ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа №815/5916/15
адміністративне провадження № К/9901/35647/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Олендера І.Я., Васильєвої І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року (головуючий суддя Осіпов Ю.В., судді: Золотніков О.С., Скрипченко В.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СНІК ВУД ІНДАСТРІ" до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними і скасування наказу та податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "СНІК ВУД ІНДАСТРІ" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Інспекція) про визнання протиправними та скасування наказу про проведення перевірки №1385 від 14 серпня 2015 року і податкових повідомлень-рішень від 14 вересня 2015 року №0000301504 - про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 188 163,00 грн. й нарахування штрафної санкції у розмірі 94 082,00 грн., а також №0000311504 - про зменшення суми від`ємного значення з ПДВ на 188 163,00 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність прийнятих Інспекцією податкових повідомлень-рішень, оскільки, на думку суду, надані позивачем документи не підтверджують факту надання послуг та придбання товарів, передбачених укладеними ним із контрагентами договорами, як і не доводять наявності у позивача господарської мети за результатами отримання вказаних послуг/товарів; водночас, з приводу позовної вимоги про визнання протиправним і скасування наказу про проведення перевірки суд відмітив, що останній узгоджується із приписами підпункту 71.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо підстав для здійснення документальної позапланової перевірки, до того ж, працівниками Товариства було допущено перевіряючих до її проведення.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про часткове задоволення позову: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 вересня 2015 року №0000301504 та №0000311504; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд попередньої інстанції, погодившись із позицією суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування наказу №1385 від 14 серпня 2015 року, разом з тим дійшов переконання, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та належним чином документально оформлені; Товариством дотримано передбачені ПК України умови для декларування від`ємного значення суми ПДВ, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування процесуальних норм, просила його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків суду попередньої інстанції та прийняття ним рішення без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій позивача із контрагентами, на підставі яких ним формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів.
При цьому, зміст касаційної скарги свідчить, що відповідачем рішення суду попередньої інстанції оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог, а відтак відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) саме в цій частині воно і підлягає касаційному перегляду.
Позивач в письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Суди з`ясували, що Товариство зареєстроване як юридична особа 19 березня 2004 року виконкомом Одеської міськради, з 08 квітня 2004 року перебуває на податковому обліку, а з 19 квітня 2007року є платником ПДВ.
Основними видами діяльності підприємства за КВЕД є, зокрема: 16.22. Виробництво щитового паркету; 46.73. Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами; 16.10. Лісопильне та стругальне виробництво; 16.23. Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій та столярних виробів та інше; середня кількість працівників станом на травень 2015 року (тобто в перевіряємий період) - 68 осіб.
В період з 14 серпня 2015 року по 20 серпня 2015 року посадовими особами податкового органу на підставі наказу від 14 серпня 2015 року №1385 та згідно із підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 200.11 статті 200 ПК України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування Товариством суми бюджетного відшкодування ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на рахунок платника у банку за травень 2015 року, за результатами якої складено акт від 28 серпня 2015 року №6215/15-53-15-04/32901525, яким, в свою чергу, встановлено порушення вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.3, 198.4, 198.5, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201, пункту 200.4 статті 200 ПК України, оскільки Товариством завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2015 року на 188 163,00 грн. та від`ємного значення на 188 163,00 грн.
До таких висновків перевіряючі прийшли, проаналізувавши господарські відносини позивача із наступними контрагентами: ДП МОУ «Одеський завод будівельних матеріалів», ПП «Антей-А»,СГД ОСОБА_1 , ПП «Окко-бізнес контракт», «ДП «Крижопільське лісове господарство» та ТОВ «Будконтакт МВС».
На підставі висновків акту перевірки Інспекцією 14 вересня 2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000301504 - про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 188 163,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 94 082,00 грн.; №0000311504 - про зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ на 188 163,00 грн.
Не погодившись, зокрема, із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт «а»).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 ПК України).
При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.4 статті 200 ПК України).
За змістом пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як встановлено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
У справі, що розглядається, апеляційний суд встановив, що у перевіряємий період Товариство мало господарські відносини з наступними контрагентами:
- ДП МОУ «Одеський завод будівельних матеріалів» - на підставі договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №109 від 25 квітня 2005 року (згідно протоколу загальних зборів учасників №15 від 26 березня 2007 року Товариство є правонаступником ТОВ «А-ВУД», яке було орендарем за вказаним договором) та оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, №131 від 31 серпня 2007 року (із додатковими угодами від 02 липня 2012 року до обох договорів), договорів надання послуг зберігання №143 від 22 вересня 2008 року і №1/09-14 від 01 вересня 2014 року (з додатковою угодою від 30 вересня 2014 року);
- ПП «Антей-А», що підтверджується рахунком-фактурою №СФ-0000451 від 21 травня 2015 року на придбання бетону марки «М-300»;
- СГД ОСОБА_1 - згідно із договором поставки №СН-2/15 від 01 січня 2015 року;
- ПП «Окко-бізнес контракт» - у зв`язку із укладенням договору купівлі-продажу нафтопродуктів №41ОБКТЛ-0598 від 24 лютого 2015 року;
- ДП «Крижопільське лісове господарство» - відповідно до договорів купівлі-продажу деревини №29 від 20 січня 2015 року, №262 від 18 лютого 2015 року, №78 від 21 квітня 2015 року;
- ТОВ «Будконтакт МВС» - внаслідок укладання договору на постачання електричної енергії №5/9 від 01 жовтня 2014 року (з додатком №1).
Оплата за цими договорами здійснювалась у безготівковій формі і будь-яка заборгованість відсутня.
Виконання передбачених вказаними договорами робіт/надання послуг підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими документами, а саме: податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, реєстром виданих/отриманих накладних, актами здачі/прийняття виконаних робіт (наданих послуг), актами приймання/передачі матеріалів, актами списання товарів, балансовими довідками, банківськими платіжними дорученнями, митними деклараціями, договорами на транспортно-експедиторське обслуговування.
При цьому, оцінюючи наслідки спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суд вказав, що наявні первинні документи дають можливість визначитися із суттю, змістом та обсягом господарських операцій, ідентифікувати їх учасників та перевірити правильність відображення операцій в податковому обліку, а відтак, дійшов переконання, що у ході перевірки Товариством подана вся необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентами, а також того, що укладені угоди мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.
Водночас, слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. При цьому, незначні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. В той же час у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Разом з тим, суди відмітили, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, як і не доведено, що зміст укладених між ними угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів, або приховування дійсного об`єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Не підтверджено відповідачем й невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагентів трудових та інших ресурсів, які були їм необхідні, однак відсутні.
В той же час в спростування зауважень податкового органу стосовно придбання Товариством паливно-мастильних матеріалів при відсутності власних або орендованих транспортних засобів апеляційний суд врахував, що у власності останнього знаходяться чотири автонавантажники та генератор дизельний, для функціонування яких використовуються бензин та дизельне паливо.
Водночас, суд з`ясував й те, що контрагенти позивача на час спірних відносин були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники ПДВ.
Враховуючи наведене вище в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду попередньої інстанції про наявність, в даному випадку, правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
Доводи ж касаційної скарги не впливають на правильність прийнятого судом рішення й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 327 341 345 349 350 355 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіС.С. Пасічник І.Я.Олендер І.А. Васильєва