ПОСТАНОВА

Іменем України

07 квітня 2020 року

Київ

справа №816/858/18

адміністративне провадження №К/9901/68319/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року (суддя: Бойко С.С.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року (судді: Старосуд М.І., Григоров А.М., Лях О.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області, третя особа - Полтавська державна аграрна академія в особі Хорольського агропромислового коледжу про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Північно-східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним пункт 1 вимоги від 21 серпня 2017 року №20-16-03-3-14/4214 щодо усунення порушень законодавства в частині: нарахування та виплат доплат працівникам коледжу за додаткове надходження доходів за платні послуги, які не передбачені умовами колективного договору та не включені до розрахунку вартості (калькуляції) на надання платних послуг, що є умовою нарахування вказаної виплати, чим порушено вимоги частини восьмої статті 13 Бюджетного кодексу, частини першої статті 13 Закону України "Про оплату праці", пункту 19 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 28 лютого 2002 року №228, пунктів 3.10 та 3.11 колективного договору коледжу та призвело до матеріальної шкоди (збитків), завданої коледжу на суму 260119,60 грн; втрати бюджетних коштів на загальну суму 21 773,82 грн, допущені внаслідок нарахування і сплати відпускних з порушенням законодавства; нарахування і сплати єдиного соціального внеску на суми заробітної плати, надбавок, доплат, відпускних, нарахованих і виплачених працівникам коледжу з порушенням законодавства на суму 85 089,01 грн, що призвело до збитків, завданих коледжу на вказану суму;

- визнати протиправними дії щодо передачі правоохоронним органам матеріалів за результатами державного фінансового контролю з приводу порушень, за які передбачено кримінальну відповідальність у вказаній частині;

- зобов`язання відновити права порушенні протиправними діями щодо передачі правоохоронним органам матеріалів за результатами державного фінансового контролю з приводу порушень, за які передбачено кримінальну відповідальність у зазначеній частині;

- зобов`язання відновити права порушенні протиправними діями щодо відображення пункту 1 вимоги від 21 серпня 2017 року № 20-16-03-3-14/4214 про усунення порушень законодавства у вказаній частині, що призвело до збитків, завданих коледжу на вказану суму 85 089,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки ревізії є необ`єктивними, необґрунтованими, а дії відповідача щодо зобов`язання усунути порушення законодавства протиправними. Вказувала, що чинним законодавством встановлено єдину умову по здійсненню оплати праці, а саме: оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету здійснюється у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Стверджувала, що нею, як колишнім головним бухгалтером коледжу, дотримано вказану вимогу при здійсненні оплати праці працівникам коледжу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний виходив із того, що вимога органу державного фінансового контролю в частині, що спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства є обов`язковою до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки, а в даному випадку предметом спору є вимога, яка спрямована на виявлення розміру збитків та їх відшкодування. Дії відповідача щодо направлення матеріалів перевірки до Управління захисту економіки Головного управління Національної поліції України в Полтавській області для розгляду та прийняття відповідного рішення є правомірними.

При цьому суди посилались на аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

Зазначає, що спірна вимога порушує права та законні інтереси позивача. Є актом індивідуальної дії, а тому може бути оскаржена у судовому порядку.

Також посилався на те, що суди не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 816/1463/17 та від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийняття рішень судами попередніх інстанції та відсутність підстав для їх скасування.

Зазначає, що суть правових позицій Верховного Суду щодо підстав і порядку пред`явлення та виконання вимоги органу державного фінансового контролю про усунення порушень вимог законодавства, яка містить вказівку вжити заходи для відшкодування шкоди полягає у тому, що обґрунтованість і правомірність вимоги органу державного фінансового контролю про стягнення заборгованості має перевірятися у судовому порядку за позовом органу фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги, в частині тих її пунктів, які вказують на стягнення збитків протиправною.

При цьому вказав на аналогічну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 822/2087/17, від 30 січня 2018 року у справі № 814/3964/15 та №806/999/14 відповідно, від 11 вересня 2018 року у справі № 826//11524/14.

Рух касаційної скарги

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Бившева Л.І., (судді) Васильєва І.А., Шипуліна Т.М.

Ухвалою Верховного Суд від 08 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року № 70/0/78/-20 призначено повторний автоматизований розподіл.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г. (судді) Єресько Л.О., Соколов В.М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 квітня 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

З 24 травня 2017 року по 08 серпня 2017 року працівниками управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області проведено планову виїзну ревізії фінансово-господарської діяльності Хорольського агропромислового коледжу Полтавської державної аграрної академії за період з 01 січня 2015 року по 30 квітня 2017 року.

За результатами перевірки складено акт від 15 серпня 2017 року №03-21/40, яким зокрема:

- зафіксовано нарахування та виплату доплат працівникам коледжу за додаткове надходження доходів за платні послуги, яка не передбачена умовами колективного договору та не включена до розрахунку вартості (калькуляцій) на надання платних послуг, що є умовою нарахування вказаної виплати, чим порушено вимоги частини восьмої статті 13 Закону України "Про оплату праці", пункту 19 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 № 228, пунктів 3.10, 3.11 колективного договору Хорольського агропромислового коледжу ПДАА та призвело до матеріальної шкоди, завданої коледжу на 260 119,60 грн;

- втрати бюджетних коштів на загальну суму 21 773,821 грн, допущені внаслідок нарахування і сплати відпускних з порушенням законодавства, а саме: нарахування і сплата відпускних на суму заробітної плати, сплаченої з порушенням законодавства та внаслідок врахування виплати, яка має одноразовий характер (грошова винагорода за сумлінну працю) до розрахунку відпускних в порушення підпункту "б" пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 та призвело до матеріальної шкоди (збитків), завданої коледжу, на зазначену суму. Під час проведення ревізії вказане порушення усунуто частково на суму 3 654,47 грн., залишок невідшкодованої суми складає 1 819,35 грн.;

- нарахування і сплата єдиного соціального внеску на суми заробітної плати, відпускних, нарахованих і виплачених працівникам коледжу з порушенням законодавства на суму 85 662,52 грн.

У зв`язку з тим, що третьою особою - Полтавською державною аграрною академією в особі Хорольського агропромислового коледжу виявлені в ході ревізії порушення в повному обсязі не усунуто, 21 серпня 2017 відповідачем винесено вимогу про усунення виявлених порушень №20-16-03-3-14/4214, якою вимагалося від коледжу: 1) усунути виявлені порушення законодавства в повному обсязі у встановленому законодавством порядку; 2) опрацювати матеріали ревізії та розглянути питання про притягнення працівників установи, винних у зазначених порушеннях, до встановленої законодавством відповідальності.

Не погодившись із зазначеною вимогою, позивач, звернулась до адміністративного суду з цим позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України від 26 січня 1993 року № 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон № 2939-XII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 вказаного Закону № 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Статтею 2 Закону № 2939-XIІ визначено, що Головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 28 жовтня 2015 року утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, реорганізувавши Державну фінансову інспекцію шляхом перетворення.

Відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03 лютого 2016 року (далі - Положення), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з пунктом 3 Положення, основними завданнями Держаудитслужби є, зокрема: 1) забезпечення формування і реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; 3) здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

Пунктом 4 Положення передбачено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: - здійснює контроль у міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах, суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи); - реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, інспектування (ревізії); - здійснює контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності, станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів, станом внутрішнього контролю в інших підконтрольних установах, усуненням виявлених недоліків і порушень; - вживає в межах повноважень, передбачених законом, заходів до усунення виявлених недоліків та запобігання їм у подальшому, а саме: проводить аналіз стану дотримання фінансової та бюджетної дисципліни, виявляє причини та умови, що призвели до недоліків і порушень, готує рекомендації та пропозиції щодо їх усунення і запобігання їм у подальшому; - вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пункт 6 Положення).

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Зазначені вище норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об`єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об`єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання.

Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об`єктів, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах: від 15 квітня 2014 року у справі №21-40а14; від 21 квітня 2015 року у справі у справі №21-96а15.

Аналогічні висновки щодо застосування наведених норм права викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі № 820/3534/16, постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 815/4341/14, від 14 лютого 2020 року у справі № 825/3661/15-а і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висловлених у них висновків.

У справі, що розглядається, серед іншого, предметом спору є вимога від 21 серпня 2017 року №20-16-03-3-14/4214, спрямована на виявлення розміру збитків та їх відшкодування.

Тобто, відповідачем у цій вимозі вказано на факт заподіяння збитків, зазначено їх розмір та зобов`язано вчинити дії, спрямовані на усунення виявлених порушень в установленому законодавством порядку.

У той же час, враховуючи те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, виходячи з того, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, заявлена позовна вимога є передчасною.

Крім того, спірна вимога породжує права і обов`язки для підконтрольної установи, який вона адресована. Позивач не є особою, якій безпосередньо направлено відповідачем вимогу.

Вимога позивача про протиправність дій контролюючого органу, що виразились у передачі правоохоронним органам матеріалів за результатами державного фінансового контролю з приводу порушень, за які передбачено кримінальну відповідальність є необґрунтованою, з огляду на таке.

Пунктом 48 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 №550 передбачено, що у разі проведення ревізії на підставі звернення правоохоронних органів, а також коли ревізією, проведеною з інших підстав, виявлено порушення, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних правопорушень, матеріали таких ревізій у визначені в пункті 46 цього Порядку строки передаються до правоохоронних органів.

Пунктом 5.3 Порядку взаємодії органів державної контрольно-ревізійної служби, органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України, затвердженого спільним наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України від 19.10.2006 №346/1025/685/53, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1166/13040, також передбачено, що у разі виявлення порушень законодавства ревізією, проведеною не за зверненнями правоохоронних органів, ревізійні матеріали, у яких зафіксовано порушення, що передбачають кримінальну відповідальність або містять ознаки корупційних діянь, передаються до правоохоронного органу в повному обсязі у визначені пунктом 5.2 цього Порядку строки.

Тому, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність дій відповідача щодо направлення матеріалів до Управління захисту економіки Головного управління Національної поліції України в Полтавській області для перевірки та прийняття відповідного рішення.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

Посилання скаржника на те, що суди не врахували висновки Верховного Суду, які викладені в постановах від 31 січня 2018 року у справі № 816/1463/17 та від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17 є помилковими, оскільки зазначені справи стосуються інших обставин, що були встановлені судами.

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які належним чином перевірені судами попередніх інстанцій.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Отже, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М.Соколов