ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року

м. Київ

справа №818/1181/17

адміністративне провадження № К/9901/2791/19, К/9901/3662/19

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом заступника прокурора Сумської області до Державної фіскальної служби України, треті особи: Головне управління Державної фіскальної служби у Сумській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Муссон» про визнання незаконним та скасування рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Прокуратури Сумської області та Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 (головуючий суддя - Спаскіна О.А., судді: Жигилій С.П., Сіренко О.І.) у справі №818/1181/17.

встановив:

Заступник прокурора Сумської області звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, треті особи: Головне управління ДФС у Сумській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Муссон» про визнання незаконним та скасування рішення ДФС України від 22.06.2017 №13388/6199-99-11-01-01-25 в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0001201405 від 20.04.2017 щодо нарахування ТОВ «А-Муссон» податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 1 971 945,00 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2018 позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Прокуратура Сумської області оскаржила його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 та залишити в силі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.08.2018.

В обґрунтування свої доводів Прокуратура Сумської області зазначає, що оскаржуване рішення містить всі ознаки акту індивідуальної дії, визначені пунктом 19 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в судовому порядку, що відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №821/324/18.

Головне управління Державної фіскальної служби у Сумській області також звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги ГУ ДФС у м. Києві області зазначає, що рішення контролюючого органу, прийняте та результатами скарги може бути оскаржене в судовому порядку.

У відзиві на касаційні скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Муссон» зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційні скарги Прокуратури Сумської області та Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Сумській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «А-Муссон» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт №121/18-28-14-05-20/35068151/42 від 29.03.2017 .

На підставі названого акта перевірки ГУ ДФС у Сумській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0001201405 від 20.04.2017, відповідно до якого ТОВ «А-Муссон» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1 577 556 грн., нараховано штрафних (фінансових) санкцій на суму 394 389 тис. грн., усього на загальну суму 1 971 945 грн.

ТОВ «А-Муссон» не погодившись з результатами перевірки, оскаржило їх в адміністративному порядку.

Так, рішенням ДФС України №13388/6199-99-11-01-01-25 від 22.06.2017 вказане податкове повідомлення-рішення скасовано.

Вважаючи, що зазначене рішення ДФС України є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням вимог податкового законодавства, його висновки в частині безпідставності винесення податкового повідомлення-рішення №0001201405 від 20.04.2017 суперечать змісту рішення, заступник прокурора Сумської області звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та недоведеності відповідачем правомірності прийнятого ним рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції зазначив, що судом не враховано положення статті 56 Податкового кодексу України, а заявлені позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням, наведеним у пункті 8 частини першої 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що завданням адміністративного судочинства є, насамперед, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (кожної людини і громадянина), прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, тоді як самі суб`єкти владних повноважень наділені правом на звернення до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Пунктами 56.1, 56.2 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно з пунктом 56.10 статті 56 Податкового кодексу України рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Відповідно до частини 2 статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на час звернення до суду) прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Так, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Отже, в адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.

У статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом) передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Водночас у справі, що розглядається прокурором не обґрунтовано наявність чи відсутність суб`єктів, щодо якого застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт, або тих, відносно яких буде застосовано цей акт.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №821/324/18 є неприйнятним, оскільки позивачем у цій справі був платник податку стосовно якого суб`єктом владних повноважень було прийнято відповідне рішення.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції про відмову в позові з огляду на безпідставність заявлених позовних вимог підлягає залишенню без змін.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341 344 349 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційні скарги Прокуратури Сумської області та Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 у справі №818/1181/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова