ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

справа № 817/1669/17

адміністративне провадження № К/9901/49527/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Олендера І.Я., Васильєвої І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду 11 грудня 2017 року (суддя Комшелюк Т.О.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року (головуючий суддя Капустинський М.М., судді: Моніч Б.С., Охрімчук І.Г.) у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Торгово-закупівельна база" до Головного управління ДФС у Рівненській області про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року Товариство з додатковою відповідальністю "Торгово-закупівельна база" (далі - Товариство, позивач) звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - Управління, відповідач) про зобов`язання Управління зарахувати Товариству кошти, сплачені за платіжним дорученням №527 від 17 травня 2016 року у розмірі 76 075,87 грн., в рахунок сплати податкового зобов`язання з єдиного податку за 1 квартал 2016 року; зобов`язання Управління врахувати в інтегрованій картці обліку єдиного податку наявну оплату цього податку з боку Товариства згідно з платіжним дорученням №527 від 17 травня 2016 року у розмірі 76 075,87 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство зазначало, що відповідачем протиправно не враховано кошти в сумі 76 075,87 грн., сплачені ним згідно з платіжним дорученням від 17 травня 2016 року №527, в рахунок сплати податкового зобов`язання з єдиного податку за 1 квартал 2016 року та не відображено відповідну інформацію в інтегрованій картці платника податків; разом з тим, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року у справі №817/904/16, яка набрала законної сили, встановлено відсутність з боку позивача порушень у зв`язку зі здійсненням заходів щодо перерахування коштів в рахунок сплати єдиного податку за 1 квартал 2016 року та його вини щодо незарахування таких коштів до відповідного бюджету.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду 11 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, позов задоволено.

Приймаючи такі рішення, суди виходили з того, що позивачем були вчинені всі необхідні дії для фактичної сплати податкового зобов`язання з єдиного податку за 1 квартал 2016 року у сумі 76 075,87 грн., а тому відповідачем безпідставно не відображено відповідні дані в його інтегрованій картці.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Управління звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі податковий орган зазначав, що згідно з даними інтегрованої картки платника податку сплати позивачем узгодженого грошового зобов`язання з єдиного податку за 1 квартал 2016 року не відбулося; до того ж відсутній законодавчо визначений порядок відображення в інтегрованій картці обліку платника податку сплати відповідного податку, коли така сплата здійснена через банківську установу, однак кошти з незалежних від платника обставин не були зараховані на відповідний рахунок Державного казначейства.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами з`ясовано, що Товариство зареєстроване як юридична особа й у 2016 році перебувало на спрощеній системі оподаткування.

25 квітня 2016 року позивач подав до податкового органу податкову декларацію платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за 1 квартал 2016 року, відповідно до якої задекларував податкові зобов`язання в сумі 15 053,52 грн.

17 травня 2016 року Товариством на підставі платіжного доручення №527 перераховано кошти в сумі 76 075,87 грн. з метою сплати єдиного податку за 1 квартал 2016 року.

Втім, оскільки відомості про сплату податкового зобов`язання з єдиного податку за 1 квартал 2016 року згідно з вказаним вище платіжним дорученням відповідачем в інтегрованій картці платника податку Товариства не відображені, останнє звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею ж 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 295.3 статті 295 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал (пункту 294.1 статті 294 ПК України).

Згідно з пунктом 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

За приписами підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Отже, суди визначили, що останнім днем сплати позивачем єдиного податку за 1 квартал 2016 року було 19 травня 2016 року.

Також суди встановили, що позивачем єдиний податок за 1 квартал 2016 року в сумі 76 075,87 грн. перераховано згідно платіжного доручення №527 від 17 травня 2016 року через поточний рахунок № НОМЕР_1 у Публічному акціонерному товаристві «ФІДОБАНК».

При цьому, обставини, що підтверджують своєчасну сплату Товариством податкових зобов`язань з єдиного податку за 1 квартал 2016 року, як вказали суди, встановлені постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2016 року у справі №817/904/16, яка набрала законної сили 31 січня 2017 року, й відповідно до частини 1 статті 72 КАС України не потребують доказування при розгляді даної справи.

Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за №751/28881 (далі - Порядок №422).

За змістом пункту 2 розділу I Порядку №422 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Відповідно до пункту 3 розділу I Порядку №422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.

Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу II Порядку №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Приписами пункту 1 глави 1 розділу III Порядку №422 передбачено, що для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників органи ДФС проводять оперативний облік надходжень за податками, зборами на підставі документів, визначених порядком взаємодії органів ДФС та органів Казначейства у процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, а саме: відомостей про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за надходженнями у вигляді технологічного файла @B; виписок з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів; звітів про виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями.

В той же час пунктом 129.6 статті 129 ПК України визначено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Таким чином, у картках особових рахунків відображається повна хронологія нарахувань податкових зобов`язань, їх сплата тощо, проте Порядок №422 не визначає процедуру здійснення дій відповідними органами ДФС при наявності обставин, встановлених пунктом 129.6 статті 129 ПК України (незарахування до бюджету сплачених платником податків своїх податкових зобов`язань з вини банку).

При цьому, відповідно до п.5 розділу I Порядку №422 у разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Отже, суди дійшли переконання, що відповідач має можливість здійснювати відповідні коригування облікових показників ІКП у ручному режимі у разі необхідності.

Разом з тим, на думку судів, відсутність у національному законодавстві положень, які б регулювали порядок відображення в інтегрованій картці обліку платника єдиного податку сплати ним податку у випадку, коли така сплата здійснена через банківську установу, однак кошти з незалежних від платника обставин не були зараховані на відповідний рахунок Державного казначейства, не може слугувати підставою для невідображення цієї сплати у відповідній картці обліку.

Враховуючи наведене, зважаючи на положення частини 1 статті 341 КАС України, яка передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, та беручи до уваги, що Товариством вчинені всі необхідні дії для фактичної сплати податкового зобов`язання з єдиного податку за 1 квартал 2016 року в сумі 76 075,87 грн., Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327 341 345 349 350 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду 11 грудня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.Я.Олендер І.А. Васильєва