ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 816/4123/15

адміністративне провадження № К/9901/24771/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року (головуючий суддя - Іваненко С.А.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Кононенко З.М., судді - Бондар В.О., Калитка О.М.)

у справі №816/4123/15

за позовом Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТП Лангора», Приватного підприємства «БІОАКТИВ», Приватного підприємства «Біо-Актив»

третя особа: Приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу

про визнання правочинів недійсними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Кременчуцька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - позивач, контролюючий орган, Кременчуцька ОДПІ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТП Лангора» (далі - ТОВ «ВТП Лангора»), Приватного підприємства «БІОАКТИВ» (далі - ПП «БІОАКТИВ»), Приватного підприємства «Біо-Актив» (ПП «Біо-Актив»), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

- визнати недійсними договори купівлі продажу стаціонарної автозаправної станції по вул. Шкільній, 2а, с. Мала Кохнівка, Кременчуцького району, Полтавської області, ВРX N 961293, ВРX N 961294 від 26.10.2012, укладені між ПП "Біо-Актив" та ПП "БІОАКТИВ";

- визнати недійсними договори купівлі - продажу будівлі та споруди автозаправної станції N 1, що знаходиться за адресою: проспект 50 - річчя Жовтня, 97, м. Кременчук, Полтавської області, ВРХ N 961289, ВРХ N 961290 від 26.10.2012, укладені між ПП "Біо-Актив" та ПП "БІОАКТИВ";

- визнати недійсними договори купівлі - продажу будівлі та споруди автозаправної станції N° 1, що знаходиться за адресою: проспект 50 - річчя Жовтня, 97, м. Кременчук, Полтавської області, укладені між ПП "Бiо-Актив" та ТОВ "ВТП ЛАНГОРА", ВТА N 949392, ВТА N 949393, ВТА949394 від 29.11.2012;

- застосувати наслідки нікчемності правочинів, а саме зобов`язати ПП "БІОАКТИВ" все одержане ним за недійсними правочинами ВТА N° 949392, ВТА N° 949393, ВТА 949394 від 29 листопада 2012 року повернути ТОВ "ВТП ЛАНГОРА", а одержане останнім стягнути в дохід держави;

- застосувати наслідки нікчемності правочинів, а саме стягнути в дохід держави все одержане ПП "Біо-Актив" та ПП "БІОАКТИВ" майно за недійсними правочинами ВРX N 961289, ВРX N 961290, ВРХ N 961293, ВРХ N 961294 від 26.10.2012;

- зобов`язати Реєстраційну службу Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області: скасувати запис від 19.12.2012 про визнання права власності на будівлі та споруди автозаправної станції N° 1, що знаходиться за адресою: проспект 50 річчя Жовтня, 97, м. Кременчук, Полтавської області, за ТОВ "ВТП ЛАНГОРА"; скасувати запис від 19.11.2012 про визнання права власності на стаціонарну автозаправну станцію по вул. Шкільній, 2а, с. Мала Кохнівка, Кременчуцького району, Полтавської області, за ПП "БІОАКТИВ".

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що договори ВТА N 949392, ВТА N 949393, ВТА949394 від 29.11.2012 та ВРХ N° 961289, ВРX N 9 961290, ВРX N 961293, BРХ N 961294 від 26.10.2012 вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, адже спрямовані на ухилення ПП "Біо-Актив" від погашення податкового боргу шляхом укладення правочинів, спрямованих на відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, з метою уникнення його вилучення контролюючими органами. Вказані правочини, на думку позивача, укладені з порушенням вимог статей 202, 203, 215 Цивільного Кодексу України, а тому відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного Кодексу України підлягають визнанню недійсними в судовому порядку із застосуванням наслідків їх недійсності. При цьому Кременчуцька ОДПІ посилається на наявність у відповідача ПП "Біо-Актив" умислу на укладення правочинів з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2015 року відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2015 року апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ задоволено. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2015 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку реєстрація обтяження податковою заставою (30 жовтня 2012 року) виникла після нотаріального посвідчення договорів (26 жовтня 2012 року). Вказав, що на момент укладання договорів купівлі - продажу майно не знаходилося у податковій заставі, а тому зазначені договори є такими, що укладені відповідно до вимог законодавства.

Суд апеляційної інстанції вказав, що керівництво ПП «Біо-Актив», відчужуючи споруди автозаправної станції №1 за адресою: проспект 50 - річчя Жовтня, буд. 97, м. Кременчука, Полтавської області, та стаціонарної автозаправної станції по вул. Шкільній, буд. 2а, с. Мала Кохнівка, Кременчуцького району, Полтавської області, завідомо знало, що дане майно перебуває у податковій заставі та обтяжене у відповідному реєстрі. Даний факт підтверджується тим, що підприємство ПП «Біо-Актив» повідомило 02.11.2012 Кременчуцьку ОДПІ листом від 02 листопада 2012 року №185 про те, що останній звернувся до суду з позовом про зобов`язання не вчиняти дії щодо здійснення опису майна, що перебуває у власності, в якому посилалося на неправомірність винесення податкової вимоги від 03 вересня 2012 та рішення про опис майна в податкову заставу від 10 вересня 2012 року №26369/10/19, тобто знало, що на майно, що є предметом договорів купівлі-продажу, поширюється право податкової застави. При цьому зазначив, що встановлені статтею 208 Господарського кодексу України господарські конфіскаційні санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього кодексу. Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків виключає можливість застосування таких санкцій до суб`єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Не погодившись із рішеннями судів попередній інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначив, що контролюючим органом в межах наданих повноважень здійснено всі законодавчо передбачені заходи по забезпеченню сплати до бюджету податкової заборгованості, а саме виявлено майно боржника та описано його в податкову заставу, яке в свою чергу 30 грудня 2012 року обтяжене у відповідному реєстрі. ПП «Біо-Актив», відчужуючи споруди, завідомо знало, що дане майно перебуває у податковій заставі та обтяжене у відповідному реєстрі. Даний факт підтверджується тим, що підприємство повідомило 02 листопада 2012 Кременчуцьку ОДПІ листом від 02.11.2012 N 185 про те, що звернулося до суду з позовом про зобов`язання не вчиняти дії щодо здійснення опису майна, що перебуває у власності. Крім того, скаржник зазначає, що ПП «Біо-Актив» безумовно знало про наявність податкового боргу на момент укладання спірних правочинів. Укладення договорів купівлі-продажу мало на меті лише реалізацію майна боржника, що перебуває в податковій заставі, задля недопущення вилучення зазначеного майна контролюючим органом у рахунок погашення податкового боргу. Вважає, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми статті 207 208 250 Господарського кодексу України. Кременчуцька ОДПI як на підставу визнання правочинів недійсними посилається саме на положення статей 202 203 215 228 Цивільного кодексу України. Щодо строку звернення до суду скаржник зазначив, що в даному випадку слід керуватись загальними правилами, передбаченими статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Днем з якого починається обрахування даного строку є - 05.08.2015, коли позивач дізнався про укладання спірних правочинів з Інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.08.2015.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

19 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діє з 15.12.2017) передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 частини 1 Розділу VII Перехідних положень КАС касаційної скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що ПП "Бiо-Актив" зареєстровано виконавчим комітетом Кременчуцької місткої ради Полтавської області, як суб`єкт підприємницької діяльності - юридична особа, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зроблено відповідний запис.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, ПП "Біо-Актив" має податковий борг перед бюджетами різних рівнів у розмірі 1578586,57 грн.

Контролюючим органом направлено на адресу платника податкову вимогу від 03 вересня 2012 року N 756/460 на суму 76879,25 грн, що була отримана ПП "Біо-Актив" 26 жовтня 2012 року.

10 вересня 2012 року позивачем прийнято рішення N 26569/10/19 про опис майна ПП "Біо-Актив", що перебуває у його власності (господарському віданні або оперативному управлінні), у податкову заставу.

19 жовтня 2012 року податковим керуючим складено акт опису майна N 45 від 19.10.2012, до якого включено, зокрема: стаціонарну автозаправну станцію по вул. Шкільній, буд. 2а, с. Мала Кохнівка, Кременчуцького району, Полтавської області; будівлі та споруди автозаправної станції N 1 за адресою: проспект 50 - pіччя Жовтня, буд. 97, м. Кременчука, Полтавської області; будівлі котельні, складу солі та трансформаторної підстанції за адресою: вул. Ярмаркова, буд. 13, м. Кременчук, Полтавської області; автомобіль ГАЗ 24 (1982) державний номерний знак НОМЕР_1 .

Зазначені рішення про опис майна в податкову заставу та акт опису були вручені уповноваженій особі ПП "Біо-Актив" - Вакулову Д.С. 28 листопада 2012 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції.

Публічне обтяження (податкова застава) згідно з актом опису майна ПП "Біо-Актив" від 19.10.2012 N 45 зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за N 13183725 від 30.10.2012, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. При цьому до Державного реєстру внесено запис про обмеження відчуження - «за погодженням з обтяжувачем» (обтяжувач - Кременчуцька ОДПІ, боржник - ПП «Біo-Актив», термін дії - 30 жовтня 2017 року).

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2013 року у справі N°811/126/13-а адміністративний позов Кременчуцької ОДПI задоволено: стягнуто кошти з ПП «Біо-Актив» в обслуговуючих банках у pахунок погашення податкового боргу зі штрафних фінансових санкцій у розмір 551314,35 грн на користь Державного бюджету.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2013 року у справі N 804/8535/13-а адміністративний позов Кременчуцької ОДПІ задоволено: стягнуто з розрахункових рахунків ПП "Біо-Актив" заборгованість з орендної плати з юридичних осіб у сумі 69858,26 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у справі N° 804/1590/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015, позов задоволено: надано Кременчуцькій ОДПІ дозвіл на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі

Посадовими особами контролюючого органу 12 лютого 2015 року здійснено вихід за адресою: вул. Ярмаркова, 13, м. Кременчук, за результатами якого встановлено, що вивіски з назвою підприємства на будівлі не має. Зі слів охоронця про ПП "Біо-Актив" він не знає нічого, а на даній території з 18.02.2015 здійснює господарську діяльність ПП "Монолітбудсервіс".

Кременчуцькою ОДПI прийнято та направлено на адресу ПП "Біо-Актив" pішення про погашення суми податкового боргу від 18 лютого 2015 року N 4/2, яке отримано зазначеним суб`єктом господарювання 02 березня 2015 року, що підтверджується інформацією з офіційного веб-порталу Укрпошти.

Як зазначає позивач, 05 серпня 2015 року з Інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.08.2015 N 41769029 та NO 41768890 йому, як заставодержателю, стало відомо про те, що на підставі договору купівлі-продажу ВТА N°949392, BТА N 949393, ВТА N 949394 від 29.11.2012, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького Miського нотаpіального округу за реєстровим N 1925 Васильченко 0.Б. та зареєстрованим в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19.12.2012, боржником відчужено на користь ТОВ "ВТП Лангора" будівлі та споруди автозаправної станції N1 за адресою: проспект 50 - pіччя Жовтня, буд. 97, м. Кременчука, Полтавської області. Крім того, на підставі договору купівлі-продажу ВРX N° 961293, ВРХ N° 961294 від 26 жовтня 2012 pоку, посвідченого приватним нотаріуcом Кременчуцького міського нотаріального округу N° 1713 Васильченко 0.Б. та зареєстрованим в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19 листопада 2012 року, боржником на користь ПП "БОАКТИВ" відчужено стаціонарну автозаправну станцію по вул. Шкільній, буд. 2а, с. Мала Кохнівка, Кременчуцького району, Полтавської області.

При цьому позивач наголошує на тому, що Кременчуцька ОДПІ не надавала згоди ПП "Біо-Актив" на відчуження предмета податкової застави - споруд автозаправної станції N 1 за адресою: проспект 50 - річчя Жовтня, буд. 97, м. Кременчука, Полтавської області, та стаціонарної автозаправної станції по вул. Шкільній, буд. 2а, с. Мала Кохнівка, Кременчуцького району Полтавської області.

Вищевикладене стало підставою для звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

Відповідно до статті 159 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають виходячи з наступного.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами першою-третьою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно з статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини першої ст. 208 ГК України якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Зстосування приписів частини 1 статті 238 ГК Укарїни можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов`язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобовязання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій. Зясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов`язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Підтвердження доводів податкового органу про здійснення платником податку операцій з метою мінімізації податків через субєктів підприємництва, які завідомо не сплачують податки, зокрема в одній справі, може бути підставою для відмови у позові платнику податків в іншій справі, наприклад, про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення, зменшення суми бюджетного відшкодування, відмову у такому тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2010 року у справі №21-1547во09.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що укладаючи оспорюванні договори купівлі-продажу посадові особи відповідача не могли не усвідомлювати протиправність та суперечність мети договорів інтересам держави і суспільства та настання протиправних наслідків у вигляді ухилення від погашення податкового боргу.

Разом з тим, висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення адміністративного позову з огляду на сплив річного строку для застосування адміністративно-господарських конфіскаційних санкцій не можуть визнатися обґрунтованими, оскільки позивачем заявлені не лише вимоги про застосування наслідків визнання недійсним господарських зобов`язань. Предметом цього позову є, у тому числі, визнання таких господарських зобов`язань недійсними та зобов`язання органу державної реєстрації скасувати записи про визнання права власності, які не є адміністративно-господарськими санкціями. Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не надали правової оцінки обставинам щодо дотримання позивачем строків звернення до суду.

Незалежно від пропуску позивачем встановленого статтею 250 ГК України строку судам необхідно вирішити позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі продажу.

Згідно з частинами першою та другою статті 99 КАС України (у редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. не встановлено інше, Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення передбачених законом вимог.

Згідно з частиною першою статті 100 КАС України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до не матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що поставляється ухвала.

Таким чином, при визначенні строку звернення до суду з вимогою про визнання недійсними договорів як таких, що вчинені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та зобов`язання Реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області скасувати відповідні записи слід керуватися загальними правилами, передбаченими статтею 99 КАС України, що становить шість місяців.

Зазначений строк обчислюється з дня, коли податковий орган дізнався або повинен був дізнатися про порушення інтересів держави внаслідок вчинення відповідного правочину з протиправною метою та, відповідно, виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду з позовом.

Як зазначає скаржник у своєму адміністративному позові про відчуження ПП "Біо-Актив" предметів податкової застави йому стало відомо з Інформаційних довідок з реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.08.2015 N 41769029 та 05.08.2015 N 41768890.

Вирішуючи цей спір, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою вимоги статей 99 100 КАС України та не надали жодної правової оцінки обставинам щодо дотримання позивачем встановленого КАС України строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин у справі, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів попередніх інстанцій скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, відповідно до статті 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за

згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що однією із заявлених позовних вимог є: зобов`язати Реєстраційну службу Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області: скасувати запис від 19.12.2012 про визнання права власності на будівлі та споруди автозаправної станції N° 1, що знаходиться за адресою: проспект 50 - річчя Жовтня, 97, м. Кременчук, Полтавської області, за ТОВ "ВТП ЛАНГОРА"; скасувати запис від 19.11.2012 про визнання права власності на стаціонарну автозаправну станцію по вул. Шкільній, 2а, с. Мала Кохнівка, Кременчуцького району, Полтавської області, за ПП "БІОАКТИВ".

Разом з цим, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було залучено Реєстраційну службу Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області у якості другого відповідача у справі.

Також Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій вирішували цей спір із урахуванням уточнень до позовних вимог, викладених у заяві від 12.02.2016 вх. N° 2277/16, що надійшли до суду засобами електронного зв`язку. При цьому оригінал відповідної заяви у матеріалах справи відсутній.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно і всебічно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити

докази, що мають значення для справи, і в залежності від встановленого, прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2016 року скасувати.

Справу № 816/4123/15 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова