ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2024 року

м. Київ

справа № 820/6190/16

адміністративне провадження № К/9901/41518/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на

постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 (суддя: Зінченко А.В.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 (судді: П`янова Я.В., Чалий І.С., Зеленський В.В,)

у справі № 820/6190/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області, податковий/контролюючий орган), в якому просив: скасувати податкові повідомлення - рішення № 0022211304 від 22.07.2016, № 0022221304 від 22.07.2016, № 0022241304 від 22.07.2016, № 0022251304 від 22.07.2016 року, № 0022231304 від 22.07.2016.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що податковий орган дійшов неправильного висновку стосовно того, що позивачем було отримано додаткове благо, що підлягає оподаткуванню, оскільки основною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податків в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі, а тому прострочення погашення позики, рівно як і одностороннє прощення такої позики не може вважатися доходом платника податків, який в розумінні ПК України підлягає оподаткуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017. позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у платника податків ОСОБА_1 не виникло обов`язку по сплаті податку з доходів фізичних осіб за отримання доходу у вигляді анульованого (прощеного) боргу як додаткового блага, оскільки відповідно до умов додаткової угоди № 1 до договору від 31.12.2015 № б/н скасовано договір про прощення боргу від 31.12.2015 № б/н.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції ГУ ДПС у Харківській області звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В доводах касаційної скарги скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з?ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Додає, що перевіркою встановлено, що протягом 2015 року платник податків - ОСОБА_1 отримав дохід у вигляді додаткового блага на загальну суму 3447784,00 грн., який підлягає оподаткуванню військовим збором. Також зазначає, що суд першої та апеляційної інстанції скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення посилалися на наявність додаткової угоди № 1 до договору б/н від 31.12.2015 про пролонгацію договору позики до 31.12.2025 та відсутність судового рішення про визнання недійсною даної угоди.

Однак, в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню ОСОБА_1 був допитаний у якості свідка про що було складено відповідні протоколи, з яких вбачається, що ОСОБА_1 під час таких допитів не повідомляв про наявність та взагалі існування додаткової угоди від 31.12.2015 № 1 до договору б/н від 31.12.2015 про пролонгацію договору позики до 31.12.2025, а також до канцелярії податкового органу від ОСОБА_1 , не надходила заява про врахування в ході перевірки такої додаткової угоди № 1 до договору б/н від 31.12.2015 про пролонгацію договору позики до 31.12.2025.

Також зазначає, що ОСОБА_1 , не повідомляв про наявність такої додаткової угоди і у скарзі на податкові повідомлення-рішення, поданої до ГУ ДФС у Харківській області. Відсутнє таке посилання і у адміністративному позові, що, на думку скаржника, свідчить про те, що ОСОБА_1 з метою отримання позитивного судового рішення на свою користь надав суду 20.12.2016 по справі № 820/6190/16 додаткову угоду від 31.12.2015 № 1 до договору б/н від 31.12.2015 про пролонгацію договору позики до 31.12.2025, яка, за твердженням представника податкового органу, не є належним та допустимим доказом неправомірності та незаконності податкових повідомлень-рішень.

Заперечення на касаційну скаргу від позивача до Суду не надходили, що не є перешкодою для розгляду справи.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповдіача проведено документальну позапланову виїзну перевірку щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства платником податків ОСОБА_1 за період з 01.04.2015 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складено акт від 18.07.2016 № 1828/20-31-13-04-08/ НОМЕР_1 , в якому зафіксовано порушення ОСОБА_1 абзацу «д» п.п 164.2.17 п. 164.2 ст. 164. п, 49.1. п, 49.2, п.п. 49.18.4, п. 49.18 ст. 49 п.п. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого виявлено неподання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік, в якій не визначено та не сплачено, у строки встановлені законодавством, суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб в результаті отримання доходу у вигляді додаткового блага; п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України, а саме: несплата суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік на загальну суму 688947.80 грн.; порушення п. 16-1 розділу XX Податкового Кодексу України, встановлено заниження військового збору за 2015 рік у розмірі 51716,76 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення - рішення:

- № 0022211304 від 22.07.2016, яким громадянину ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 688947,80 грн.;

- № 0022221304 від 22.07.2016, яким ОСОБА_1 визначено штрафну санкцію за несплату податку на доходи фізичних осіб у розмірі 172236,95 грн.;

- № 0022241304 від 22.07.2016, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з військового збору від підприємницької діяльності в сумі 51716,76 грн.;

- № 0022251304 від 22.07.2016, яким ОСОБА_1 визначено штрафну санкцію за несплату військового збору від підприємницької діяльності в розмірі 12929,19 грн.;

- № 0022231304 від 22.07.2016, яким ОСОБА_1 визначено штрафну санкцію за неподання податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 170,00 грн.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Положеннями п/п 14.1.47 та п/п 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

При цьому, відповідно до п/п 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів;

г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов`язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов`язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Таким чином, визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 23.05.2023 у справі № 816/1450/16.

Згідно з п. 162.1 ст. 162 ПК України платниками податку з доходів фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПК України об`єктами оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в країні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

За змістом п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (п/п. 164.1.2 164.1 ст. 164 ПК України).

Підпунктом «д» п/п 164.2.17 п. 164.2 ст.164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (п/п 165.1.49 п. 165.1 ст.165 ПК України).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, між громадянином ОСОБА_1 (Позичальник) та ТОВ «Виробничо-торгове підприємство Харелектробуд» (Позикодавець) було укладено договір позики (безвідсоткової) від 01.07.2015 № 010715 (том 1 а.с. 57-58), відповідно до умов якого Позикодавець передає Позичальникові суму 3447784,00 грн. Позика надається Позичальнику на безоплатній основі. Позика підлягає поверненню Позикодавцю в повному обсязі в строк до 31.12.2015.

В подальшому, між громадянином ОСОБА_1 (Позичальник) та ТОВ «Виробничо-торгове підприємство Харелектробуд» (Позикодавець) 31.12.2015 укладено додаткову угоду № 1 до договору від 31.12.2015 № б/н, відповідно до якої вказаний договір викладено в такій редакції: «Договір про повернення позики. Сторони домовились про повернення суми позики у розмірі 3447784,00 грн. до 31.12.2025. Пункти 2, 3, 4 вважати такими, що втратили чинність. Умови договору від 01.07.2015 № 010715, крім термінів виконання, залишаються без змін» (том 1 а.с. 60).

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин повинен відповідати вимогам, зазначеним у ст. 203 Цивільного кодексу України. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано звернута увага на те, що додаткова угода від 31.12.2015 № 1 до договору від 31.12.2015 № б/н, укладена між громадянином ОСОБА_1 та ТОВ «Виробничо-торгове підприємство Харелектробуд», є чинною, доказів скасування такої угоди або рішення суду, яким визнано недійсною угоду, представником відповідача не надано.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в даному випадку у платника податків ОСОБА_1 не виникло обов`язку по сплаті податку з доходів фізичних осіб за отримання доходу у вигляді анульованого (прощеного) боргу як додаткового блага, оскільки відповідно до умов додаткової угоди № 1 до договору від 31.12.2015 № б/н скасовано договір про прощення боргу від 31.12.2015 № б/н та пролонговано договір позики до 31.12.2025.

Щодо посилання відповідача на те, що додаткова угода № 1 до договору від 31.12.2015 № б/н, не надавалася позивачем до податкового органу, то Суд зазначає, що судом апеляційної інстанції правомірно відхилені вказані доводи представника відповідача, оскільки відповідно до супровідного листа від 15.07.2016 (том 1 а.с. 65) позивачем до Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області надавалася така додаткова угода до договору від 31.12.2015 № б/н про пролонгацію договору позики до 31.12.2025, про що свідчить додаток, зазначений у вказаному супровідному листі. При цьому, такий супровідний документ з додатком прийнято податковим органом 15.07.2016, про що свідчить штамп Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про отримання такого листа.

Колегія суддів також зазначає, що судом апеляційної інстанції правомірно відхиллено доводи податкового органу відносно того, що позивач не надав додаткову угоду під час перевірки та адміністративного оскарження, оскільки, по-перше, відповідно до абз. 2 п. 44.6 ст. 44 ПК України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції вказана норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, та порядок використання цих документів податковим органом у разі їх подання платником до прийняття рішення, однак жодним чином не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

По-друге, як вже було зазначено вище, таку додаткову угоду від 31.12.2015 № 1 до договору від 31.12.2015 № б/н було надано позивачем до податкового органу 15.07.2016, тоді як акт перевірки № 1828/20-31-13-04-08/2483600735 було складено 18.07.2016, тобто акт перевірки було складено вже після надання позивачем відповідачу додаткової угоди та до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки з укладенням між позивачем та Позикодавцем додаткової угоди від 31.12.2015 № 1 до договору від 31.12.2015 № б/н у позивача відпав обов`язок щодо сплати податків та зборів.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 у справі № 820/6190/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк