№ 820/313/16 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2020 року

Київ

справа №820/313/16

касаційне провадження №К/9901/25890/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Інспекція) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 (суддя - Панченко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 (головуючий суддя - Бершова Г.Є., судді - Ральченко І.М., Катунов В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський завод промислових технологій» (далі - Товариство) до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання рішення незаконним,

УСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Товариство звернулось до суду з позовом до Інспекції, у якому просило: скасувати податкове повідомлення-рішення №0000042200 від 21.01.2016; визнати висновки акту № 6/20-23-22-04-10/32866025 від 11.01.2016 необґрунтованими і прийнятими не у відповідності до чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що висновки податкової перевірки щодо вчинення Товариством господарських операцій з метою отримання лише податкової вигоди, за результатами якої було прийняте оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є безпідставними, оскільки реальність господарської операції підтверджена первинними документами, які складені у відповідності до вимог чинного законодавства та були надані до перевірки.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 12.04.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016, позов задовольнив частково: скасував податкове повідомлення - рішення; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог (з урахуванням положень статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)) обґрунтовані тим, що здійснена Товариством господарська операція не викликає сумніву в її реальності та відповідності дійсному економічному змісту, підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, з урахуванням того, що акт перевірки ґрунтується лише на отриманій від інших контролюючих органів податковій інформації.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.07.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: до перевірки надано первинну документацію, яка не підтверджує здійснення поставки товарно-матеріальних цінностей відповідно до договору від 08.04.2015 № 003/15, оскільки додаткова накладна № 21 була виписана 07.04.2015, видаткова накладна - 08.04.2015, товарно - транспортна накладна - 08.04.2015, рахунок-фактура - 06.04.2015, оплата за договором здійснена 07.04.2015, тобто усі надані документи виписані на підтвердження іншої господарської операції, а не на виконання договору від 08.04.2015.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.02.2010 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 25.02.2020.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Інспекції та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Інспекцією була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства по взаємовідносинам з ТОВ «Порошкові фарби України» за квітень 2015 року, результати якої оформлені актом № 6/20-23-22-04-10/32866025, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: пункту 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, а саме - документально не підтверджено реальність здійснення господарської операції між Товариством та ТОВ «Порошкові фарби України», за наслідками якої необґрунтовано завищено податковий кредит на суму 11833,33 грн. за квітень 2015 року.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що ТОВ «Порошкові фарби України» у квітні 2015 сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Запоріжстрой» у розмірі 63,5% та ПП «Велес-Плюс» у розмірі 10,4% від загального задекларованого податкового кредиту за квітень 2015 року, в той час як аналізом податкової звітності та інформаційних баз даних встановлено нереальність придбання ідентифікованого товару, введення в обіг якого (первинний продаж) не підтверджується фактом (законним джерелом) реального походження цих товарів (відсутнє дійсне формування активу) у попередніх ланцюгах його продажу.

На підставі вказаного вище акту перевірки, Інспекцією було прийняте податкове повідомлення-рішення від 21.01.2016 № 0000042200 форми «В4», яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2015 року на 11833,00 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки та податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до Головного управління ДФС у Харківській області.

Рішенням Головного управління ДФС у Харківській області №332/10/20-23-22-04-10 від 19.01.2016 скаргу Товариства було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0000042200 від 21.01.2016 - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених процесуальних приписів та вимог касаційної скарги Інспекції касаційному перегляду підлягає питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права під час встановлення правомірності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення форми «В4» від 21.01.2016 № 0000042200.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до абзацу 1 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту з податку на додану вартість, не відповідають дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного, прийнятого контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій дослідили договір поставки №003/15 від 08.04.2015, укладений між ТОВ «Харківський завод промислових технологій» (покупець) та ТОВ «Порошкові фарби України» (продавець), відповідно до умов якого позивачем у контрагента була придбана фарба порошкова RAL 5005 п.ш.гл. у кількості 500 кг та надані на підтвердження реальності його виконання первинні бухгалтерські документи, зокрема: копію податкової накладної №21 від 07.04.2015 на суму 71000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 11833,33 грн.), копію видаткової накладної №РН-0000038 від 08.04.2016 на суму 71000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 11833,33 грн.), копію товарно-транспортної накладної від 08.04.2016, рахунок-фактуру №СФ-0000038 від 06.04.2015 на суму 71000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 11833,33 грн.), а також платіжне доручення №3134 від 07.04.2015 на суму 71000,00 грн., копії накладних на внутрішні переміщення товару №105 від 10.04.2015, №108 від 13.04.2015, №136 від 20.04.2015, №146 від 23.04.2015, №151 від 27.04.2015, №160 від 30.04.2015, №165 від 06.05.2015, №172 від 11.05.2015, №205 від 15.05.2015, №131 від 20.05.2015, №149 від 10.06.2015, №168 від 30.06.2015, що свідчать про факт використання придбаного товару у власній господарській діяльності Товариства та встановили, що вказані документи дають можливість зробити висновок про пов`язаність витрат Товариства на оплату придбаного товару з його господарською діяльністю та про обґрунтованість віднесення сплаченого у складі вартості цього товару податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи із принципу офіційного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) дослідили первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, та з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановили реальність господарської операції та дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що до перевірки надано первинну документацію, яка не підтверджує здійснення поставки ТМЦ відповідно до договору від 08.04.2015 № 003/15, оскільки додаткова накладна № 21 виписана 07.04.2015, видаткова накладна - 08.04.2015, товарно - транспортна накладна - 08.04.2015, рахунок-фактура - 06.04.2015, оплата за договором здійснена 07.04.2015. Разом з тим, ці обставини були перевірені судом з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що вони не підтвердилися, з урахуванням того, що первинні документи не мають недоліків у їх складанні як-то: дефектів форми, змісту або походження тощо, які, в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, факт оплати за товар раніше та виписки рахунку-фактури на придбаний товар не суперечить викладеним у статтях 641 642 643 645 Цивільного кодексу України положенням щодо здійснення передплати за придбаний у подальшому товару, а ненадання податковому органу на перевірку специфікації спростовується положеннями пункту 3.1 договору №003/15 від 08.04.2015 відповідно до якого, товар відпускається продавцем покупцю в тарі (упаковці) згідно з вимогами державних стандартів або згідно з домовленістю сторін, передбаченій у доданій до цього договору специфікації, оскільки товар відпускався продавцем покупцю, то відповідно специфікація об`єктивно не надавалась.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду