ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 820/6084/16

касаційне провадження № К/9901/36114/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2017 (суддя Нуруллаєв І.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 (судді: Катунов В.В., Ральченко І.М., Бершов Г.Є.) за позовом ОСОБА_1 (далі у тексті - ОСОБА_1 , позивач) до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова (правонаступник - Управління Державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, далі у тексті - Управління), Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі у тексті - Інспекція), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 07.04.2015 № 304-1704 та стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління Державного казначейства у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Державного казначейства України в Харківській області та Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.04.2015 №304-1704 та стягнути з бюджету безпідставно сплачені кошти у сумі 25 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила про протиправність застосування податковим органом у 2015 році положень ст. 267 ПК України та визначення їй податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, посилаючись на те, що їх застосування може мати місце не раніше наступного бюджетного року, тобто не раніше 2016 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2017, залишеною без змін Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.04.2015 №304-1704. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Також було вирішено питання щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що застосування контролюючим органом норм статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, оскільки це суперечить принципу стабільності, визначеному в ст. 4 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування своїх вимог Інспекція посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, вважає рішення прийнято без надання вірної правової оцінки обставинам справи, а саме: судами не враховано, що питання сплати транспортного податку визначено виключно Податковим Кодексом України, а тому рішення сесії органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов`язок платника сплачувати податки та збори, а належний позивачу на праві приватної власності транспортний засіб є об`єктом оподаткування транспортним податком в розумінні ст. 267 ПК України, й позивач відповідно є платником такого податку, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача прийняте ним в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

12 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.09.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 06.09.2022.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 у 2012 році стала власником легкового автомобіля LEXUS, модель RX 350, реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 3 456 куб см, рік випуску 2012, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

07.04.2015 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №304-1704, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000, 00 грн.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо прийняття зазначеного акта індивідуальної дії, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Відповідно до статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", що набрав чинності 01.01.2015, статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.

Відповідно до пункту 267.1 статті 267 ПК України (у редакції, що була чинною на дату виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Пунктом 267.2.1 статті 267 ПК України (у редакції, що була чинною на дату виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п. 267.4 статті 267 ПК України (у редакції, що була чинною на дату виникнення спірних правовідносин) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Пунктом 267.6 статті 267 ПК України (у редакції, що була чинною на дату виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок обчислення та сплати транспортного податку.

Так, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій вірно враховано, що визначення позивачу податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у 2015 році є протиправним та таким, що суперечить принципу стабільності, визначеному в статті 4 ПК України.

Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.

Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Пунктом 10.2 статті 10 ПК України встановлено, що місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Згідно з п. 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

З аналізу викладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов`язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов`язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених пунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов`язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.

Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов`язкового для справляння місцевого податку.

Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, але не встановила.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року, що обґрунтовано враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи.

Ураховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та визначення позивачу грошового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік.

У спірних правовідносинах колегія суддів Верховного Суду також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

З огляду на викладене, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про правильність рішень судів попередніх інстанцій про протиправність визначення позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку за 2015 рік, зважаючи на що, вони підлягають залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судів попередніх інстанцій.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк