ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 820/2620/16

адміністративне провадження № К/9901/26898/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС України у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2016 року (головуючий суддя - Панченко О.В.)

та на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Макаренко Я.М., судді - Мінаєва О.М., Шевцьва Н.В.)

у справі №820/2620/16

за позовом Науково-виробничого підприємства «Люкс-Х» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Люкс-Х»»)

до Головного управління ДФС України у Харківській області

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Науково-виробничого підприємства «Люкс-Х» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Люкс-Х»») (далі - позивач, платник, Підприємство) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС України у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС) про скасування податкових повідомлень - рішень.

На обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило про правильність визначення платником своїх податкових зобов`язань та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу. Позивач посилається на те, що надані ним первинні документи у повній мірі підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «МПК Фенікс», ТОВ «Торговий дім УКРСВАРКА», ТОВ «ОБЕН-2014», ТОВ «СХІД-ОПТ-ТОРГ», ТОВ «РЕЙЛТЕК», ТОВ «Гравекс Плюс» у періоді, що перевірявся.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року, позов задоволено:

- скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області від 10 травня 2016 року № 0000401402 та № 0000411402;

- стягнуто на користь Науково-виробничого підприємства "Люкс-Х" судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що право позивача на формування витрат та податкового кредиту за період, що перевірявся підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про неправомірне віднесення платником до податкового кредиту сум ПДВ та формування витрат за господарськими операціями позивача з ТОВ «МПК Фенікс», ТОВ «Торговий дім УКРСВАРКА», ТОВ «ОБЕН-2014», ТОВ «СХІД-ОПТ-ТОРГ», ТОВ «РЕЙЛТЕК», ТОВ «Гравекс Плюс» є необґрунтованим.

Не погодившись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про відсутність фактичного здійснення господарської діяльності між позивачем та з ТОВ «МПК Фенікс», ТОВ «Торговий дім УКРСВАРКА», ТОВ «ОБЕН-2014», ТОВ «СХІД-ОПТ-ТОРГ», ТОВ «РЕЙЛТЕК», ТОВ «Гравекс Плюс» з огляду на те, що позивачем не надано сертифікатів якості товару, внутрішні накладні, докази руху придбаного товару на складі та його оприбуткування, докази проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, подальшої реалізації або використання придбаного товару у своїй господарський діяльності. Посилається на неможливість фактичного здійснення спірних господарських операцій із урахуванням часу, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, відсутності необхідної кількості транспортних засобів та трудових ресурсів для фактичного виконання умов укладених між позивачем та вказаними вище контрагентами договорів. Вказує, що позивачем не надано достатніх доказів того, що відображені Підприємством у податковому обліку витрати мали місце за наслідками фактичного здійснення господарської діяльності, що такі витрати обумовлені об`єктивними потребами здійснення господарської діяльності та спрямовані на отримання доходу.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою

30 січня 2017 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Підприємство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду у порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт за №191/20-40-14-02-07/31635720 від 22.04.2016 (далі - Акт перевірки, том 1 а.с.27-155).

Згідно з висновками акту перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134, ст. 137 Податкового кодексу України, ст.4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Витрати", затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, що призвело до завищення позивачем показників по рядку 2050 "Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)" за даними податкового обліку на суму 34 777 890 грн за рахунок взаємовідносин з підприємствами, у яких встановлено неможливість реального здійснення господарських операцій та до заниження податку на прибуток всього у сумі 6 260 020 грн;

- п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п. 201.7, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження платником податку на додану вартість в сумі 7 898 728 грн, у т.ч. за квітень 2015 року в сумі 658 653 грн, за травень 2015 року в сумі 546 600 грн, за червень 2015 року в сумі 3 652 125 грн., за липень 2015 року в сумі 475 800 грн, за серпень 2015 року в сумі 413 400 грн, за вересень 2015 року в сумі 520 000 грн, за жовтень 2015 року в сумі 260 000 грн, за листопад 2015 року в сумі 544 700 грн, за грудень 2015 року в сумі 827 450 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 10.05.2016:

- за № 0000401402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємству за податковим зобов`язанням у розмірі 6 260 020,00 грн (том 1 а.с.187);

- за №0000411402, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 11 848 092,00 грн, з яких 7 898 728,00 грн - основний платіж та 3 949 364,00 грн - штрафні (фінансові) санкції (том 1 а.с.188).

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «МПК Фенікс», ТОВ «Торговий дім УКРСВАРКА», ТОВ «ОБЕН-2014», ТОВ «СХІД-ОПТ-ТОРГ», ТОВ «РЕЙЛТЕК», ТОВ «Гравекс Плюс» у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами Кодексу адміністративного судочинства України ( в редакції, що діє з 15.12.2015, далі - КАС України).

На думку колегії суддів, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 статті 198 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, тощо.

При цьому Суд зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «МПК Фенікс» укладено договір поставки товару від 29.01.2015 за №5/01, за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти цей товар (клей) та своєчасно здійснювати його оплату. Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються специфікацією (том 2 а.с. 63-65).

На підтвердження фактичного виконання сторонами умов зазначеного договору позивач надав копії: специфікацій, податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, виписки з банківського рахунку позивача, тощо.

Також 01.06.2015 між позивачем (Покупець) та ТОВ "МПК Фенікс" (Продавець) укладено договір поставки за №01/06-2015, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти та оплатити товар. Покупець надає замовлення Постачальнику та оплачує товари згідно з виставленими постачальником рахунками, а Постачальник поставляє товари в кількості та в асортименті згідно наданого Покупцем замовленням за умови своєчасної оплати виставлених рахунків.

На підтвердження фактичного виконання сторонами умов вказаного договору позивач надав копії податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, виписки з банківського рахунку, протоколу про залік взаємних вимог від 29.06.2015 на підставі договору про перевід боргу №29/06-2015 року від 29.06.2015, укладеного між ТОВ "МПК Фенікс" (Новий кредитор), НВП "Люкс-Х" (ТОВ) (Боржник) та ТОВ "Торговий дім "Укрсварка" (Кредитор) на загальну суму 12 821 576,71 грн (том 2 а.с.93-94, 95).

28 лютого 2014 року між позивачем (Покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "УКРСВАРКА" укладено договір поставки за №28/02-2014, за умовами якого в порядку та на умовах визначених цим договором Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар (казеїн) (том 2 а.с.106-108).

На підтвердження фактичного виконання умов вказаного зазначеного договору позивач надав копії податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, виписки з банківського рахунку.

У зв`язку з повернення товару покупцеві, були здійснені коригування сум податкового кредиту, що відображено в розрахунках коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних (том 2 а.с.118-127).

Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ «ОБЕН-2014» (Продавець) було укладено договір поставки за №27/07-2015 від 27.07.2015, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець у порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар (казеїн) (том 2 а.с. 146-148).

На підтвердження фактичного виконання сторонами умов вказаного договору позивач надав копії податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, виписки з банківського рахунку.

Крім того, 23.09.2015 між позивачем (Покупець) та ТОВ "СХІД-ОПТ-ТОРГ" укладено договір поставки за №23/09-2015, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар (казеїн) (том 2 а.с.165-168).

На підтвердження фактичного виконання умов вказаного договору позивач надав копії податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, виписки з банківського рахунку.

Також 02.10.2015 між позивачем (Покупець) та ТОВ «Рейлтек» (Продавець) укладено договір поставки №02/10/2015, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар (казеїн) (том 2 а.с.182-185).

На підтвердження фактичного виконання сторонами умов вказаного договору позивач надав податкові накладні, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, виписки з банківського рахунку, товарно-транспортні накладні.

Також, між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАВЕКС ПЛЮС" (Продавець) укладено договір поставки за №23/12/15 від 23.12.2015 (том 2 а.с.197-200), за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець у порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар (казеїн).

На підтвердження фактичного виконання сторонами умов вказаного договору позивачем надано копії податкової накладної, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної. Розрахунки між сторонами не проводились, кредиторська заборгованість складає 846 300,00 грн.

На підтвердження використання платником придбаного товару позивач зазначив, що казеїн кислотний технічний використовується ним у виробництві клею для етикеток, упаковки, поліграфії. Козаїн є одним із основних компонентів для виробництва клею відповідно до Технічних умов У 24.6-31635720-002:2008 "Клей для этикеток, упаковки, полиграфии и отделочно-строительных работ "Люкс". (том 3 а.с. 20).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вищезазначені документи підтверджують фактичне виконання умов укладених між позивачем та з ТОВ «МПК Фенікс», ТОВ «Торговий дім УКРСВАРКА», ТОВ «ОБЕН-2014», ТОВ «СХІД-ОПТ-ТОРГ», ТОВ «РЕЙЛТЕК», ТОВ «Гравекс Плюс» договорів.

Колегія судів вважає такі висновки передчасними з огляду на те, що у матеріалах справи відсутні докази в`їзду/виїзду автотранспорту вказаних вище контрагентів на територію Підприємства (журналу реєстрації в`їзду автомобільного транспорту, тощо), в яких був би зафіксований факт в`їзд на територію позивача автотранспорту, вказаного у наданих платником товарно-транспортних накладних. Відсутні докази будь-якого переміщення на території позивача поставленого товару, зокрема, його руху на складі та здійснення Підприємством його обліку (внутрішні накладні, тощо). Також судами попередніх інстанцій не встановлено де зберігався товар в обумовлених договорами обсягах, не встановлено чи наявні у платника складські приміщення для його зберігання. Не досліджено наявні у матеріалах справи договори оренди нежитлових приміщень (том 1 а.с. 197-228). Судами попередніх інстанцій не з`ясовано походження придбаного позивачем товару та не встановлено чи саме придбаний у вказаних вище контрагентів товар був використаний платником у своїй господарській діяльності. Не з`ясовано чи достатні наявні у контрагентів основні засоби та трудові ресурси для виконання спірних господарських операцій. А також чи наявні у контрагентів складські приміщення для зберігання такої кількості товару.

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з`ясування обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, не забезпечили повного і всебічно з`ясування обставин в адміністративній справі, не вжили визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, тощо.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС України у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2016 року скасувати та направити справу 820/2620/16 на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова