ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 року

м. Київ

справа №820/2982/17

адміністративне провадження № К/9901/51755/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 820/2982/17

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на рішення Харківського окружного адміністративного суду 23 січня 2018 року (головуючий-суддя Бадюков Ю.В., судді: Панченко О.В., Старосєльцев О.В.), постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року (головуючий-суддя Мельнікова Л.В., судді: Донець Л.О., Гуцал М.І.) та додаткову постанову Харківського апеляційного адміністративного суду 23 квітня 2018 року (головуючий-суддя Мельнікова Л.В., судді: Донець Л.О., Гуцал М.І.),

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати висновок від 22 лютого 2017 року № 4314/ЗА/17, затверджений Державною службою інтелектуальної власності України, який набув статусу рішення про відмову у видачі патенту за його заявкою № а 2014 13802 протиправним і скасувати, та зобов`язати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повторно розглянути заявку № а 2014 13802 «Сухе пальне».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що у 2014 році він звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України із заявкою № а 2014 13802 на видачу патенту на винахід «Сухе пальне». За результатами проведення формальної експертизи Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» прийшло до висновку, що заявка позивача на видачу патенту на винахід «Сухе пальне» визнана такою, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», та прийнято рішення про можливість проведення кваліфікаційної експертизи. Проте, під час проведення кваліфікаційної експертизи Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» прийшло до попереднього висновку, що заявка № а 2014 13802 не відповідає вимогам умовам патентоздатності, після чого позивачем була надана мотивована відповідь та скориговано формулу заявки на винахід, скоригований опис патенту, скоригований реферат.

Однак, 01 березня 2017 року позивачем було отримано висновок № 4314/ЗА/17 про відмову у видачі патенту на винахід за заявкою № а 2014 13802, що складений Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» та затверджений Державною службою інтелектуальної власності 22 лютого 2017 року.

Вважає вказаний висновок, який набув статусу рішення про відмову у видачі патенту, протиправним, оскільки при проведенні кваліфікаційної експертизи Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» не враховано, що у формулі винаходу наданого позивачем один з множників, має вигляд (1,27?1,42) і даний знак означає граничні значення (діапазон), а не математичний знак ділення, який був використаний особами, що проводили кваліфікаційну експертизу. Тому обидві частини формули винаходу є рівними, формула має фізичний зміст, а сам винахід відповідає такому критерію патентоздатності як новизна.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року провадження у справі закрито в частині зобов`язання Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» України провести нову кваліфікаційну експертизу на відповідність заявленого винаходу, за заявкою № а 2014 13802 «Сухе пальне» умовам патентоздатності.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду 23 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року, позов задоволено.

Скасовано висновок № 4314/ЗА/17 від 22 лютого 2017 року, затверджений Державною службою інтелектуальної власності України, який набув статусу рішення про відмову у видачі патенту за заявкою ОСОБА_1 № а 2014 13802.

Зобов`язано Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повторно розглянути заявку ОСОБА_1 № а 2014 13802 «Сухе пальне».

Вирішено питання про стягнення судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що при перевірці формули винаходу визначають наявність у ній суттєвих ознак заявленого об`єкта, сукупність яких є достатньою для досягнення зазначеного заявником технічного результату (пп. 6.4.1., та пп 6.4.2. п. 6.4. Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджених наказом Міністерство освіти і науки від 15 березня 2002 року № 197). Натомість, в остаточному висновку про невідповідність винаходу умовам пантентоздатності за результатами кваліфікаційної експертизи від 22 лютого 2017 року, ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), визначаючи невідповідність розмірності лівої частини формули (залежності) правій була взяв до уваги формулу, яка не заявлялася позивачем. Разом з тим, відповідно до висновку експерта Адаменко ГО. від 17 січня 2018 року № 007/2018 за результатами проведення експертизи об`єктів інтелектуальної власності, в матеріалах справи не міститься відомостей, які свідчать про те, що сукупність суттєвих ознак винаходу за заявкою № а 2014 13802 стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до установи, а саме 22 грудня 2014 року; винахід за заявкою № а 2014 13802 відповідає критерію патентоздатності «Новизна» (т. 2, а.с. 50-68). Таким чином, суд дійшов висновку, що остаточний висновок від 22 лютого 2017 року № 4314/ЗА/17, є протиправним і підлягає скасуванню.

Додатковою постановою Харківського апеляційного адміністративного суду 23 квітня 2018 року доповнено постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року абзацом наступного змісту: «Стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.».

У касаційній скарзі Міністерство економічного розвитку і торгівлі України просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та додаткову постанову суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що постанова апеляційного суду прийнята без участі представника Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Крім того, вказує, що чинним законодавством передбачено оскарження в судовому порядку рішення ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), а не його висновок. Також зазначає, що висновок від 10 січня 2018 року не є допустим доказом, як і висновок від 17 січня 2018 року № 007/2018, який складений експертом Адаменко О.Г. - представником позивача у даній справі, що свідчить про порушення ст. 38 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Крім того, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України подало до Верховного Суду клопотання про закриття провадження у справі, у якому, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/15263/18, вказує, що спори щодо речового права на майно, зокрема набуття прав інтелектуальної власності, підлягають розгляду господарськими або загальними судами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 22 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України із заявою № а 2014 13802 про видачу патенту України на винахід «Сухе пальне», додавши до заяви опис винаходу, формулу винаходу, креслення, реферат, документ про сплату збору за подання заявки (т. 1, а.с. 9-23).

За результатами формальної експертизи заявка визнана такою, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» в редакції від 01 червня 2000 року № 1771-ІІІ і прийнято рішення про можливість проведення кваліфікаційної експертизи заявки на видачу патенту на винахід (т. 1, а.с. 24).

21 вересня 2015 року Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» складено попередній висновок кваліфікаційної експертизи № 19903/ЗА/15, відповідно до якого заявлений винахід не відповідає умовам патентоздатності, визначеним для нього ч. 1 ст. 7 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»: за формулою винаходу не має новизни (т. 1, а.с. 25-27).

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем копії мотивованої відповіді на попередній висновок кваліфікаційної експертизи від 21 вересня 2015 року за № 19903/ЗА/15 разом із скоригованою формулою заявки на винахід, скоригованим описом патенту, скоригованим рефератом були надіслані на адресу Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності». (т. 1, а.с. 28-50).

22 лютого 2017 року Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» складено остаточний висновок № 4314/ЗА/17 про невідповідність винаходу умовам патентоздатності за результатами кваліфікаційної експертизи, який набув статусу рішення про відмову у видачі патенту за заявкою ОСОБА_1 № а 2014 13802 (т. 1, а.с. 51-53).

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення. Тобто розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до частин першої та другої статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з частиною першою статті 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп`ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір про визнання протиправним і скасування висновку, затвердженого Державною службою інтелектуальної власності України, який набув статусу рішення про відмову у видачі патенту за заявкою позивача із зобов`язанням Міністерство економічного розвитку і торгівлі України повторно розглянути заявку безпосередньо стосується охорони права інтелектуальної власності позивача, яке полягає у виключному праві на використання патенту на винахід.

Положеннями частини другої статті 20 ГПК України визначено, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування.

Згідно з частиною першою розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК частина четверта статті 3, частини перша та друга статті 20 (в частині визначення юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності), частина третя статті 24, частина третя статті 25, частина дев`ята статті 31, частина друга статті 33, частина третя статті 253, частина перша статті 320 цього Кодексу (в частині права на подання заяви про перегляд судового рішення Вищого суду з питань інтелектуальної власності) вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності у газеті «Голос України» повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Пунктом 16 частини першої розділу ХІ «Перехідних положень» ГПК установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки між позивачем та відповідачем виник спір, пов`язаний із захистом прав інтелектуальної власності, тому з огляду на склад учасників цього спору та предмет позову його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду.

Таким чином, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатись за правилами господарського судочинства.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/18195/17(провадження № 12-159гс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 826/15263/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись ст. 343 349 354 356 КАС України, Суд -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду 23 січня 2018 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2018 року та додаткову постанову Харківського апеляційного адміністративного суду 23 квітня 2018 року скасувати.

Провадження у справі № 820/2982/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Роз`яснити про право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук