№ 818/699/17 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 березня 2020 року

Київ

справа №818/699/17

адміністративне провадження №К/9901/24017/18, № К/9901/24015/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року (судді Соп`яненко О.В., Гелета С.М., Прилипчук О.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року (судді Перцова Т.С., Дюкарєва С.В., Жигилій С.П.) у справі № 818/699/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України; відповідач) про:

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочення, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми;

- стягнути з відповідача 86 040,00 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконанні у ДКС України перебував виконавчий лист від 02 жовтня 2013 року по справі № 577/4380/13-а про стягнення з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на його користь коштів. Указане судове рішення було виконане лише 30 березня 2017 року. При цьому, всупереч вимог закону позивачу не було виплачено компенсацію за порушення строку виконання судового рішення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Занадто довгим невиконанням судового рішення позивачу завдано моральних страждань, які він оцінює у 86 040,00 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 04 липня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково. Зобов`язав Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасне виконання рішення Конотопського міськрайонного суду від 02 жовтня 2013 року по справі № 577/4380/13-а. В іншій частині позовних вимог відмовлено в зв`язку з необґрунтованістю.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди - залишив без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився й апеляційний суд, про те, що відповідач у строк, передбачений частиною першою статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не перерахував позивачу кошти за рішенням суду, а тому останній має право на отримання компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Між тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань за час прострочення виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції з посиланням на норми Цивільного кодексу України зазначив, що між позивачем і ДКС України не виникало цивільних прав та обов`язків, зокрема зобов`язального характеру. Тому норми Цивільного кодексу України, зокрема ті, які встановлюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, не застосовуються.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 86 040,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду доказів спричинення йому моральної шкоди, в чому вона полягає, не довів причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями відповідача.

З висновками суду першої інстанції у цій частині погодився й апеляційний суд.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 86 040,00 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

У якості аргументів скаржник вказує, що через душевні страждання, спричинені довготривалим невиконанням судового рішення у справі № 577/4380/13-а з вини ДКС України, держава повинна нести відповідальність згідно з статтею 56 Конституції України, статтями 23 1167 1173 Цивільного кодексу України, у вигляді відшкодування позивачу моральної шкоди. Позивач посилається на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стосовно відшкодування моральної шкоди у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного судового рішення (рішення у справі «Ромашов проти України» № 67534/01 від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» № 74221/01 від 11 січня 2005 року; у справі «Козачек проти України» № 29508/04 від 07 грудня 2006 року), а також на підхід ЄСПЛ при вирішенні справ зі спорів, які виникають у зв`язку з невиконанням державою (в особі її органів) своїх зобов`язань (рішення у справах «Шмалько проти України» № 60750/00 від 20 липня 2004 року).

Відповідач - ДКС України також подав касаційну скаргу на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що 23 травня 2017 року відповідачем було прийнято рішення про виплату позивачу компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень. При цьому, законодавство не встановлює строків виплати компенсації у зв`язку з порушенням термінів перерахування коштів за рішенням суду, оскільки перерахування здійснюється в порядку черговості надходження документів про стягнення коштів. Перерахування коштів на користь ОСОБА_1 відбувається із затримкою не через протиправні дії або бездіяльність Казначейства, а виключно в зв`язку із наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідача ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ДКС України в повному обсязі з підстав, викладених у касаційній скарзі позивача.

Ухвалами від 07 листопада та 06 грудня 2017 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 і ДКС України відповідно.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

На підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII зазначені касаційні скарги передані на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 лютого 2018 року визначено склад судової колегії: Шарапа В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

У травні 2018 року позивач подав до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, в якій з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 вересня 2013 року (справа № 6-48цс13) зазначив, що має право на відшкодування йому моральної шкоди за рахунок держави у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення (у справі № 577/4380/13-а). Розмір моральної шкоди позивач розрахував виходячи з практики і підходів ЄСПЛ при визначенні справедливої сатисфакції в контексті обставин цієї справи.

ДКС України подала відзив на уточнену касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначила, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту душевних страждань, а такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не повинен стати засобом безпідставного збагачення.

07 червня 2019 року відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 07 червня 2019 року № 652/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 06 березня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2010 року у справі № 2-1252/2010, зміненим постановою Апеляційного суду Сумської області від 23 серпня 2012 року, зобов`язано Конотопське міське управління праці та соціального захисту населення провести перерахунок суми недоплаченої щорічної грошової допомоги, як учаснику бойових дій, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 , за 2009 рік, передбаченої статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частино першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням здійсненої за цей період виплати.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 вересня 2013 року у справі № 577/4380/13-а (6а/577/103/13) змінено спосіб виконання вказаного рішення суду (від 08 червня 2010 року у справі № 2-1252/2010), а саме ухвалено стягнути з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_1 2 150,00 грн - суми недоплаченої за 2009 рік щорічної грошової допомоги, як учаснику бойових дій. 02 жовтня 2013 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області видано виконавчий лист, який направлено позивачем до Конотопського управління ДКС України у Сумській області.

Листом від 14 жовтня 2013 року Конотопське управління ДКС України у Сумській області повідомило позивача про те, що виконавчий документ направлено до Головного управління ДКС України у Сумській області для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Згідно з відповіддю Головного управління ДКС України у Сумській області від 26 лютого 2016 року, виконавчий лист від 02 жовтня 2013 року направлено до ДКС України.

У свою чергу, ДКС України листами від 05 травня 2014 року та від 13 липня 2015 року повідомляла позивача, що після виконання виконавчих документів, які надійшли раніше виконавчого листа Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 жовтня 2013 року, відповідачем будуть здійснені заходи щодо перерахування коштів на рахунок позивача.

Посилаючись на протиправність бездіяльності відповідача щодо непроведення виплати по вказаному виконавчому листу, позивач звернувся до суду з позовом.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01 березня 2016 року по справі № 818/99/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДКСУ України щодо невиплати ОСОБА_1 суми коштів по виконавчому листу від 02 жовтня 2013 року, який видано Конотопським міськрайонним судом Сумської області по справі № 577/4380/13-а (6а/577/103/13).

12 березня 2017 року позивач звернувся до Головного управління ДКС України в Сумській області із заявою щодо негайного перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 відповідно до виконавчого листа, виданого на виконання постанови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2010 року у справі № 2-1252/2010, та нарахування і виплату компенсації за порушення строку виконання судового рішення за весь час прострочення з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

30 березня 2017 року ДКС України було перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 кошти в розмірі 2 150,00 грн, однак компенсацію за порушення відповідачем строку виконання судового рішення так і не було виплачено.

Вважаючи, що протиправна бездіяльність відповідача заподіяла йому матеріальну і моральну шкоду, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Приписами частини першої статті 341 КАС України (тут і далі - в редакції до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглядаючи оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , виходить з наступного.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 86 040,00 грн, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем належним чином не доведено факту заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність практики ЄСПЛ щодо стягнення з держави на користь особи, що звертається до суду, моральної шкоди в розмірі 1500 - 3000 євро у розумінні статті 23 ЦК України не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 86 040 грн, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному конкретному випадку.

Такий висновок апеляційного суду ґрунтується, зокрема, на рішенні ЄСПЛ у справі «Крапівницький проти України» від 17 вересня 2002 року, в якому відповідно до прецедентної практики Суд зазначив, що «заявник, який отримує на внутрішньому рівні відшкодування шкоди за заявлене порушення Конвенції, більше не може вважатися «жертвою» порушення прав, передбачених Конвенцією, з боку однієї із договірних сторін («Екле проти Німеччини» від 15 липня 1982 року, серія А "51, стор. 30, § 66). У цьому випадку Суд зауважує, що рішення Житомирського районного суду від 19 листопада 1998 року було повністю виконано і сума, визначена вищезгаданим судовим рішенням, була виплачена заявнику 8 червня 2001 року. Крім того, стосовно скарження заявника на надмірну тривалість виконання вищезгаданого рішення, Суд вважає, що приймаючи до уваги факти справи та загальну тривалість процедури загалом, два роки та сім місяців, ця тривалість не розглядатиметься як така, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 § 1 Конвенції. У зв`язку з вищенаведеним Суд вважає, що у розумінні статті 34 Конвенції заявник не може вважатися «жертвою» порушення прав щодо виконання рішення суду, оскільки воно було виконане під час подачі заяви до Суду. У цьому сенсі Суд вважає, що скарга є необґрунтованою в сенсі статті 35 § 3 Конвенції та має бути відхилена відповідно до статті 35 § 4».

Суд апеляційної інстанції, опираючись на вказану правову позицію ЄСПЛ, дійшов висновку про помилковість доводів позивача щодо обов`язковості відшкодування на його користь моральної шкоди.

Верховний Суд вважає передчасним такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 21 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Наведені норми узгоджуються з положеннями частини п`ятої статті 21 КАС України у чинній редакції.

Передбачена у частині другій статті 21 КАС України у попередній редакції та в частині п`ятій статті 21 КАС України у чинній редакції можливість поєднання в одному адміністративному позові двох пов`язаних між собою вимог, які, якщо заявити їх окремо, будуть підсудними різним судам, дозволяє краще дослідити матеріали справи та встановити її обставини, а також зекономити час та витрати на судові провадження, оскільки в такий спосіб закон дозволяє в рамках однієї справи захистити порушені права особи без необхідності двічі звертатися до суду.

Водночас варто зазначити про те, що поєднувати в одному провадженні дві пов`язані вимоги, як-от про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, є правом позивача. Якщо він не скористався цією можливістю одразу при зверненні з позовом про оскарження дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, то вдруге заявляти адміністративний позов вже з вимогою про стягнення моральної шкоди, заподіяної цією протиправною дією/бездіяльністю (якщо адміністративний суд це встановить) позивач не може, оскільки ця вимога тепер може розглядатися тільки в порядку цивільного або господарського судочинства (залежно від суб`єктного складу сторін).

Таким чином, питання про стягнення моральної шкоди в адміністративній справі не може бути самостійною (окремою) позовною вимогою, якщо вона не пов`язана і не заявлена одночасно з вимогами про визнання дій/бездіяльності протиправними.

Зважаючи на те, що заподіяння моральної шкоди позивач пов`язує з протиправною бездіяльністю ДКС України, яка полягала у затримці виплати належних йому коштів за виконавчим листом від 02 жовтня 2013 року у справі № 577/4380/13-а (6а/577/103/13), виданим Конотопським міськрайонним судом Сумської області, то вимогу про її стягнення, з огляду на наведені вимоги процесуального закону, він міг заявити тільки одночасно з вимогою про визнання цієї бездіяльності протиправною, яка була предметом розгляду у справі № 818/99/16. Однак, оскільки він цього не зробив, то вирішувати вимогу про стягнення моральної шкоди в іншій справі (тобто окремо від справи № 818/99/16) в порядку адміністративного судочинства вже не дозволено.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 08 листопада 2018 року у справі № 818/673/17 та від 08 серпня 2019 року у справі № 818/572/17.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС України (у редакції до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди підлягають скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю.

Що ж стосується вимог касаційної скарги ДКС України, то Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень частини першої статті 211 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року та до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Як слідує з матеріалів справи, ДКС України, не погодившись з постановою суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , звернулась до Харківського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на вказане судове рішення.

Однак, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ДКС України на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року було повернуто відповідачу, у зв`язку із неусуненням недоліків апеляційної скарги.

Тож ураховуючи, що постанова суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ДКС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасне виконання рішення Конотопського міськрайонного суду від 02 жовтня 2013 року по справі № 577/4380/13-а не переглядалась в апеляційному порядку, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДКС України на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Частиною п`ятою цієї ж статті передбачено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, загальне правило розподілу судових витрат полягає у тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При цьому відповідачу - суб`єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтверджені витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Тому, зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 333 341 345 349 354 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди на суму 86 040,00 грн - скасувати і провадження у цій частині закрити.

3. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року у справі № 818/699/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду