ПОСТАНОВА

Іменем України

24 лютого 2020 року

Київ

справа № 820/8723/15

адміністративне провадження № К/9901/15106/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у касаційній інстанції справу № 820/8723/15

за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року (головуючий суддя - Самойлова В.В.) та

ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року (головуючий суддя - Філатов Ю.М., судді: Бенедик А.П., Калиновський В.А.)

у справі № 820/8723/15

за позовом Державної фінансової інспекції в Харківській області до Харківської державної академії фізичної культури про стягнення коштів, -

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У серпні 2015 року Державна фінансова інспекція в Харківській області (далі - позивач, ДФІ в Харківській області) в інтересах держави звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської державної академії фізичної культури (далі - відповідач), яким просила стягнути з відповідача зайво використані бюджетні кошти до державного бюджету за кодом бюджетної класифікації 21080500 "Інші надходження", символ звітності 090, на рахунок № 31114090700003 в УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова, установа банку - ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, в загальній сумі 23 793,00 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дане порушення допущене відповідачем в результаті придбання приладів та комплектуючих до комп`ютерної техніки, оприбуткованих в подальшому як об`єкти основних засобів - системні блоки за вартістю, яка перевищує граничні суми витрат, оскільки до моменту звернення із цим позовом зазначене вище порушення в загальній сумі 23 793,00 грн не усунуто, що свідчить про не виконання пункту вимоги від 15 травня 2015 року за № 032-25/3441 в повному обсязі та є порушенням частини 2 статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року, в задоволенні позову ДФІ в Харківській області відмовлено.

4. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року, яка набрала законної сили 11 квітня 2016 року, визнано протиправною та скасовано вимогу ДФІ у Харківській області від 15 травня 2015 року № 032-25/3441, яка була підставою для звернення до суду з даним позовом. Відповідно до вимог статті 72 КАС України, якими передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, що має місце в даному випадку, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

5. 02 лютого 2018 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної фінансової інспекції в Харківській області, якою вона просила скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року та ухвалити нове рішення по справі, яким задовольнити її позовні вимоги повністю.

6. В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях не відповідають фактичним обставинам і матеріалам справи, а самі рішення постановлені з порушенням норм матеріального права.

7. Зазначені порушення на думку скаржника призвели до неправильного вирішення справи, що з огляду на приписи статті 202 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

8. Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не було розглянуто справу по суті зазначених у позові доводів, оскаржувані судові рішення є необгрунтованими, ухваленими без повного та всебічного з`ясування обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судами попередніх інстанцій не враховані наявні у справі докази, надані позивачем, в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень не зазначено мотиви їх неврахування, чим порушено норми процесуального права. За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій є такими, що не відповідають вимогам статті 159 КАС України.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної фінансової інспекції в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року.

10. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).

11. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

12. У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали справи № 820/8723/15 передано до Верховного Суду.

13. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 16 січня 2020 року № 69/0/78-20 у зв`язку із настанням інших обставин, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, що може мати наслідком порушення строку розгляду, передбаченого відповідним процесуальним законодавством, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

14. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15. 21 лютого 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. прийнято до провадження справу за даною касаційною скаргою, закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами відповідно до положень частини 1 статті 340 та статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

16. Від Харківської державної академії фізичної культури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій відповідач вказуючи на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просив касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Харківській області залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

17. Державною фінансовою інспекцією в Харківській області було проведено ревізію Харківської державної академії фізичної культури, під час якої було встановлено придбання академією приладів та комплектуючих до комп`ютерної техніки за вартістю, яка перевищує граничні суми витрат, на підставі чого складено акт ревізії фінансово-господарської діяльності від 08 квітня 2015 року № 032-11/2.

18. За наслідками проведеної ревізії та на підставі пункту 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" позивачем відповідачу було направлено вимогу від 15 травня 2015 року за № 032-25/3441 щодо усунення виявлених порушень в строк до 16 червня 2015 року.

19. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року, яка набрала сили 11 квітня 2016 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Державної фінансової інспекції у Харківській області від 15 травня 2015 року № 032-25/3441, яка була підставою для звернення до суду з даним позовом.

Позиція Верховного Суду

Джерела права й акти їх застосування

20. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2939-ХІІ).

22. Частиною 1 статті 2 Закону України № 2939-ХІІ передбачено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

23. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України (частина 2, 3 статті 2 Закону України № 2939-ХІІ).

24. Статтею 10 Закону України № 2939-ХІІ визначені права органу державного фінансового контролю, серед яких зокрема пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пункти 7, 10 цієї статті).

25. Відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

26. Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення № 499/2011) Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

27. Відповідно до підпункту 4 пункту 4 Положення № 499/2011 Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

28. Пунктом 6 Положення № 499/2011 передбачено, що Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункти 15, 21 цього пункту).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

29. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільно7гопроцесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

30. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закон № 460-ІХ, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності Законом.

31. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

32. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

33. Згідно з частиною 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).

34. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

35. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

36. Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача зайво використаних бюджетних коштів до державного бюджету в загальній сумі 23 793 грн, допущене ним в результаті придбання приладів та комплектуючих до комп`ютерної техніки, оприбуткованих в подальшому як об`єкт основних засобів - системні блоки за вартістю, яка перевищує граничні суми.

37. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вимога Державної інспекції в Харківській області від 15 травня 2015 року № 032-25/3441, яка є підставою для звернення до суду з позовом у даній справі, була скасована в судовому порядку.

38. Верховний Суд проаналізувавши норми пункту 7 статті 10 Закону № 2939-XII та пунктів 4 та 6 Положення № 499/2011 констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли невірних висновків з огляду на таке.

39. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних справовідносин дає підстави для висновку про те, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та, у разі виявлення порушень законодавства, пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

40. При виявленні збитків, заподіяних державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів, та звернутися до суду в інтере сах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

41. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і в цій частині вона є обов`язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

42. На підставі наведеного Верховний Суд дійшов висновку про те, що орган державного фінансового контролю має право звертатися до суду з позовом про стягнення з підконтрольних установ завданих збитків, не залежно від наявності вимоги щодо усунення порушень законодавства, направленої на адресу підконтрольної установи.

43. Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги про усунення порушень законодавства протиправною Державної фінансової інспекції.

44. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2014 року № 21-332а14 та закріплена у численній судовій практиці Верховного Суду, сформованій за результатами розгляду справ за позовами органів Державної фінансової інспекції до підконтрольних осіб про стягнення сум збитків, встановлених нею у відповідних актах ревізій.

45. Верховний Суд звертає увагу на те, що у даній справі Державною фінансовою інспекцією в Харківській області заявлені позовні вимоги про стягнення у судовому порядку суми виявлених під час проведення ревізії фінансово-господарської діяльності збитків.

46. Судами попередніх інстанцій не надано оцінку обставинам, які належить встановлювати у цій справі, а саме наявність чи відсутність порушень відповідачем, зазначених в акті ревізії Державної фінансової інспекції від 08 квітня 2015 року № 032-11/2, які призвели чи не призвели до завдання державі збитків у загальній сумі 23 793 ,00 грн.

47. Судами першої та апеляційної інстанції не досліджено зібрані у матеріалах справи докази, а саме акт ревізії Державної фінансової інспекції від 08 квітня 2015 року № 032-11/2 (а.с.8-10).

48. Дані обставини є визначальними для правильного вирішення даного спору.

49. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу не неповноту встановлених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, судом першої інстанції та не усунув цього недоліку в ході апеляційного провадження, що є порушенням статей 11 159 195 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року).

50. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їх висновків в цілому по суті спору.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

51. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

52. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

53. Згідно з частиною 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

54. Суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

55. Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

56. Таким чином, з огляду на приписи частини 2 статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

57. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Харківській області задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду