ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 816/1840/16

адміністративне провадження № К/9901/40692/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2017 (колегія суддів: Шевцова Н.В., Макаренко Я.М., Мінаєва О.М.) у справі № 816/1840/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.04.2016 № 512-1304, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб в розмірі 3 940,18 грн.

Обґрунтовуючи позов вказала, що підстав для нарахування контролюючим органом орендної плати за земельну ділянку не має, оскільки вона такою не володіє, у зв`язку із припиненням договору оренди землі, строк дії якого закінчився у 2015 році.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2017 (суддя - Єресько Л.О.) у задоволені позову відмовлено. Мотивами таких рішень стали встановлені судами обставини продовження строку дії договору оренди земельної ділянки з 2015 року, з огляду не укладення акту її передачі та наявності не запереченого позивачем факту подальшого розпорядженням земельної ділянки.

Натомість постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2017 рішення суду першої інстанції було скасовано, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області від 18.04.2016р. № 512-1304.

Суд апеляційної інстанції під час вирішення справи зауважив, що даних щодо реєстрації права оренди вищевказаної земельної ділянки відсутні, при цьому станом на момент прийняття контролюючим органом оскаржуваного рішення дія договору оренди землі припинена. Тому позивач не є платником орендної плати за земельну ділянку у відповідності до вимог до ст. 288 Податкового кодексу України, у зв`язку із чим нарахування відповідачем орендної плати за земельну ділянку є неправомірним.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. По суті скарги вказується, що фактично договір між позивачем та органом місцевого самоврядування не припинений, так як позивач продовжує користуватись земельною ділянкою навіть після закінчення строку його дії, що прямо передбачено таким правочином. Тим більше орендодавець в силу приписів законодавства не повідомляв податковий органу про розірвання такого договору, що був укладений з позивачем. Таким чином, позивач є суб`єктом справляння орендної плати за користування земельної ділянки.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу позивача відзиву від відповідача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 має у приватній власності нежитлове приміщення (продовольчий магазин з підвалом) за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, дата прийняття рішення про державну реєстрацію права власності 21.09.2005.

Даний магазин було переобладнано у нежитлове приміщення із придбаної позивачем квартири у багатоквартирному будинку за вищевказаною адресою.

На виконання умов рішення позачергової двадцять восьмої сесії Полтавської міської ради шостого скликання від 24.12.2012 «Про надання земельних ділянок, оформлення та продовження права користування земельними ділянками» між Полтавською міською радою (Орендодавець) та ОСОБА_1 (Орендар) був укладений договір оренди землі по АДРЕСА_1 , зареєстрований у виконавчому комітеті Полтавської міської ради, про що у книзі реєстрації записів договорів оренди землі вчинено запис 04.02.2013р. за № 28-П. За умовами цього договору в оренду передається земельна ділянка площею 86 кв.м. згідно з планом (схемою) земельної ділянки, що є невід`ємною частиною договору (п. 2.1), строком дії з 24.12.2012 по 24.12.2015.

ДПІ у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області згідно з отриманої інформації та згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2016 № 512-1304, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «орендна плата з фізичних осіб 18010900» у розмірі 3940,18 грн.

Судами також було встановлено, що позивач зверталась до Полтавської міської ради з заявою про припинення договору оренди земельної ділянки. Однак така заява була відхилена через розміщення на земельній ділянці нерухомого майна, що перебуває у власності орендаря.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернулась до суду з позовом, який був задоволений судом апеляційної інстанції, з чим не може погодитись Верховний Суд, з огляду на наступне.

Так, у відповідності до приписів статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Орендною ж платою за земельні ділянки державної і комунальної власності (відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України) є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Абзацом першим пункту 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою й такі приписи перекликаються з положеннями статті 125 ЗК України, яка встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (абзац перший пункту 288.1, пункти 288.2-288.4 статті 288 ПК України).

Своєю чергою за приписами частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною дев`ятою цієї ж статті ЗК України визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Таким актом законодавства є Закон України від 06.10.1998 №161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон №161-XIV, тут і далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема згідно з статтею 13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Питання стосовно припинення договору оренди землі і наслідків припинення або розірвання такого договору унормовані статтями 31 та 34 Закону №161-XIV, за змістом яких договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

В той же час за правилами частин першої, другої статті 33 Закону №161-XIV по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Частиною шостою вказаної статті Закону №161-XIV визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Верховний Суд оцінюючи встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи, права вважає за необхідне відзначити, що долучений договір оренди землі, який укладався між позивачем та Полтавською міської ради від 25.01.2013 містить аналогічні приписи.

При цьому, судом першої інстанції правильно встановлено, що не спростовано позивачем, в тому числі матеріалами справи, позивач продовжує використовувати земельну ділянку, яка була нею орендована у відповідності до названого договору навіть поза межами строку дії такого договору (2013-2015 роки). Тому в силу приписів наведеного земельного законодавства ОСОБА_1 , продовжуючи користуватись такою земельною ділянкою зобов`язана була сплачувати відповідний розмір орендної плати, що визначається податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням.

Таким чином, Суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду першої інстанції, допустивши помилкове застосування норм матеріального права, а саме частини шостої статті 33 Закону №161-XIV.

При цьому під час постановлення даної постанови Верховний Суд враховує постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019, справа № 554/10151/16-ц, провадження № 61-23453св18. Згідно із даного судового акту, Верховний Суд залишив без змін рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 28.03.2017 та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 22.05.2017, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради, треті особи: Житлово-будівельний кооператив «Перемога», Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Державна податкова інспекція у місті Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.01.2013.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341 345 349 352 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2017 скасувати та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2017.

3. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва В.В. Хохуляк