ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 820/4630/18

касаційне провадження № К/9901/13566/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник Центральної об`єднаної державної податкової інспекції місті Харкова ГУ ДФС у Харківській області) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 (суддя Сагайдак В.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 (головуючий суддя - Яковенко М.М., судді - Лях О.П., Бегунц А.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова ГУ ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова ГУ ДФС у Харківській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), у якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.06.2015 №46-17, від 21.04.2016 №271/1303.

На обґрунтування зазначених позовних вимог посилається на положення підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі - ПК України, тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якими визначено, що одним із принципів на якому ґрунтується податкове законодавство України є принцип стабільності, змістом якого є те, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Вважає необґрунтованим застосування у 2015 році податковим органом вимог статті 267 ПК України із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» з метою оподаткування транспортним податком, оскільки контролюючі органи мали право справляти цей податок лише з наступного бюджетного періоду, тобто з 2016 року.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 18.07.2018, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 11.06.2015 №46-17, від 21.04.2016 №271/1303.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з приписів підпункту 12.3.4 статті 12 ПК України, яким передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), та підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України, яким визначено, що календарний рік як базовий податковий (звітний) період для сплати транспортного податку, що виключає належний позивачу автомобіль з об`єктів оподаткування в 2015 році. Також, суди виходили з того, що середньо ринкова вартість автомобіля, належного позивачу (926644,03 грн), не перевищує граничну середньоринкову вартість автомобіля у 2016 році 1033500 грн, а отже такий автомобіль не може бути об`єктом оподаткування у 2016 році відповідно до чинного законодавства України.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду, який ухвалою від 12.06.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки Законом України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» не вносились зміни до елементів податків та зборів, ним запроваджено новий вид податку - транспортний податок. Отже, оскільки вказаний Закон набув чинності з 01.01.2015 та ним не передбачено особливих умов сплати транспортного податку у 2015 році, то і базовим податковим періодом для сплати транспортного податку є 2015 рік. У 2016 році вартість автомобіля позивача перевищувала середньоринкову вартість автомобіля, відтак транспортний засіб, належний позивачу, є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.07.2024 визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в попередньому судовому засіданні 17.07.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником транспортного засобу марки LEXUS модель GX 460, об`єм двигуна 4608 куб.см., рік випуску - 2013, ДНЗ НОМЕР_1 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Ко7нтролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.06.2015 №46-17, від 21.04.2016 №271/1303, стосовно автомобіля марки модель GX 460, об`єм двигуна 4608 куб. см., рік випуску 2013, ДНЗ НОМЕР_1 , якими відповідно до пункту 267.2 статті 267 ПК України, визначено суму податкового зобов`язання за платежем «транспортний податок» за 2015 рік - у сумі 25000,00 грн та за 2016 рік - у сумі 25000,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 см3 (підпункт 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України).

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 ПК України).

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України податкове/ податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 ПК України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень ПК України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016, а не на 2015 рік.

Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов`язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Щодо визначення контролюючим органом податкових зобов`язань з транспортного податку за 2016 рік, колегія суддів зазначає наступне.

З 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п`яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378,00 грн (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»). Отже, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1033500,00 грн.

Об`єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500,00 грн та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №66.

Відповідно до положень пунктом 3 Порядку №403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прас - листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку №403).

Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про вартість автомобіля позивача, яка розрахована виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля. Така інформація наявна у матеріалах справи.

Суди попередніх інстанцій установили, що середньоринкова вартість автомобіля марки LEXUS модель GX 460, об`єм двигуна 4608 куб. см., рік випуску 2013, бензин, згідно розрахунку з офіційного веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України склала 926644,03 коп.

Таким чином, судами з`ясовано, що середньоринкова вартість автомобіля (926644,03 грн) не перевищує граничну середньоринкову вартість автомобіля у 2016 році 1033500 грн, а отже такий автомобіль не може бути об`єктом оподаткування, відповідно до чинного законодавства України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди дійшли правильного висновку, що автомобіль позивача не підлягає оподаткуванню у 2016 році.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у судових рішеннях попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 349 350 355 356 359 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова