директором зауважено під час підписання акту про ненадання оригіналів документів від 17.08.2016. До заперечень додано належним чином засвідчені копії договорів поставки, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, які не були надані під час проведення перевірки, всього на 643 аркушах.

Втім такі заперечення й докази залишені податковим органом без врахування з посиланням на пропуск позивачем встановленого пунктом 86.7 статті 86 ПК України строку для їх подання (відповідний лист Управління направлено Підприємству 06.09.2016).

На підставі акту перевірки податковим органом 08.09.2016 прийнято податкові повідомлення-рішення: №0007351403 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 2 339 993,00 грн. (з яких: 2 138 201,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 201 792,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та №0007361403 про донарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 2 534 426,00 грн. (з яких: 1 689 617,00 грн. - за податковим зобов`язанням та 844 809,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

В подальшому, незгода Підприємства з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями стала підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

За змістом підпункту 134.1.1 пункту 134 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Як визначає пункт 135.1 статті 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 135.2 статті 135 ПК України).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Разом з тим, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В той же час пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 ПК України).

За змістом пункту 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

При цьому відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно з пунктом 44.7 статті 44 ПК України протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, й у разі надання таких документів контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Як визначає пункт 86.7 статті 86 ПК України, у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п`яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.

При цьому необхідно наголосити на базових юридичних складових строку: це визначення його тривалості та початок його обчислення (дата початку перебігу строку, який зумовлюється настанням певної дати чи події, з якою пов`язано його початок).

ПК України не містить норм, які б окремо визначали правила щодо початку обчислення строків, встановлених цим Кодексом, з метою їх однакового застосування.

Пункт 86.7 статті 86 ПК України (у відповідній редакції) визначав тривалість (5 робочих днів), але не містив вказівки на день, що визначає початок його перебігу.

Водночас порядок визначення та обчислення строків встановлений Главою 18 Розділу V Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у відповідності до частини першої статті 252, частини другої статті 253 якого строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже за загальним правилом обрахунку строків їх перебіг починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В подальшому законодавець суттєво доповнив ПК України з метою однозначного трактування його положень платниками податку та контролюючими органами, в тому числі й вніс ясність та чіткість щодо розуміння пункту 86.7 статті 86 ПК України. Так, в редакції Закону України №1797-VIII від 21.12.2016 означена норма вже містить вказівку на те, що заперечення подаються платником протягом п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

За наведеного, тлумачення податковим органом пункту 86.7 статті 86 ПК України щодо початку перебігу строку на подання платником податків заперечень на акт перевірки включно з дня отримання акта перевірки не можна визнати таким, що відповідає правильному застосуванню вказаної законодавчої норми.

Такої ж позиції дотримується й Верховний Суд, зокрема, у постановах від 17.12.2019 у справі №802/752/14-а, від 10.03.2021 у справі №826/4121/17 та від 30.09.2021 у справі №815/4498/15.

Як вже вказувалось в цій постанові, розглядаючи справу, суди встановили, що в ході проведення перевірки податковим органом вимагались від Підприємства оригінали первинних документів та у зв`язку з їх неподанням 17.08.2016 складено відповідний акт за №1016/15-32-14-03/37679585, підписуючи який директор позивача зазначив, що оригінали документів тимчасово не надані, але обов`язково будуть надані податковому органу до прийняття рішення по проведеній перевірці у відповідності до пункту 44.6 статті 44 ПК України.

При цьому Підприємство отримало примірник акту перевірки 26.08.2016 й подало заперечення на нього від 01.09.2016, які були зареєстровані в Управлінні вже 02.09.2016.

В своїх запереченнях позивач просив призначити позапланову документальну перевірку, вказуючи, що під час проведення планової перевірки він не мав можливості подати первинні підтверджуючі документи у зв`язку із переїздом бухгалтерії до нового офісного приміщення, про що директором зауважено під час підписання акту про ненадання оригіналів документів від 17.08.2016. До заперечень додано належним чином засвідчені копії договорів поставки, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, які не були надані під час проведення перевірки, всього на 643 аркушах.

Втім як подані заперечення, так і додані до них докази були залишені податковим органом без врахування.

Проаналізувавши наведені обставини й надавши їм оцінку в контексті вищенаведених норм податкового законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли переконання про те, що внаслідок неврахування відповідачем первинних документів, поданих позивачем у встановлений пунктом 44.7 статті 44 та пунктом 86.7 статті 86 ПК України строк, порушено його права на доведення правильності задекларованих показників податкової звітності.

В той же час, дослідивши подані Підприємством первинні документи, суди визначили, що вони складені у відповідності до приписів ПК України та Закону №996-XIV, тобто відповідають вимогам щодо надання документу юридичної сили і доказовості. Відповідність цих документів вимогам законодавства відповідачем не спростовано.

Водночас суди відмітили безпідставність тверджень податкового органу про порушення позивачем правил ведення бухгалтерського обліку й наявність розбіжностей в оборотно-сальдовій відомості за 2013 рік та журналі-ордері по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», адже без належної перевірки всіх первинних документів такі посилання є передчасними.

Аналогічно суди звернули увагу й на те, що окремі недоліки в оформленні деяких товаросупровідних документів самі лише по собі не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про допущення суб`єктом господарювання порушень правил й умов формування показників податкової звітності як таких, адже оцінці підлягають всі первинні документи у їх сукупності, чого, однак, податковим органом враховано не було.

Враховуючи наведене вище в сукупності та зважаючи на положення частини 1 статті 341 КАС України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Натомість доводи касаційної скарги фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції, а тому не впливають на законність прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327 341 345 349 350 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова