ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 820/477/16
адміністративне провадження № К/9901/31639/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2016 року (суддя Панченко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2016 року (головуючий суддя Мінаєва О.М., судді: Макаренко Я.М., Шевцова Н.В.) у справі № 820/477/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський регіональний фонд фінансування будівництва» до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський регіональний фонд фінансування будівництва» (надалі позивач, Товариство) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (після реорганізації Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області) (надалі відповідач, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток та нараховано адміністративний штраф за порушення пп. 39.4.2 п. 39.4 статті 39 Податкового кодексу України.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 02.03.2016 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2016 року, адміністративний позов задовольнив.
Скасував податкові повідомлення-рішення податкового органу від 30.09.2015 року № 0000162205 та № 0000182205.
Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності висновку контролюючого органу, що ТОВ «КУА Траст Центр» є власником товарного знаку і, як наслідок, правомірності віднесення до витрат сплачених сум роялті, а також з відсутності у позивача обов`язку подавати звіт про контрольовані операції за 2014 рік.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Податковий орган, зокрема, зазначає, що позивачем не надано первинні документи, які б підтверджували розмір винагороди за користування знаком для товарів і послуг, не підтверджено розумних економічних причин для господарських операцій. Крім того, судами попередніх інстанцій не надано належну оцінку доводам податкового органу щодо необхідності подання Товариством звіту про контрольовані операції.
У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає, що ним надавались заперечення на апеляційну скаргу, які підтримує.
01.03.2018 року касаційна скарга передана на розгляд судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П. в порядку пункту четвертого частини першої розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства у редакції Закону від 03.10.2017 № 2147.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, оскільки сторони не з`явились в судове засідання з невідомих суду причин, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову документальну виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт № 630/20-30-22-01/34017001 від 14.09.2015 року.
Висновками акта встановлено наступні порушення:
- п.138.1. ст. 138, пп. 140.1.2 п. 140.1 ст.140 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 24 292 780 грн;
- п.3.5 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за № 40/10320;
- пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України щодо неподання в установлений законом термін до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, звіту про контрольовані операції за 2014 рік.
На підставі висновків акту перевірки податковим органом 30.09.2015 року винесено податкові повідомлення-рішення:
- № 0000162205, яким визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 30 365 975 грн (в т.ч. основний платіж - 24 292 780 грн, штрафні (фінансові) санкції - 6 073 195 грн);
- № 0000182205, яким визначено грошове зобов`язання за платежем адміністративні штрафи та інші санкції на загальну суму 365 400 грн.
За приписами частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, між позивачем (Ліцензіат) та ТОВ «КУА Траст Центр», як керуючим активами ЗНВПІФ «Інвест центр 1» (Ліцензіар), укладено договір № РО-1103 від 01.03.2011 року. За умовами договору Ліцензіар надає Ліцензіату на строк дії Договору на платній основі невиключну ліцензію на право користування знаком для позначення товарів та послуг, для яких знак зареєстрований.
За користування знаком для товарів і послуг Ліцензіат сплачує Ліцензіару винагороду. Розмір та строки сплати винагороди визначається Сторонами в акті встановлення розміру винагороди.
В перевіреному періоді, на виконання умов договору № РО-1103 від 01.03.2011 року, позивачем, на підставі актів встановлення розміру винагороди, було перераховано на користь ТОВ «КУА Траст Центр», як керуючому активами ЗНВПІФ «Інвест центр 1», роялті на загальну суму 127 985 300 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що розмір роялті згідно вказаного договору погоджений сторонами актами про встановлення розміру роялті.
В свою чергу, податковий орган стверджує, що до перевірки не надано первинні документи, які б підтверджували формування розміру винагороди.
Договір № РО-1103 від 01.03.2011 укладено між позивачем (ліцензіат) та ТОВ «КУА Траст Центр», як керуючим активами ЗНВПІФ «Інвест центр 1» (ліцензіар) (том 1 арк. с. 142).
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що копія договору, наявна в матеріалах справи, неякісна та не засвідчена належним чином. Оригінал договору в матеріалах справи відсутній.
У вступній частині договору зазначено, що Ліцензіар володіє виключним правом володіння, розпорядження та використання товарного знаку, що охороняється свідоцтвом № 64927.
Пунктом 2.2 договору зазначено, що розмір та строки сплати роялті визначаються сторонами в акті встановлення розміру роялті.
В актах встановлення розміру роялті зазначено, що згідно розділу 11 вищевказаного договору розмір роялті складає, наприклад за січень 2012 року, 1 868 000 грн (том 1 арк. с. 152-187). Сума роялті в різних актах різна, яка дорівнює майже 95 % процентам прибутку, але судами не встановлено критерій визначення суми роялті. Інших розрахунків суми роялті до матеріалів справи не надано.
Суд зазначає, що в наданій копії договору № РО-1103 від 01.03.2011 відсутній 11 пункт.
В свою чергу, договором № 02/08 від 03.08.2006 року, укладеним між ТОВ «Профбудальянс» (Ліцензіар) та Товариством (Ліцензіат) визначено умови використання того ж самого знаку для товарів і послуг (том 2 арк. с. 9-11).
Пунктом 2.1 вказаного договору визначено, що розмір роялті дорівнює 95 % від валового доходу ліцензіата.
Пунктом 5.1визначено, що договір укладено на строк 10 років. Дострокове розірвання договору його умовами не передбачено.
Отже, судами попередніх інстанцій не встановлено факту припинення договору № 02/08 від 03.08.2006 року, не досліджено умови укладання договору № РО-1103 від 01.03.2011 року та порядок визначення розміру роялті.
Відтак, Суд погоджується з доводом касаційної скарги щодо важливості дослідження первинних документів, на підставі яких сформовано розмір винагороди, вказаний в актах. Адже саме від дослідження даної обставини залежить висновок про наявність або відсутність економічної вигоди та ділової мети, як основної мети господарської діяльності, або навпаки підтвердження висновків податкового органу про наявність податкового правопорушення і заниження суми податкових зобов`язань, з урахуванням того, що майже вся сума прибутку перераховується на користь Ліцензіара у вигляді роялті.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що власником товарного знаку є ЗНВПІФ «Інвест центр 1». Разом з тим, відповідно до договору № 02/08 від 03.08.2006 року, Ліцензіар діяв самостійно, а не в інтересах ЗНВПІФ «Інвест центр 1».
В свою чергу, податковий орган стверджує, що ЗНВПІФ «Інвест центр 1» не є юридичною особою та не може бути власником свідоцтва на право користування товарним знаком відповідно до вимог Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
Судами попередніх інстанцій вказані доводи податкового органу не перевірено, відповідну оцінку не надано.
Вказана обставина має важливе значення, від якої також залежить правильне вирішення справи.
Так суди, зазначили, що власником свідоцтва № 64927 від 17.07.2006 на право користування товарним знаком є ЗНВПІФ «Інвест центр 1», зазначаючи а.с. 145. Але, за матеріалами справи, в тому числі і на аркушах145, 146, власником знаку є ТОВ «Профбудальянс», та з 25.06.2010 - ТОВ «Компанія з управління активами Траст Центр», що підтверджується свідоцтвом на знак для товарів та послуг № 64927 від 17.07.2006, а не ЗНВПІФ «Інвест центр 1».
Щодо правового статусу ЗНВПІФ «Інвест центр 1», то суду не надано жодного юридичного документу, або іншого належного доказу про створення та існування такого суб`єкту, його статус, взаємовідносини з ТОВ «Компанія з управління активами Траст Центр».
Щодо судового рішення Господарського суду Харківської області від 08.09.2010 по справі № 38/210-10, яким визнано за ТОВ «Компанія з управління активами Траст Центр» що діє в інтересах та за рахунок закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду "Інвестиційний центр 1" (код 233212), право власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг), включаючи майнові та немайнові права, які випливають із Свідоцтва України №64927 від 17.07.2006 року.
Частиною першою ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017), передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У даній справі і у справі № 38/210-10 ЗНВПІФ «Інвест центр 1» не є учасником справи.
Згідно зазначеного судового рішення, позивачем по справі є ТОВ "Компанія з управління активами Траст Центр", відповідачем - ТОВ "Профбудальянс". В абзаці другому зазначено, що ухвалою суду від 31.08.2010 року було замінено відповідача - Фінансову компанію в формі ТОВ "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" на належного - ТОВ "Компанія з управління активами Траст Центр". Відтак, після такої заміни, позивачем і відповідачем по справі одночасно виступає ТОВ "Компанія з управління активами Траст Центр".
На підставі зазначеного рішення, суди зробили висновок, що власником свідоцтва № 64927 від 17.07.2006 на право користування товарним знаком є ЗНВПІФ «Інвест центр 1», що суперечить висновку суду по справі № 38/210-10, який визнав саме за Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами Траст Центр», що діє в інтересах та за рахунок закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Інвестиційний центр 1» (код 233212) право власності на торговельну марку (знак для товарів і послуг), включаючи майнові та немайнові права, які випливають із Свідоцтва України № 64927 від « 17»липня 2006 року. Як вже зазначалось, судами не встановлено право-, та дієздатність Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Інвестиційний центр 1», та відповідно можливість набувати майнових або немайнових прав.
З матеріалів справи можна зробити висновок, що ТОВ «КУА Траст Центр» здійснює діяльність з управління активами інституційних інвесторів. В управлінні Компанії можливо знаходилось ЗНВПІФ "Інвестиційний центр 1". Висновки судів попередніх інстанцій щодо прав власності на знак за ЗНВПІФ "Інвестиційний центр 1" не підтверджується судовим рішенням по справі № 38/210-10, та свідоцтвом № 64927, в яких зазначено, що єдиним власником немайнових прав є «КУА Траст Центр».
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що з моменту укладення договорів на отримання права використання товарного знаку доходи Товариства за кожним податковим періодом збільшувались.
Судами не зазначено, на підставі яких саме документів це встановлено, не зазначено, де і як використовувався товарний знак, не встановлено, що саме його використання мало вплив на доходи підприємства, не встановлено як співвідносяться суми виплачених роялті з отриманими доходами.
Суд зазначає, що тільки після встановлення зазначених обставин можливо зробити висновок про розумність економічних причин для вказаних витрат.
Також, суди попередніх інстанцій встановили, що враховуючи, що ЗНВПІФ «Інвест центр 1» не є юридичною або фізичною особою, ЗНВПІФ «Інвест центр 1» та ТОВ «ХРФФБ» не можуть бути пов`язаними особами в розумінні пп. 14.1.159 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а тому вчинені позивачем господарські операції за правовою природою не є контрольованими.
В той же, час, оскільки суди не встановили на підставі належних та допустимих доказів, чи дійсно саме ЗНВПІФ «Інвест центр 1» є власником торгового знаку, не перевірили пов`язаність між собою Товариства та ТОВ «КУА Траст Центр», не перевірили, суть господарських операцій, та головне - отримувача коштів, Суд позбавлений можливості надати оцінку рішенням судів попередніх інстанцій в цій частині.
За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності віднесення до витрат сплачених сум роялті, а також відсутності у позивача обов`язку подавати звіт про контрольовані операції за 2014 рік передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.
Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені судом як першої так і апеляційної інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243 246 250 341 344 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2016 року у справі № 820/477/16 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник