ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 818/1202/17

адміністративне провадження № К/9901/467/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

Суддів: Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2017 року (Соп`яненко О.В.),

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 року (Судді: Донець Л.О., Бенедик А.П. , Спаскіна О.А.),

у справі № 818/1202/17

за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Сумській області

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк "Столичний»

про стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И В :

23.08.2017 року Головне управління ДФС у Сумській області (далі - позивач), звернулося до Сумського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Столичний» (далі - відповідач, ПАТ «Акціонерний банк «Столичний»), про стягнення податкового боргу в загальному розмірі 18 707 429, 25 грн (а.с. 4-5).

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с. 77-78, 126-128).

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в доводах якої, посилаючись на вимоги п. 36.1 статті 36, 38.1 статті 38, а також п. 57.1 статті 57 Податкового кодексу України зазначив на обов`язок відповідача сплатити самостійно визначену в податкових деклараціях суму податкового зобов`язання, несплата якої з огляду на вимоги підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України є підставою для стягнення податкового боргу в судовому порядку. За доводами контролюючого органу Податковим кодексом України не передбачено будь-яких виключень щодо нарахування та сплати податків банками, які перебувають у стадії ліквідації. Будь-які питання нарахування та сплати податків і зборів, в тому числі банками що перебувають у стадії ліквідації, регулюються виключно Податковим кодексом України та не можуть здійснюватися у будь-який інший спосіб, ніж визначений цим кодексом. Враховуючи викладене, позивач просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення про задоволення адміністративного позову.

В надісланих на адресу суду запереченнях на касаційну скаргу, відповідач просив суд відмовити в задоволенні касаційної скарги, та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, з огляду на те, що Податковий кодекс України не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (п. 1.3 ст. 1 ПК України), тоді як у відповідності до вимог ст. 46 цього закону, вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12, статті 35, частин 4 та 5 статті 44, статей 45, 47, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 року № 614 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Столичний», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18.09.2015 року прийнято рішення року № 173 «Про початок процедури ліквідації ПАТ АБ «Столичний» та делегування повноважень ліквідатору банку». У відповідності до даного рішення, розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Столичний» з 21.09.2015 року до 20.09.2017 року включно; призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Столичний», визначені ст. ст. 37, 38, 48, 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кухареву В.В. строком на 2 роки з 21.09.2015 року до 20.09.2017 року включно (а. с 65).

З метою виконання всіх заходів, пов`язаних з ліквідацією Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Столичний», передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на підставі пункту 2 частини 5 статті 12, частини 1 статті 35, частини 5 статті 44, частини 3 статті 48 закону, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.08.2017 року № 3534, продовжено строки здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Столичний» на один рік по 20.09.2018 року включно, як і продовжені повноваження ліквідатора на цей самий строк (а.с. 66).

Звертаючись 23.08.2017 року із даним адміністративним позовом на підставі вимог підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України, позивач керувався тим, що станом на 01.08.2017 року за відповідачем обліковується податковий борг в загальному розмірі 18 707 429,25 грн, який складається: з податку на прибуток банківських організацій в сумі 18 645 203,79 грн (що виник у червні 2015 року згідно поданих відповідачем декларацій); по надходженням від викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення в сумі 0,03 грн (виник у серпні 2015 року); з транспортного податку з юридичних осіб в сумі 18750 грн, який виник у липні 2015 року; земельного податку з юридичних осіб в сумі 29706,99 грн (виник у серпні 2015 року); з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 13768,44 грн (виник у липні 2015 року).

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій, керуючись рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.09.2015 року № 173 «Про початок процедури ліквідації ПАТ АБ «Столичний» з 21.09.2015 року, дійшли висновку, що Податковий кодекс України не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (п. 1.3 ст. 1 ПК України). Тоді, як у відповідності до вимог ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (п. 2.4 ч. 2 Розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2 від 05.07.2012 року - витрати щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування). Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (а.с. 77-78, 126-128).

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Так, в доводах касаційної скарги контролюючий орган, не заперечуючи проти встановлених судами попередніх інстанцій обставин початку процедури ліквідації ПАТ АБ «Столичний» з 21.09.2015 року у відповідності до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.09.2015 року № 173, зазначає про наявність підстав для стягнення податкового боргу з відповідача в передбаченому Податковим кодексом України порядку, який на думку скаржника не містить жодних виключень щодо нарахування та сплати податків банками, які перебувають у стадії ліквідації. За доводами скаржника, інші способи стягнення податкового боргу в разі перебування відповідача у стадії ліквідації відсутні.

Колегія суддів не погоджується із такими доводами скаржника, з огляду на наступне.

У відповідності до підпункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Підпункт 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 цього кодексу, наділяє контролюючий орган правом звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Однак, пп. 1.3 пункту 3 саттті 1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу, зокрема, з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.

Згідно із частиною 3 статті 1 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI), відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III (далі - Закон № 2121-III), банк може бути ліквідований у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (частини 5, 6 статті 77 Закону № 2121-III).

Частиною 5 статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частина 3 статті 46 цього Закону).

Системний аналіз викладених положень дає підстави для висновку про те, що ліквідаційна процедура банку за рішенням Національного банку України розпочинається з моменту отримання такого рішення Фондом. З дня початку процедури ліквідації банку строк виконання усіх грошових зобов`язань останнього вважається таким, що настав. Зобов`язання банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Передбачений Податковим кодексом України загальний порядок стягнення податкового боргу не поширюється на стягнення податкового боргу, який виник після порушення процедури ліквідації банку. Стягнення такого податкового боргу здійснюється шляхом пред`явлення до банку в особі уповноваженої особи позову про акцептування вимог і віднесення їх до належної черги погашення (пункт 1 частини 2, частина 4 статті 49 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 804/3813/16 (провадження № 11-1409апп18).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позовних вимог про стягнення податкового боргу з відповідача в порядку, передбаченому ПК України в період здійснення ліквідаційної процедури банку, з огляду на стягнення такого податкового боргу в межах процедури, передбаченої Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Висновки судів попередніх інстанцій по суті розгляду справи відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 804/3813/16 (провадження № 11-1409апп18), та спростовують доводи касаційної скарги про необхідність стягнення податкового боргу з відповідача в порядку, передбаченому Податковим кодексом України і відсутність іншого порядку його стягнення під час ліквідації банку.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 243 246 250 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.09.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 року у справі № 818/1202/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді: В.П. Юрченко В.В. Хохуляк