ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2020 року

Київ

справа №820/11928/15

адміністративне провадження №К/9901/26309/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року (головуючий суддя Філатов Ю.М., судді: Бартош Н.С., Мельнікова Л.В.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Східної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Східної об`єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністерство, відповідач) про скасування наказу Міністерства від 25 травня 2015 року №533 в частині пункту 162 щодо застосування до позивача спеціальної санкції.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказував на безпідставне накладення на нього відповідачем санкцій у виді індивідуального режиму ліцензування, враховуючи, що згідно з положеннями частини 1 статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року №959-XII (далі - Закон №959) такі санкції застосовуються до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності в разі порушення ними вимог цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій; разом з тим позивачем таких порушень не вчинялось, навпаки ним здійснювались всі залежні від нього дії (телефонні дзвінки, надсилання листів і претензій, звернення до суду з позовом) з метою отримання від ТОВ «Індустрія запчастин та техніки» (Російська Федерація) оплати за поставлену йому продукцію та виконання вимог статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР (далі - Закон №185/94).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що подання ДФС України від 14 лютого 2015 року №3546/5/99-99-17-01-03-16 щодо накладення на позивача санкції, яке стало підставою для видання Міністерством оскаржуваного наказу, за формою та змістом відповідало вимогам частини 3 статті 37 Закону №959, а тому у відповідача не було передбачених законодавством підстав для незастосування до ОСОБА_1 спеціальної санкції у виді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності; крім того зазначене подання ДФС України суб`єктом господарювання ні в адміністративному, ні в судовому порядках оскаржено не було й доказів його звернення до Міністерства з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії санкції не подано.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов задоволено: скасовано наказ Міністерства від 25 травня 2015 року №533 в частині пункту 162 щодо застосування до позивача спеціальних санкцій як неправомірний.

Приймаючи таке рішення, суд, проаналізувавши подання ДФС України від 14 лютого 2015 року №3546/5/99-99-17-01-03-16, прийшов до висновку, що воно саме по собі жодних прав позивача не порушує, а є лише технічним документом і носієм відповідної інформації для Міністерства; крім того, оскільки порушення Закону №185/94 сталося ще у 2012 році, то встановлений частиною 1 статті 250 Господарського кодексу України строк притягнення позивача до відповідальності сплинув і їх застосування у 2015 році було безпідставним.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, Міністерство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просило його скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач зазначав, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням приписів статті 37 Закону №959, пункту 4.15 Положення про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року №52 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 травня 2000 року за №260/4481 (далі - Положення №52), є необґрунтованою і підлягає скасуванню, оскільки оскаржуваний наказ Міністерством видано відповідно до подання ДФС України, яке, в свою чергу, містило всі передбачені законом реквізити, а відтак підстави для його нерозгляду або незастосування визначених у ньому санкцій були відсутні.

Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що 25 травня 2015 року Міністерством видано наказ №533 "Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України", яким відповідно до положень статті 37 Закону №959 та на підставі подань ДФС України за порушення пов`язаних із Законом №959 законів України, що встановлюють порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а саме статей 1, 2 Закону №185/94, у 40-денний строк з дня набрання чинності даним наказом вирішено застосувати спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, зазначених в додатку до наказу (серед яких під №162 значиться ОСОБА_1 ); а також здійснювати розгляд зовнішньоекономічних контрактів і видачу ліцензій на проведення зовнішньоекономічних операцій суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, зазначеними в додатку до наказу (серед яких є також позивач), відповідно до Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року №47.

При цьому подання ДФС України від 14 лютого 2015 року №3546/5/99-99-17-01-03-16 щодо застосування до ОСОБА_1 санкцій містить, зокрема, такі обов`язкові дані: назва і реквізити суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності України (ФОП ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ); відомості про зміст правопорушення - 00010 (тобто порушення вимог статті 1 Закону №185/94, що передбачено в листі ДПА від 16 липня 2007 року №8747/5/22-6016 щодо тлумачення кодів порушень, які використовуються ДПА при наданні пропозицій на застосування спеціальних санкцій до суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності); вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності; назва і реквізити контрагента (російською) - "Индустрия запчастей и техники" (Російська Федерація); а також інші дані, такі як: код валюти - 643, що згідно з Класифікатором іноземних валют, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року №34, означає російський рубль; сума заборгованості - 535,95 тис. грошових одиниць тощо.

В свою чергу обставинами, які встановлені проведеною Основ`янською об`єднаною державною податковою інспекцією м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області перевіркою (акт від 14 квітня 2014 року) і стали передумовою внесення ДФС України подання є те, що між позивачем та ТОВ «Індустрія запчастин та техніки» (Російська Федерація) 12 липня 2011 року був укладений договір №12/07, предметом якого було постачання сільськогосподарської техніки та запасних частин до неї.

Позивач свої зобов`язання по договору виконав і 27 липня 2012 року продукція пройшла митне оформлення та була отримана ТОВ «Індустрія запчастин та техніки», проте оплата за отриману продукцію на користь позивача здійснена не була, а термін дії договору сплинув 31 грудня 2012 року.

У зв`язку з цим позивач звернувся до господарського суду Харківської області і рішенням від 03 червня 2016 року у справі №922/648/13-г його вимоги були задоволені і з ТОВ «Індустрія запчастин та техніки» стягнуто 535950 рублів боргу та 2837,32 грн. судового збору.

Статтею 1 Закону №185/94 встановлено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

За змістом частини 1 статті 37 Закону №959 за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції - застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб`єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики (частини 2, 3, 5 статті 37 Закону №959).

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №459, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики економічного і соціального розвитку, цінової, промислової, інвестиційної, зовнішньоекономічної політики.

Згідно з підпунктом 175 пункту 4 вказаного Положення Мінекономрозвитку відповідно до покладених на нього завдань, застосовує до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальні санкції, передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Як передбачено пунктом 1.1 Положення №52, спеціальні санкції - індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності - застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.

Пункт 1.2 Положення №52 встановлює, що санкції застосовуються Міністерством економічного розвитку і торгівлі України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон №959 та пов`язані з ним закони України, зокрема в разі порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Відповідно до пунктів 2.1 - 2.3 Положення №52 індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що зазначена в статті 4 Закону №959.

З метою контролю за зовнішньоекономічною діяльністю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що допустили порушення у цій сфері, оформляється разова (індивідуальна) ліцензія, яка видається Міністерством економічного розвитку і торгівлі України чи уповноваженими ним органами. Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення зовнішньоекономічних операцій суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовано санкції. Оформляється разова (індивідуальна) ліцензія у порядку, визначеному Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону №959 та/або пов`язаних з ним законів України, і скасовується Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Зміст наведених норм дає підстави вважати, що Мінекономрозвитку України має право застосовувати до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України спеціальні санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення такими суб`єктами норм Закону №959 та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, на підставі відповідного подання уповноважених органів, яке містить визначені законом реквізити.

При цьому, Закон №959 надає органам доходів і зборів та іншим уповноваженим органам право внесення подання про застосування спеціальної санкції у разі виявлення порушень законодавства з боку суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності, встановлює перелік обов`язкових відомостей, яке воно повинно містити, та не передбачає долучення до такого подання будь-яких підтверджуючих документів.

Таким чином, виявивши порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог законодавства, органи доходів і зборів мають право звертатись із поданням про застосування спеціальних санкцій; у свою чергу Мінекономрозвитку України, отримавши відповідне подання, яке відповідає вимогам Закону №959, повинно його розглянути та вирішити.

Як вже вказувалось в цій постанові, ДФС України внесло до Міністерства подання від 14 лютого 2015 року №3546/5/99-99-17-01-03-16, за результатами розгляду якого й зважаючи, що воно містило всі необхідні та передбачені статтею 37 Закону №959 реквізити (що встановлено судом першої інстанції), відповідачем і було видано оскаржуваний у даній справі наказ про запровадження, зокрема, до ОСОБА_1 індивідуального режиму ліцензування.

Позивач же наполягав на тому, що ним в своїй діяльності не допускались порушення законодавства та вживались усі можливі практичні заходи для стягнення з ТОВ «Індустрія запчастин та техніки» (Російська Федерація) боргу за невиконання умов договору №12/07 від 12 липня 2011 року, разом з тим вжиття таких заходів, спрямованих усунення порушень вимог законодавства, не свідчить про протиправність рішення відповідача, а може бути підставою для скасування дії застосованої санкції відповідно до частини 12 статті 37 Закону №959.

Водночас, як відмітив суд першої інстанції, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до Міністерства з клопотанням про скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) дії накладеної на нього санкції.

Що ж до висновку апеляційного суду про накладення на позивача у 2015 році санкції поза межами строку, встановленого частиною 1 статті 250 Господарського кодексу України, за змістом якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом, то, як вже зазначалось, положеннями частини 2 статті 37 Закону №959 (які, в даному випадку, є спеціальними) передбачено, що санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування наказу Міністерства від 25 травня 2015 року №533 в частині пункту 162 щодо застосування до позивача спеціальної санкції у виді індивідуального режиму ліцензування.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду