ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа №816/1693/16

провадження №К/9901/24046/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до командування Військової частини НОМЕР_1 , командування Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 Ошеки Олександра Анатолійовича на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого Рєзнікової С. С., суддів: Бегунца А. О., Старостіна В. В.

І. Суть спору

1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до командування Військової частини НОМЕР_1 , командування Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дії командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , командира Військової частини НОМЕР_2 та зобов`язати відповідачів звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту а частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку із закінченням терміну дії контракту.

2. В мотивування позову позивач зазначає, що 10 січня 2013 року між ним та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_3 укладено контракт про проходження військової служби, згідно з пунктом 3 якого цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки.

2.1. Позивач вказує, що у зв`язку із закінченням строку дії контракту про проходження військової служби він звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення, однак останній був проігнорований відповідачами.

2.2. Стверджує, що підстави, з якими Закон України Про військовий обов`язок та військову службу пов`язує можливість продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановлені строки, відсутні.

2.3. Вважаючи наведені дії відповідачів протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. 10 січня 2013 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_2 полковника ОСОБА_3 укладено контракт про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України.

4. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 10 січня 2013 року ОСОБА_1 зарахований до Військової частини НОМЕР_1 та отримав військово-облікову спеціальність старшого планшетиста взводу зв`язку.

5. Згідно з пунктом 3 вищевказаного контракту цей контракт є строковим та укладений на три роки.

6. У пункті 4 контракту зазначено, що сторони не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії контракту зобов`язуються укласти новий контракт або повідомити одна одну про небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні.

7. Суд першої інстанції зазначив, що позивач за три місяці до закінчення строку дії контракту попередив командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 про небажання надалі проходити військову службу за контрактом.

8. Разом з цим, судом першої інстанції вказано, що 11 січня 2016 року позивачем подано командиру Військової частини НОМЕР_1 вмотивований рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту а частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

10. Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2016 року № 37 строк військової служби ОСОБА_1 за контрактом продовжено понад встановлені терміни на період до оголошення демобілізації.

11. 27 вересня 2016 року ОСОБА_1 отримав посвідчення про відрядження у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_3 , без вказаного терміну відрядження, мета відрядження: виконання службових (бойових) завдань у районах проведення АТО.

12. Натомість, суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем, ані у січні місяці, ані за три місяці до закінчення строку дії контракту, не було подано рапорту на звільнення з військової служби. Своєю чергою, такий рапорт позивача надійшов на адресу Військової частини НОМЕР_2 07 жовтня 2016 року.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

10.1. Визнано протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_2 щодо незвільнення ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту від 10 січня 2013 року.

10.2. Визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2016 року № 37 в частині продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановленні строки на період до оголошення демобілізації старшому солдату ОСОБА_1 , планшетисту інформаційно-телекомунікаційного вузла Військової частини НОМЕР_1 , з 10 січня 2016 року.

10.3. Зобов`язано командира Військової частини НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту а частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

10.4. В решті позову відмовлено.

11. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії командування Військової частини НОМЕР_2 щодо винесення наказу від 23 лютого 2016 року № 37 в частині продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації старшому солдату ОСОБА_1 є протиправними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

12. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено.

13. Харківський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, прийшов до висновку про відсутність підстав щодо звільнення позивача з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту з огляду на дію особливого періоду, закінчення якого пов`язане виключно з прийняттям Президентом України відповідного Указу про демобілізацію.

IV. Касаційне оскарження

14. У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

15. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судом апеляційної інстанції того, що Президентом України було оголошено лише часткову мобілізацію на військову службу без введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України як це передбачено у пункті 20 частині першій статті 106 Конституції України.

15.1. Вказує, що суд апеляційної інстанції на власний розсуд проводить паралель між частковою мобілізацією та поняттям особливого періоду в розумінні Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

15.2. Стверджує, що особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 02 травня 2014 року, з 07 травня 2014 року по 21 червня 2014 року, з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року та з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

16. Водночас, у запереченнях на касаційну скаргу командир Військової частини НОМЕР_2 та командир Військової частини НОМЕР_1 вказують на безпідставність касаційної скарги і просять залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

17. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів, що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

18. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ.

21. За правилом пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

22. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

23. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

24. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

26. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу від 25 березня 1992 року № 2232-XII, в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

27. За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

28. Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII є:

строкова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

29. Пунктом а частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII обумовлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

30. На виконання Закону № 2232-XII, з метою визначення порядку та регулювання питань проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, за приписами пункту 18 якого передбачено, що перший контракт про проходження військової служби укладається з військовослужбовцями, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

VI. Позиція Верховного Суду

31. За змістом частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Види військової служби визначені частиною шостою цієї ж статті, серед яких військова служба за контрактом осіб рядового складу. Саме такого виду військову службу, починаючи з 10 січня 2013 року, проходив позивач.

32. Рішенням Ради національної безпеки та оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

33. Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303, яким глава держави у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.

34. Так, Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію законодавець пов`язує настання особливого періоду.

35. У подальшому Президентом України ще тричі видавалися Укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 06 травня 2014 року 1240-VII, 22 липня 2014 року № 1595-VII, 15 січня 2015 року № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб в останньому).

36. Крім того, відповідно до пункту 5 Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 Про часткову мобілізацію Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність.

37. 08 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

38. Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

39. Визначення особливого періоду наведено у Законі України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, відповідно до статті 1 якого:

мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

40. Відповідно до статті 1 Закону України Про оборону України особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

41. Виходячи з приписів частини четвертої четвертою статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.

42. Отже, сама по собі мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення ж періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що наразі в Україні діє особливий період. В даному випадку однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.

43. При цьому, в умовах триваючого воєнного конфлікту законодавець встановив певні обмеження щодо звільнення військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Зокрема, таким обмеженням є вичерпний перелік підстав для припинення (розірвання) контракту на період до оголошення демобілізації.

44. Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, в якій, вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України Про демобілізацію після стабілізації обстановки на Сході України.

45. Як вбачається з матеріалів справи, контракт ОСОБА_1 укладений 10 січня 2013 року, а продовжено термін дії контракту згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 23 лютого 2016 року № 37, тобто під час дії особливого періоду, у зв`язку з чим припинення контракту до завершення особливого періоду можливе лише з підстав, визначених частиною восьмою статті 26 Закону № 2232-XII.

46. Станом на день надходження до командування рапорту позивача про звільнення у зв`язку із закінчення терміну дії контракту, як встановлено судом апеляційної інстанції 07 жовтня 2016 року, а також під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, рішення про оголошення демобілізації військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, Президентом України не приймалось.

47. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав щодо звільнення позивача з військової служби у зв`язку з закінчення строку дії контракту. Крім того серед підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії особливого періоду, визначених в частині восьмій статті 26 Закону № 2232-ХІІ, не передбачено під час дії особливого періоду така підстава як звільнення з військової служби військовослужбовців у зв`язку з закінченням строку дії контракту.

48. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

49. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

50. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

VII. Судові витрати

51. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1.Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 Ошеки Олександра Анатолійовича залишити без задоволення.

2.Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. І. Смокович

СуддіН. А. Данилевич

Н. В. Шевцова