№ 818/1715/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 818/1715/18

адміністративне провадження № К/9901/8536/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року (головуючий суддя - Кравченко Є.Д., судді: Воловик С.В., Опімах Л.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року (суддя-доповідач - Мельнікова Л.В., судді: Калитка О.М., Рєзнікова С.С.) у справі № 818/1715/18 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У травні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України № 1дк від 23 лютого 2018 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що підставою прийняття відповідачем оскаржуваного наказу слугувало рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП) від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури. Проте ОСОБА_1 заперечує факти вчинення ним порушень законодавства та службової дисципліни. Позивач вказує, що рішення КДКП від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 оскаржене ним до Верховного Суду, який у рішенні від 12 березня 2018 року у справі № 9901/424/18 визнав передчасними висновки КДКП про неналежне виконання ОСОБА_1 службових обов`язків та порушення правил внутрішнього трудового розпорядку. Ці обставини, на думку позивача, свідчать про незаконність рішення КДКП і, як наслідок, протиправність оспорюваного наказу від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 про його звільнення. Відтак, наказ порушує принципи презумпції невинуватості та верховенства права, а тому є протиправним і підлягає скасуванню. Крім того, наказ ГПУ прийнятий під час перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною, що суперечить приписам частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням від 12 грудня 2018 року Сумський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що рішенням Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі № 9901/424/18 підтверджено правомірність рішення КДКП від 20 грудня 2017 року № 352дп-17, а відтак у відповідача наявні законні підстави для прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури. За таких обставин оскаржуваний наказ Генерального прокурора України від 23 лютого 2018 року № 1дк є правомірним та не підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції визнав необґрунтованими посилання позивача на порушення відповідачем вимог статті 40 Кодексу законів про працю України, оскільки згідно наказу Генерального прокурора України від 23 лютого 2018 року № 1дк позивач підлягає звільненню у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною. Тож відповідачем ураховано заборону на звільнення працівника у період перебування у відпустці.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Скасував рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про скасування наказу Генеральної прокуратури України № 1дк від 23 лютого 2018 року у частині звільнення заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за порушення правил внутрішнього службового розпорядку (пункт 7 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру»). Прийняв у цій частині нове судове рішення, яким визнав протиправним та скасував наказ Генеральної прокуратури України № 1дк від 23 лютого 2018 року у частині звільнення заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за порушення правил внутрішнього службового розпорядку (пункт 7 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру»). В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року залишив без змін.

Приймаючи означене судові рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у рішенні від 12 березня 2018 року у справі № 9901/424/18 Верховний Суд установив, що висновок КДКП про порушення позивачем правил внутрішнього трудового розпорядку належними та допустимими доказами не підтверджений. Ураховуючи, що рішення КДКП слугувало підставою для прийняття відповідачем наказу про звільнення позивача, та беручи до уваги відсутність інших фактів, визначених рішенням КДКП, про порушення ОСОБА_1 правил внутрішнього службового розпорядку, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування наказу Генеральної прокуратури України № 1дк від 23 лютого 2018 року у частині звільнення заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за порушення правил внутрішнього службового розпорядку (пункт 7 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру»). З огляду на те, що вказані обставини залишені судом першої інстанції поза увагою та цим обставинам судом не надана належна правова оцінка, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанцій у вказаній частині з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.

Поряд з цим, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо правомірності наказу Генеральної прокуратури України № 1дк від 23 лютого 2018 року у частині звільнення ОСОБА_1 за неналежне виконання службових обов`язків та вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності, а також грубе порушення правил прокурорської етики, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції у цій частині залишив без змін.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

На рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи касатора ґрунтуються на тому, що в оскаржуваному судовому рішенні судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 805/1219/17-а, від 05 травня 2019 року у справі № 464/1436/18, від 22 березня 2019 року у справі № 821/982/16, а саме статтю 40 Кодексу законів про працю України щодо заборони звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності.

Позивач зазначає, що оскаржуваний ним наказ відповідача у подальшому став підставою для винесення наказів Генерального прокурора України № 153к від 19 вересня 2019 року та № 469к від 04 листопада 2019 року, якими його знову звільнено з посади в органах прокуратури «у перший робочий день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності» та «з 05 листопада 2019 року» відповідно. Зазначені накази відповідача були оскаржені позивачем до суду. Ці обставини, на думку скаржника, свідчать про те, що наказ ГПУ № 1дк від 23 лютого 2018 року є таким, що не має жодної юридичної сили і підлягає скасуванню, зокрема через обраний позивачем спосіб захисту - у судовому порядку. Між тим, наведені доводи позивача не були взяті до уваги судом апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що оскаржуваним наказом відповідача визначено, що звільнення позивача ОСОБА_1 відбудеться з настанням певної події, а саме, - у перший робочий день після закінчення наданої йому відпустки для догляду за дитиною, тобто трудові відносини сторін фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їхнього припинення на підставі цього наказу. На переконання позивача, наявність нескасованого наказу ГПУ № 1дк від 23 лютого 2018 року, у разі скасування вищеозначених наказів, може слугувати окремою підставою для його повторного звільнення. За таких обставин, оспорюваним наказом відповідача порушується законний інтерес позивача і у нього наявна матеріально-правова заінтересованість у захисті від незаконного звільнення.

Одночасно з викладеним, скаржник указує на помилковість висновку судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у відповідача були наявні підстави для його звільнення з огляду на підтвердження Верховним Судом правомірності рішення КДКП від 20 грудня 2017 року № 352дп-17. Скаржник зауважує, що у справі № 9901/424/18 Верховний Суд установив, що висновок КДКП про неналежне виконання службових обов`язків ОСОБА_1 під час заповнення декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 та 2016 роки є передчасним. Вказаний висновок Верховного Суду взагалі проігнорований судом першої інстанції. У свою чергу, суд апеляційної інстанції хоч і взяв зазначений висновок до уваги, проте не відобразив у резолютивній частині рішення.

Наостанок позивач наполягає на тому, що КДКП порушила його право на презумпцію невинуватості, закріплену статтею 62 Конституції України, оскільки своїм рішенням фактично визнала його винним у вчиненні кримінальних правопорушень. З огляду на це, підписаний на підставі цього рішення КДКП наказ про звільнення позивача з посади є незаконним і підлягає скасуванню.

Ухвалою від 02 червня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 818/1715/18.

Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року залишити без змін. Відповідач зазначив, що той факт, що суди визнали частково непідтвердженими обставини щодо подання ОСОБА_1 недостовірної інформації в декларації та порушення ним правил трудового розпорядку значення не має, оскільки інші факти підтвердилися, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про правомірне накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури. З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції у частині, якою ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування наказу ГПУ № 1дк від 23 лютого 2018 року у частині звільнення заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за порушення правил внутрішнього службового розпорядку (пункт 7 частини 1 статті 43 Закону України «Про прокуратуру»).

Також у відзиві на касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора вказує на безпідставність тверджень скаржника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, оскільки наведена позивачем судова практика стосується звільнення особи у період тимчасової непрацездатності, натомість, в оскаржуваному наказі зазначено про звільнення ОСОБА_1 у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною. Окрім того, ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідач уважає безпідставними доводи скаржника про порушення його права на презумпцію невинуватості.

Ухвалою від 28 серпня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з квітня 1999 року.

Наказом Генерального прокурора України № 605к від 18 вересня 2015 року призначений заступником прокурора Сумської області.

Рішенням КДКП від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 «Про накладення дисциплінарного стягнення на заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1 » заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Вказане рішення мотивоване тим, що під час дисциплінарного провадження Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів встановлено в діях заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1 ознаки дисциплінарних проступків, а саме:

- неналежне виконання службових обов`язків під час заповнення декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 рік (пункт 1 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру»);

- порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, яке полягало у відвідуванні спортивного клубу «В-tone» у робочий час (пункт 7 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру»);

- вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності, а також грубе порушення правил прокурорської етики, яке полягало у введенні в оману керівника прокуратури Сумської області щодо стану свого здоров`я, права на отримання відпустки у вересні 2017 року, права на отримання відповідних виплат (пункти 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру»).

Наказом прокурора Сумської області від 26 грудня 2017 року № 333к заступнику прокурора Сумської області старшому раднику юстиції ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною з 26 грудня 2017 року по 19 вересня 2018 року.

Наказом Генерального прокурора України від 23 лютого 2018 року № 1дк заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов`язків, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності, одноразове грубе порушення правил прокурорської етики та порушення правил внутрішнього трудового розпорядку (пункти 1, 5, 6, 7 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру») у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною.

Вважаючи своє звільнення незаконним, а наказ відповідача від 23 лютого 2018 року № 1дк протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 16 Закону № 1697-VII передбачено гарантії незалежності прокурора, однією з яких є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Пунктами 1, 5, 6, 7 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII передбачено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків; вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики; порушення правил внутрішнього службового розпорядку.

При цьому, притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом (частина друга статті 43).

Відповідно до статті 44 та частини першої статті 45 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється КДКП. Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

Згідно з частиною четвертою статті 48 Закону № 1697-VII, рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.

Частиною першою статті 49 зазначеного Закону обумовлено, що на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

За правилами пунктів 4, 5 частини першої статті 77 Закону № 1697-VII КДКП розглядає дисциплінарні скарги про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснює дисциплінарне провадження, за результатами якого за наявності підстав, передбачених цим Законом, приймає рішення про накладення на прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної та місцевої прокуратури дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора.

Із викладеного слідує, що підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення є, з-поміж іншого, вчинення ним дій, що порочать звання прокурора або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики. Органом, який в силу закону наділений повноваженнями щодо здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурора та притягнення до дисциплінарної відповідності, є КДКП.

За правилами частини першої статті 50 Закону № 1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Генеральний прокурор у встановленому цим Законом порядку на підставі рішення КДКП приймає рішення про застосування до прокурора Генеральної прокуратури України, прокурора регіональної чи місцевих прокуратур дисциплінарного стягнення або щодо неможливості подальшого перебування їх на посаді прокурора. Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України (пункт 4 частини першої, частина друга статті 9 Закону № 1697-VII).

Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить з наступного.

Як зазначалося вище, рішенням КДКП від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 «Про накладення дисциплінарного стягнення на заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1 » заступника прокурора Сумської області ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 5, 6, 7 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII.

Разом із тим, підставою для прийняття КДКП рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури стали обставини допущення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності, а також грубе порушення правил прокурорської етики.

Не погодившись з указаним рішенням КДКП, позивач оскаржив його у судовому порядку.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі № 9901/424/18 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до КДКП про визнання протиправним та скасування рішення КДКП від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

У названому рішенні Суд погодився з висновками, викладеними у рішенні КДКП від 20 грудня 2017 року № 352дп-17, про те, що своїми діями заступник прокурора Сумської області ОСОБА_1 порушив вимоги Закону № 1697-VII, правила прокурорської етики, вчинив дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів його об`єктивності, неупередженості та незалежності, а також у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі № 9901/424/18 залишено без змін.

Оцінюючи доводи касаційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

У контексті фактичних обставин справи колегія суддів уважає безпідставними твердження скаржника про неврахування в оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 жовтня 2019 року у справі № 805/1219/17-а, від 05 травня 2019 року у справі № 464/1436/18, від 22 березня 2019 року у справі № 821/982/16 щодо заборони звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, оскільки згідно оскаржуваного наказу ГПУ від 23 лютого 2018 року № 1дк позивач підлягав звільненню у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною.

Відтак, у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для врахування зазначених постанов Верховного Суду.

При цьому колегія суддів зауважує, що з метою недопущення порушення гарантії, визначеної у першому реченні частини третьої статті 40 КЗпП України, відповідач у наказі від 23 лютого 2018 року № 1дк зазначив, що ОСОБА_1 звільняється у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною, у яку він вибув на підставі наказу прокурора Сумської області від 26 грудня 2017 року № 333к. Тобто, фактична реалізація наказу про звільнення ОСОБА_1 мала відбутися по закінченню його відпустки.

У цьому контексті слід зазначити, що сформована на даний час судова практика Верховного Суду також указує на відсутність підстав для скасування рішення суб`єкта владних повноважень про звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності в разі самостійного виправлення ним такого порушення (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №820/11034/15, від 09 жовтня 2019 року у справі №812/749/18, від 18 березня 2020 року у справі №823/1455/17, від 29 травня 2020 року у справі №802/315/15-а).

У даному випадку відповідач самостійно забезпечив дотримання вимог статті 40 Кодексу законів про працю України та недопущення порушення трудових прав позивача щодо його звільнення у період перебування у відпустці.

Також колегія суддів уважає неприйнятними посилання скаржника на накази Генерального прокурора України від 19 вересня 2019 року № 153к та від 04 листопада 2019 року № 469к, оскільки ці накази не охоплюються предметом даного спору та прийняті поза межами часових рамок спірних правовідносин.

Відтак, доводи та пояснення позивача щодо вказаних наказів обґрунтовано не взяті до уваги судом апеляційної інстанції.

Стосовно тверджень касатора про те, що рішення КДКП від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 «Про накладення дисциплінарного стягнення на заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1» не відповідає вимогам, встановленим частиною другою статті 2 КАС України до рішень суб`єктів владних повноважень, то колегія суддів уважає їх безпідставними, адже правомірність означеного рішення КДКП підтверджена судовими рішеннями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/424/18.

Щодо посилань скаржника про порушення його права на презумпцію невинуватості, закріпленого статтею 62 Конституції України, колегія суддів зазначає, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була в кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі X. v. Austria про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі C. v. the United Kingdom про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме в кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2003 року у справі Ringvold v. Norway, заява № 34964/97). Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Такий правовий підхід неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема, у справах № 815/5617/16, № 240/2677/20, № 808/991/17, а також Великою Палатою Верховного Суду у справі № 800/454/17.

Отже, посилання позивача на порушення статті 62 Конституції України є необґрунтованими, оскільки питання про правомірність притягнення до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в діяннях особи, і саме з цієї точки зору були оцінені дії позивача.

Втім, повертаючись до змісту наказу ГПУ про звільнення позивача, який є предметом судового контролю у даній справі, вбачається, що заступника прокурора Сумської області ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 5, 6, 7 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, у перший робочий день після закінчення відпустки по догляду за дитиною.

Між тим, як свідчать фактичні обставини справи, рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі № 9901/424/18, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року, визнано передчасними та непідтвердженими належними доказами висновки КДКП про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1 та 7 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, а саме неналежне виконання службових обов`язків позивачем під час заповнення декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки та порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, яке полягає у відвідуванні ним спортивного клубу «В-tone» у робочий час 28 листопада 2016 року о 12 год 34 хв.

В той же час, суд першої інстанції у своєму рішенні від 12 грудня 2018 року лише констатував наявність вказаних висновків у справі № 9901/424/18 та підсумував, що ними підтверджено правомірність рішення КДКП від 20 грудня 2017 року № 352дп-17.

Звертаючись до Другого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року позивач зазначав про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції не надав оцінку вказаним у наказі підставам його звільнення, які були спростовані судовими рішеннями у справі № 9901/424/18.

Понад те, суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , врахував висновки Верховного Суду у справі № 9901/424/18 лише щодо передчасності та непідтвердженості належними доказами висновку КДКП про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, а саме порушення правил внутрішнього трудового розпорядку. Натомість, решта доводів позивача залишилися поза увагою апеляційного суду.

Суд зауважує, що мета адміністративного судочинства досягається виключно за умови, якщо суд оцінює кожен важливий аргумент, а інакше суди не виконують свої зобов`язання щодо пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Так, виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Колегія суддів уважає, що оскільки на час вирішення даної справи судові рішення у справі № 9901/424/18 вже існували, то, відповідно, викладені у них висновки підлягали обов`язковому врахуванню судами попередніх інстанцій з огляду на те, що наказ ГПУ від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 про звільнення позивача власне й був прийнятий на підставі рішення КДКП від 20 грудня 2017 року № 352дп-17 «Про накладення дисциплінарного стягнення на заступника прокурора Сумської області ОСОБА_1».

Критерії судового рішення визначені статтею 242 КАС України, відповідно до частин першої - четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Однак судові рішення у цій справі не відповідають критерію обґрунтованості, оскільки судом першої інстанції не враховано усі фактичні обставини справи та не надано оцінку кожному специфічному, доречному та важливому аргументу позивача, що може вплинути на результат вирішення справи. В свою чергу, суд апеляційної інстанції не виправив у повній мірі допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права. У зв`язку із цим суд касаційної інстанції позбавлений можливості у повній мірі перевірити правильність висновків судів по суті спору.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому частиною четвертою зазначеної статті обумовлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню у частині позовних вимог ОСОБА_1 , у задоволенні яких було відмовлено, з направленням справи у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки саме цей суд першим допустив порушення норм процесуального права. В іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

Під час нового розгляду справи судам необхідно, з урахуванням наведених у мотивувальній частині цієї постанови висновків, надати належну юридичну оцінку аргументам позивача у контексті фактичних обставин справи, та прийняти рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 КАС України Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 818/1715/18 скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу Генеральної прокуратури України № 1дк від 23 лютого 2018 року у частині звільнення заступника прокурора Сумської області старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади в органах прокуратури за неналежне виконання службових обов`язків, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його чесності та непідкупності органів прокуратури, одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (пункти 1, 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру»).

3. Справу № 818/1715/18 у цій частині направити на новий судовий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.

4. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 818/1715/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк