ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа №819/1833/17

касаційне провадження № К/9901/46766/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Тернопільській області (далі - Інспекція) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018 (головуючий суддя - Сапіга В.П., судді - Улицький В.З., Шавель Р.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спорту на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у місті Тернополі (далі - Казначейство), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспекції, за участі Казначейства, у якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 86834-17; зобов`язати Інспекцію сформувати та подати до Казначейства подання про повернення сплаченого ОСОБА_1 транспортного податку за 2015 рік в розмірі 25000,00 грн.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що: транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2015, з огляду на що місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку лише у 2015 році, проте рішення місцевої ради, яким встановлено ставку транспортного податку, не могло бути застосоване у 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік. Також, позивач зазначив, що оскільки він 31.08.2015 сплатив нараховану згідно неправомірного податкового повідомлення-рішення суму транспортного податку в повному розмірі, то Інспекція зобов`язана сформувати та подати до Казначейства подання про повернення сплаченого ним транспортного податку за 2015 рік в розмірі 25000,00 грн.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 06.12.2017 у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що норма щодо застосування транспортного податку у 2015 році є чинною, а Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII неконституційним визнано не було.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 05.03.2018 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 86834-17. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Висновок суду апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог мотивований посиланням на положення підпункту 12.3.4 статті 12 Податкового кодексу України, яким передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), та на встановлений підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України календарний рік як базовий податковий (звітний) період для сплати транспортного податку, що виключає належний позивачу автомобіль з об`єктів оподаткування в 2015 році. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав, що така вимога позивача є передчасною.

Інспекція оскаржила рішення суду апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 02.03.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки дія закону починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, тобто виходячи із норм статті 267 Податкового кодексу України, транспортний податок як обов`язковий місцевий податок підлягає сплаті, починаючи з 01.01.2015, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку у порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.12.2023 призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 13.12.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що за ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки Toyota моделі Highlander, 2011 року випуску, об`єм двигуна 3456 куб. см, тип пального - бензин.

27.01.2015 Житомирською міською радою було прийняте рішення № 6/55/13 «Про внесення змін до рішення від 05.01.2011 № 6/4/3 «Про місцеві податки і збори», яким міська рада встановила з 01.01.2015 ставку транспортного податку із розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн. за кожний легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування згідно із статтею 267 Податкового кодексу України.

Інспекцією було сформоване та надіслане позивачу податкове повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 86834-17, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов`язання із транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.

Згідно квитанції від 31.08.2018 № 3069879 ОСОБА_1 сплатив визначену вказаним вище податковим повідомленням-рішенням суму податкового зобов`язання із транспортного податку у розмірі 25000,00 грн. до місцевого бюджету.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 см3.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, прийняте Тернопільською міською радою рішення № 6/55/13 від 27.01.2015, якими встановлено на території міста Тернопіль новий податок на майно - транспортний податок та затверджено положення про порядок його обчислення та сплати, не могли бути застосовані в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цих рішень є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк