№ 817/1851/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 817/1851/17

адміністративне провадження № К/9901/653/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Бившевої Л.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року (суддя Комшелюк Т.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (головуючий суддя Шавель Р.М., судді: Кузьмич С.М., Довга О.І.) у справі №817/1851/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, підприємець, платник податків) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 5 липня 2016 року №0001231303, №0001191303, №0001201303, №0001211303, від 31 жовтня 2016 року №0002601303 та №0002611303, рішення від 5 липня 2016 року №0001221303, вимогу від 5 липня 2016 року №Ф-021 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю оскаржуваних рішень податкового органу та безпідставністю висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства. Вказує на те, що податковим органом необґрунтовано не взято до уваги підтверджуючі документи про понесення витрат підприємцем за 2013 та 2015 роки. Зазначає, що всі господарські операції підтверджені всіма належними первинними документами, а тому висновки про неправомірне формування валових витрат у 2013 та 2015 року і, як наслідок заниження податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску, є необґрунтованими.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано: податкове повідомлення-рішення від 5 липня 2016 року №0001191303 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 96866,11 грн, з яких 77492,89 грн за основним платежем та 19373,22 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; вимогу від 5 липня 2016 року №Ф-021 про сплату боргу (недоїмки) в частині суми 65051,44 грн; рішення від 7 грудня 2016 року №0003931303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в частині суми 6505,14 грн; податкове повідомлення-рішення від 5 липня 2016 року №0001211303 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 28017,50 грн, з яких 10174 грн за основним платежем та у розмірі 17843,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкові повідомлення-рішення від 5 липня 2016 року №0001201303, від 31 жовтня 2016 року №0002601303 та №0002611303 в повному обсязі.

Частково задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що позивачем фактично допущено заниження оподатковуваного доходу за 2014 рік в сумі 14319,83 грн. Позивачем не надано суду підтверджуючих документів про оплату придбаних товарів та їх зв`язок із господарською діяльністю позивача, в частині відмови від позову. Суди визнали правомірним застосування до позивача штрафної санкції в сумі 510 грн за ненадання оригіналів документів. Платником податків представлені підтверджуючі документи про понесення витрат по розрахунках амортизації та виданих авансів, списання товарно-матеріальних цінностей, а також підтверджуючі документи про придбання пиловнику сосни та ялини і послуг по перевезенню. Всі придбані позивачем товари використані в межах господарської діяльності, понесені витрати підтверджуються первинними документами, які відповідають вимогам закону.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у неврахуванні судами попередніх інстанцій, що частина витрат не має документального підтвердження на загальну суму 427115,11 грн. Включення до декларації про доходи перекручених даних призвело до заниження оподатковуваного доходу. Зазначає, що судами не враховано заниження платником податків єдиного внеску у зв`язку із заниженням розміру оподатковуваного доходу. Зауважує, що судами не враховано ненадання позивачем підтверджуючих документів про використання (реалізацію) лісопродукції у господарській діяльності, а також докази, що товар знаходиться на залишках на суму 35221 грн. Посилається на те, що судами не надано належну оцінку застосуванню штрафної санкції за кожне неподання податкової декларації. Не враховано і заниження військового збору.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 18 квітня 2016 року по 11 травня 2016 року податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка підприємця з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного, іншого законодавства та правильності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт перевірки від 18 травня 2016 року №46/17-16-13-03/2741302476 (надалі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки та з урахуванням поданих заперечень до акту перевірки, контролюючим органом прийнято: податкові повідомлення-рішення:

від 5 липня 2016 року №0001231303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 510 грн за штрафними санкціями;

від 5 липня 2016 року №0001191303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 104030 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 82 803,07 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 21210,77 грн;

від 5 липня 2016 року №0001201303, яким збільшено грошове зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 7613,13 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 6090,50 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1522,63 грн;

від 5 липня 2016 року №0001211303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 163051,50 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 115754 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 47298,50 грн;

від 31 жовтня 2016 року №0002601303 про зменшення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 38420 грн;

від 31 жовтня 2016 року №0002611303 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2628, в тому числі за основним платежем в сумі 1628 та за штрафними фінансовими санкціями у сумі 613 грн;

рішення від 5 липня 2016 року №0001221303 про застосування штрафних санкцій за донарахування фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 12089,78 грн;

вимогу від 5 липня 2016 року №Ф-021 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 101749,87 грн.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням податкового органу від 11 листопада 2016 року скасовано та вважається відкликаним рішення від 5 липня 2016 року №0001221303 про застосування штрафних санкцій за донарахування фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 12089,78 грн.

Водночас, за наслідками адміністративного оскарження прийнятих рішень до Державної податкової інспекції у м. Рівному 7 грудня 2016 року прийнято рішення №0003931303 про застосування штрафних санкцій за донарахування фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 12089,78 грн, яке надсилалось платнику податків, але не було вручено позивачу.

Перевіркою встановлено порушення вимог:

статті 177 Податкового кодексу України щодо відображення перекручених даних в деклараціях, яке призвело до заниження оподатковуваного доходу за 2013 рік на суму 403311 грн, за 2014 рік на суму 67085,89 грн, за 2015 рік на суму 1096033,04грн.

пунктів 164.1, 164.3 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано податок на доходи фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю в сумі 292077,07 грн;

пункту 2 частини 1 статті 7, частини 11 статті 8, пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиний внесок у сумі 182014,24 грн;

пункту 180.1 статті 180, пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1 статті 183, підпункту 185.1.1 пункту 185.1 статті 185, пункту 198.5 статті 198, пункту 199.1 статті 199, пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягають нарахуванню та сплаті в бюджет у розмірі 224841 грн та зменшення залишку від`ємного значення, який включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 24 Декларації) на суму 11874 грн;

підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49, пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України щодо неподання декларацій з податку на додану вартість за період з 1 січня 2013 року по 30 червня 2014 року;

пункту 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, в наслідок чого донараховано військового збору на суму чистого оподатковуваного доходу в розмірі 16440,50 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

Колегія суддів не надає правову оцінку податковим повідомленням-рішенням від 5 липня 2016 року №0001191303 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 7147,73 грн, в тому числі в частині визначення основного платежу в сумі 5310,18 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі та 1837,55 грн, №0001211303 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 135035 грн, з яких за основним платежем в сумі 105580 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 29455 грн, №0001231303 про застосування штрафної санкції за ненадання оригіналів документів в сумі 510 грн, від 7 грудня 2016 року №0003931303 в частині застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску на суму 5584,64 грн та вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 5 липня 2016 року №Ф-021 в частині суми 36698,43 грн, оскільки наведені рішення податкового органу не є предметом касаційного оскарження.

За приписами пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції станом на 2013 рік), доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

За змістом пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Положеннями пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що платник податку втрачає право на формування валових витрат лише в тому випадку, коли такі витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, а також якщо такі витрати безпосередньо не пов`язані з господарською діяльністю та одержанням доходу.

З наведених вище норм вбачається, що позивач має право включити до складу валових витрат лише ті витрати, які підтверджені відповідними розрахунковими та іншими платіжними документами.

Проведеною перевіркою встановлено, що підприємець протягом вересня-грудня 2015 року здійснював торгівлю лісопродукцією (пиловником) та ним придбано і відображено по податковому кредиту 2804,8288 куб.м. лісу на загальну суму 2596317,53 грн. На підтвердження придбання лісу позивачем надано книги обліку доходів і витрат та банківські виписки.

Враховуючи, що судами встановлено підтвердження фактичного придбання позивачем лісу 2804,8288 куб.м. на загальну суму 2596317,53 грн (без включення податку на додану вартість), колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про непідтвердження зазначених господарських операцій.

Перевіркою встановлено неправомірне включення до складу витрат витрати позивача на загальну суму 2498,88 грн у зв`язку з ненаданням підтверджуючих документів про їх понесення, а також про використання (списання) товарів у господарській діяльності.

Водночас судами встановлено, що зазначені витрати понесені у зв`язку із списанням комісії банку позивача за розрахунково-касове обслуговування, що підтверджується банківськими виписками та актів списання (вибуття) нематеріальних об`єктів.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено підтвердження понесених позивачем витрат у вересні 2015 року на суму 9772,92 грн, в жовтні 2015 року на суму 1141,05 грн і на суму 7978,09 грн, в листопаді 2015 року на суму 1269,31 грн по розрахунках амортизації, на суму 82703,70 грн по розрахунках амортизації та виданих авансів та в сумі 7010,90 грн списання товарно-матеріальних цінностей, а також підтверджуючі документи про придбання пиловнику сосни та ялини і послуг по перевезенню на загальну суму 34059,85грн. Всі придбані позивачем товарно-матеріальні цінності були використані позивачем в межах господарської діяльності. Понесені витрати позивачем підтверджуються первинними документами, які були надані до перевірки та долучені до матеріалів справи, зокрема, договорами, видатковими накладними, актами виконаних робіт та наданих послуг, банківськими виписками, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними.

Ураховуючи наведені норми та встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів про неправомірність спірного податкового повідомлення-рішення від 5 липня 2016 року №0001191303 в частині визначення основного платежу з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами декларування в сумі 77492,89 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 19373,22 грн.

Щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 5 липня 2016 року №Ф-021 на суму 65051,44 грн Суд зазначає про наступне.

Перевіркою встановлено, що позивачем подано до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2011 рік, в якій задекларовано суму чистого доходу у сумі 1603 грн та розмір середньомісячного оподаткованого доходу у сумі 133,58 грн. За даними листа Рівненського об`єднаного управління пенсійного фонду України позивачем не подавався звіт по єдиному соціальному внеску за 2011 рік.

Перевіркою встановлено, що позивач подав до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2012 рік, в якій задекларовано суму чистого доходу 3657 грн та розмір середньомісячного оподаткованого доходу у сумі 305 грн. За даними листа Рівненського об`єднаного управління пенсійного фонду України позивачем подано звіт по єдиному соціальному внеску за 2012 рік, в якому платником податків розбито чистий оподаткований дохід лише на два місяці.

Перевіркою встановлено, що позивач подав до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік, в якій задекларовано суму чистого доходу 35570 грн та розмір середньомісячного оподаткованого доходу у сумі 2964,17грн. Позивачем подано звіт по єдиному соціальному внеску за 2013, за яким задекларовано чистий оподаткований дохід, на який нараховується єдиний внесок в сумі 5399 грн і який відображено лише у чотири місяці, та не відображено суму єдиного внеску. Сума чистого оподаткованого доходу позивача за 2013 становить в сумі 56651,56 грн, який отримано протягом 12 місяців 2013 року.

Перевіркою встановлено, що позивач подав до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік, в якій задекларовано суму чистого доходу 14928,72 грн та розмір середньомісячного оподаткованого доходу у сумі 2488,12 грн, який отримано протягом 6 місяців 2014 року. Позивачем подано звіт по єдиному соціальному внеску за 2014 рік, відповідно до якого задекларовано чистий оподаткований дохід, на який нараховується єдиний внесок в сумі 1218 грн. Сума чистого оподаткованого доходу позивача становить в сумі 29248,55 грн, який отримано протягом 12 місяців 2014 року.

Перевіркою встановлено, що позивачем подано до податкового органну податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік, в якій задекларовано суму чистого доходу 71883,98 грн та розмір середньомісячного оподаткованого доходу у сумі 5990,33 грн, який отримано протягом 12 місяців 2015 року. Позивачем подано звіт по єдиному соціальному внеску за 2015 рік, за яким платником податків задекларований оподаткований дохід в сумі 71883,98 грн, на який нараховується єдиний внесок та за даними перевірки оподаткований дохід за 2015 рік становить 477917,53 грн.

За приписами пункту 4 частини 1 Статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (надалі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Пунктом 3 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого цим Законом, що дорівнювала до 1 жовтня 2011 року п`ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок, з 1 жовтня 2011 року сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Згідно з частиною 11 статті 8 Закону №2464-VI розмір єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Пунктом 10 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за №508/26953 (надалі - Інструкція №449) передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першому частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Абзацом першим пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Ураховуючи наведені норми та встановлені судами обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що донарахована податковим органом сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2011 рік в сумі 4010,30 грн, за 2012 рік в розмірі 3303,44 грн, за 2013 рік в сумі 19658,09 грн та за 2014 рік в розмірі 9726,6 грн є правомірною та, відповідно, вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 5 липня 2016 року №Ф-021 на суму 36698,43 грн є правомірною.

Приймаючи до уваги, що судами встановлено непідтвердження виявленого податковим органом порушення щодо заниження суми єдиного внеску за 2015 рік в розмірі 65051,44 грн, колегія суддів погоджується з висновками судів про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску від 5 липня 2016 року №Ф-021 на суму 65051,44 грн.

Враховуючи неправомірність вимоги від 5 липня 2016 року № Ф-021 про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску в частині на суму 65051,44 грн, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність рішення від 7 грудня 2016 року №0003931303 на суму 6505,14 грн, відповідно.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 31 жовтня 2016 року №0002601303, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в частині застосування штрафної санкції за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість за період з січня 2013 року по червень 2014 року на загальну суму 18360 грн, Верховний Суд зазначає наступне.

Положеннями статті 120 Податкового кодексу України визначено, що неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом було застосовано штрафну санкцію у розмірі 1020 грн за кожне неподання податкової декларації.

Водночас, положення частини другої статті 120 Податкового кодексу України передбачає, що ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже, визначальною умовою для притягнення до відповідальності платника податків за наведеною нормою є невчинення тих самих дій протягом року (неподання декларацій), а застосування протягом року до такого платника податків штрафу за неподання чи несвоєчасне подання податкових декларацій у розмірі 170 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що до платника податків мав бути застосований штраф у розмірі 170 грн за неподання податкових декларацій.

Перевіркою встановлено заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 14985 грн за 2015 рік та неподання податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2015 року.

Висновки про заниження податкових зобов`язань на суму 14985 грн за 2015 рік ґрунтуються на ненаданні підтверджуючих документів про використання (списання) товарів (пальне, плитка, комп`ютерна техніка) у господарській діяльності позивача.

Водночас, судами встановлено, що придбання позивачем у 2015 році товарів на суму 14985 грн підтверджуються відповідними первинними документами та такі товари були використані ним у межах господарської діяльності.

З урахуванням встановлених обставин, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість податкових повідомлень-рішень від 5 липня 2016 року №0001211303 в частині визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 10174 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2543,50 грн та від 31 жовтня 2016 року №0002611303 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 2628 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 1628 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 613 грн.

Як зазначалось раніше, перевіркою встановлено, що підприємець протягом вересня-грудня 2015 року здійснював торгівлю лісопродукцією (пиловником) та ним придбано 2847,8958 куб.м. лісу на загальну суму 2625789,20 грн (без податку на додану вартість) і реалізовано 2239,228 куб.м. лісу на загальну суму 2173806,49 грн (без податку на додану вартість).

Скаржник у касаційній скарзі наполягає на тому, що позивачем не надано підтверджуючих документів про використання (реалізацію) лісопродукції у господарській діяльності та докази в підтвердження залишків такої лісопродукції на суму податку на додану вартість 35221 грн.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що таким твердженням податкового органу надано оцінку та встановлено, що такі твердження спростовуються даними оборотно-сальдової відомості по рахунку № 28 за 2015 рік, з яких вбачається реалізація придбаної продукції у межах господарської діяльності позивача.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що податкове повідомлення-рішення від 31 жовтня 2016 року №0002601303, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в частині суми 38420 грн є протиправним.

Положеннями підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування військовим збором є, зокрема доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Враховуючи, що податковим органом донараховано позивачу суму військового збору в розмірі 6090,50 грн за основним платежем та 1522,63 грн за штрафними (фінансовими) санкціями внаслідок висновків податкового органу про завищення платником податків витрат, як таких, що не мають документального підтвердження та не приймали участь в оподатковуваних операціях звітного періоду за 2015 рік в сумі 477917,53 грн, які визнані судами необґрунтованими, Верховний Суд враховуючи похідність військового збору від суми отриманого доходу платника податків, дійшов висновку, що донарахування військового збору в розмірі 6090,50 грн є необґрунтованим та відповідно податкове повідомлення-рішення від 5 липня 2016 року №0001201303 підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, Касаційний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність та необґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень, рішення і вимоги в частині.

Скаржник доводами касаційної скарги не довів суду правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги в частинах, в яких спірні рішення скасовані судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі №817/1851/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Л.І. Бившева