ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа №816/926/17

адміністративне провадження №К/9901/993/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року (суддя Шевяков І.С.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року (головуючий суддя Перцова Т.С., судді: Дюкарєва С.В., Жигилій С.П.) у справі №816/926/17 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу, рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, підприємець, платник податків) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 травня 2017 року №0003131300, №0003121300, №0003111300, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 травня 2017 року №Ф-0003141300 та рішення про застосування штрафних санкцій від 04 травня 2017 року №0003151300.

Позовні вимоги обґрунтовані правом позивача включати до валових витрат витрати у вигляді амортизаційних відрахувань за основними засобами, які використовуються ним у підприємницькій діяльності. Вважає, що податковим органом неправомірно визначено йому податок на доходи фізичних осіб, військовий збір, заборгованість зі сплати єдиного внеску. Зазначає, що штрафні санкції нараховані протиправно і не підлягають сплаті позивачем.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 04 травня 2017 року №0003131300, №0003121300, №0003111300, вимогу про сплату боргу від 04 травня 2017 року №Ф-0003141300 та рішення про застосування штрафних санкцій від 04 травня 2017 року №0003151300. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області на користь позивача судові витрати у розмірі 956,45 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав до суду апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року апеляційну скаргу задоволено частково. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року змінено в частині розподілу судових витрат на правову допомогу та стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 956,45 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 3200 грн. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що під час розгляду справи висновки податкового органу про завищення позивачем валових витрат внаслідок віднесення до них самостійно вирахуваних амортизаційних нарахувань по основним засобам, не знайшли свого підтвердження. Оскільки доводи податкового органу про заниження платником податку суми доходу не знайшли підтвердження в ході розгляду справи, відсутні підстави для висновку про заниження суми єдиного внеску за 2014 - 2015, а відтак і відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій та прийняття вимоги про сплату податкового боргу.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які полягають у тому, що підприємцем неправомірно віднесено до витрат в деклараціях за 2014-2015 роки суми амортизацій транспортних засобів, які не відносяться до витрат операційної діяльності, оскільки фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування не мають права включати до складу витрат витрати, які пов`язані із використанням транспортного засобу (амортизація). Законодавством не передбачено ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування. Вважає, що платником податків занижено єдиний соціальний внесок, оскільки податковим органом встановлено заниження суми оподатковуваного доходу. Зазначає про правомірність донарахування військового збору. Зауважує про непідтвердження витрат на правову допомогу.

Від позивача 19 лютого 2018 року надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на правомірність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанції, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача без задоволення.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом у період з 16 лютого 2017 року по 09 березня 2017 року проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року.

За результатами перевірки складено акт від 16 березня 2017 року №333 (надалі - акт перевірки), яким встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб - підприємців на загальну суму 27 253,20 грн, заниження податкових зобов`язань з військового збору за 2015 рік в сумі 1 361 грн, включення до декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік неправдивих даних та заниження єдиного внеску на загальну суму 63 894,04 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 04 травня 2017 року №0003131300, яким нараховано грошові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 34 066,51 грн, з яких за основним платежем в сумі 27 253,20 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 6 813,31 грн; №0003121300, яким нараховано грошові зобов`язання з військового збору в сумі 1 701,25 грн, з яких за податковими зобов`язаннями в сумі 1361 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 340,25 грн; №0003111300, яким застосовано штраф у розмірі 510 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 травня 2017 року №Ф-0003141300, якою зобов`язано сплатити недоїмку в сумі 50 599,46 грн; рішення від 04 травня 2017 року №0003151300 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальну суму 8 767,43 грн.

Актом перевірки встановлено порушення:

статті 44 пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб - підприємців на загальну суму 27 253,20 грн, в тому числі за 2014 рік на суму 13 643,26 грн та за 2015 рік на суму 13 609,94 грн;

пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: невірне визначення суми нарахованих та сплачених платежів з військового збору за 2015 рік, що призвело до заниження податкових зобов`язань в загальній сумі 1361,00 грн;

підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України, а саме: включення до декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік неправдивих даних;

пункту 2 частини 1 статті 7 та частини 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у результаті чого занижено єдиний внесок на загальну суму 63894,04 грн, в тому числі за 2014 рік - 32409,73 грн, за 2015 рік - 31484,31 грн.

Актом перевірки встановлено, що позивач в період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування та протягом 2014-2015 років неправомірно відносив до складу витрат кожного останнього місяця кварталу суми амортизації транспортних засобів, внаслідок чого завищено витрати в загальній сумі 182 073 грн, що призвело до заниження оподатковуваного (чистого) доходу на загальну суму 182 073 грн, і як наслідок, заниження податкових зобов`язань: по податку на доходи фізичних осіб в сумі 27 253,20 грн; по єдиному внеску на загальну суму 63894,04 грн та по військовому збору в сумі 1361 грн.

В акті перевірки зазначено, що фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування не мають права включати до складу витрат витрати, які пов`язані із використанням транспортного засобу (амортизація).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що основною діяльністю позивача за КВЕД є: 49.41 - вантажний автомобільний транспорт та 45.20 - технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

Здійснення позивачем вказаної господарської діяльності підтверджується договорами на транспортно-експедиторське обслуговування, договорами на перевезення вантажів автомобільним транспортом, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних.

Використання позивачем у підприємницької діяльності ватажних автомобілів, напівпричепів-рефрижераторів, напівпричепів-фургонів ізотермічних KOGEL підтверджується Книгами облікових відомостей по товарно-матеріальних рахунках.

Зазначена автомобільна техніка належить позивачеві на праві власності, що підтверджується наявними в справі копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів.

Позивачем велась книга обліку основних засобів, у якій відображено дату придбання, найменування, встановлений строк експлуатації транспортних засобів, та нараховувалась амортизація на кожний транспортний засіб. Встановлено відсутність зауважень податкового органу щодо ведення цієї книги та порядку нарахування амортизації, в акті перевірки такі зауваження також не викладені.

Облік витрат, пов`язаних з обслуговуванням автомобільної техніки, здійснювався у Книзі обліку доходів і витрат. Витрати на утримання автомобільної техніки підтверджуються банківськими виписками про рух коштів по рахунку за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року.

Позивачем витрати по амортизації транспортних засобів включалися до складу витрат, що враховуються при визначенні чистого оподатковуваного доходу.

Єдиною підставою для твердження відповідача про відсутність у позивача права на формування витрат за рахунок амортизації транспортних засобів слугувала та обставина, що позивач є фізичною особою-підприємцем, який, на думку відповідача, не може вести бухгалтерський облік доходів і витрат.

Підставою для донарахування позивачеві грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та військового збору слугував висновок відповідача про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб, та, як наслідок, заниження чистого оподатковуваного доходу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

За приписами пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.

За змістом статті 138 Податкового кодексу України до складу валових витрат включаються витрати операційної діяльності, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме, зокрема, амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Підпунктом «в» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що до складу інших витрат, включаються, зокрема, витрати на утримання основних засобів, до яких відноситься і амортизація.

Отже, наведеними нормами прямо передбачено віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні чистого оподатковуваного доходу, амортизації основних засобів.

Підпунктом 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на 2014 рік, встановлено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року №71-VІІІ підпункт 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - виключений.

Водночас, згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в редакції, чинній з 01 січня 2015 року, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Підпунктом 139.1.5 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов`язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Таким чином, до складу витрат не включаються безпосередньо витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів, однак, ці витрати підлягають амортизації в порядку, визначеному статтею 144-146 Податкового кодексу України, та підлягають включенню до складу витрат на технічне обслуговування, ремонт техніки та забезпечення її належного функціонування для використання в господарській діяльності.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що доход фізичних осіб-підприємців підлягає зменшенню на суму амортизаційних відрахувань у разі ведення такими платниками бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів та за умови фактичного отримання доходу завдяки використанню основних фондів.

Частиною першою статті 51 Цивільного кодексу України встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за №288/4509 (надалі - П(С)БО 7), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

З аналізу наведених норм вбачається, що фізична особа-підприємець має право вести облік основних засобів з використанням П(С)БО 7.

Пунктом 4 П(С)БО 7 визначено, що первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Сума залишкової вартості визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю необоротного активу і сумою його накопиченої амортизації (зносу).

За змістом пунктів 23-25, 30 П(С)БО 7 нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів та нематеріальних активів, самостійно установленого, але не менше мінімально допустимого строку корисного використання об`єкта основних засобів та нематеріальних активів. Суму нарахованої амортизації відображають збільшенням суми витрат і зносу основних засобів.

Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що позивач має право здійснювати облік основних засобів, та у зв`язку з цим включати до витрат витрати у вигляді амортизаційних відрахувань за основними засобами, які використовуються ним у підприємницькій діяльності, самостійно обравши метод ведення обліку доходів і витрат.

Наведеним спростовується твердження скаржника про відсутність у позивача права включати до витрат амортизаційні відрахування.

Але, таке право виникає у позивача лише в разі ведення ним бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів (транспортних засобів) та за умови фактичного отримання доходу завдяки використанню таких основних фондів.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про обґрунтованість включення позивачем до складу витрат у 2014 та 2015 роках витрати, пов`язані з амортизацією автотранспортних засобів, оскільки судовими інстанціями встановлено: використання позивачем у підприємницької діяльності ватажних автомобілів, напівпричепів-рефрижераторів, напівпричепів-фургонів ізотермічних KOGEL (підтверджується Книгами облікових відомостей по товарно-матеріальних рахунках); ведення позивачем обліку основних засобів, з відображенням дати їх випуску та придбання, найменування, встановлений строк експлуатації транспортних засобів; розрахунок амортизації на кожний транспортний засіб; відсутність зауважень податкового органу щодо ведення цього обліку шляхом відображення в Книзі обліку та порядку нарахування амортизації; здійснення обліку витрат, пов`язаних з обслуговуванням автомобільної техніки у Книзі обліку доходів і витрат; підтвердження витрат на утримання автомобільної техніки банківськими виписками про рух коштів по рахунку за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 04 травня 2017 року №0003131300, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 34066,51 грн.

Стосовно посилань скаржника на неправильне визначення платником податків суми нарахованих та сплачених платежів з військового збору за 2015 рік, Верховний Суд зазначає наступне.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Враховуючи необґрунтованість тверджень скаржника про завищення позивачем валових витрат по операціям зі сплати вартості запчастин автомобільних засобів та заниження доходів в цій частині, Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для нарахування військового податку з таких доходів, відповідно до статті 163 Податкового кодексу України та необґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 04 травня 2017 року №0003131300.

Стосовно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04 травня 2017 року №Ф-0003141300 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04 травня 2017 року № 0003151300, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного , такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з частиною 11 статті 8 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Положеннями пункту 6 статті 1 та частини 3 статті 25 наведеного Закону встановлено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до частини 3 статті 9 цього Закону обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За змістом частини 11 статті 9 вказаного Закону у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно з пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону, в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

З 01 січня 2015 року до вказаної норми внесено зміни, відповідно до яких за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Враховуючи, що висновок податкового органу про заниження суми єдиного внеску зроблено лише на твердженні про заниження чистого оподатковуваного доходу, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04 травня 2017 року №Ф-0003141300 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04 травня 2017 року №0003151300.

Стосовно посилань скаржника на включення до декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік неправдивих даних, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

За приписами пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Враховуючи безпідставність висновків податкового органу про завищення позивачем валових витрат внаслідок віднесення до них амортизаційних нарахувань по основним засобам, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для накладення штрафних санкцій за невключення до декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік неправдивих даних.

Стосовно посилань скаржника не необґрунтованість стягнення судом апеляційної інстанцій витрат на правову допомогу, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України витрати на правову допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що витрати на правову допомогу - це витрати, пов`язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (надалі - Закон №5076-VI) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно пунктів 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону №5076-VI до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Пунктами 6 та 9 статті 1 Закону №5076-VI визначені інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено документальне підтвердження вартості наданої позивачу правової допомоги лише в сумі 3200 грн., Верховний Суд погоджується з обґрунтованістю її стягнення.

Доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч вимог наведених норм, відповідачем не доведено у встановленому чинним законодавством порядку правомірність прийнятих рішень.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі №816/926/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник