ПОСТАНОВА
Іменем України
25 березня 2020 року
Київ
справа №821/1409/17
провадження №К/9901/50721/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Губської О. А., Данилевич Н. А.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Кисильової О. Й., та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Скрипченка В. О. (доповідач), Бойка А. В., Осіпова Ю. В.
І. Суть спору
1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (надалі також ГТУЮ у Херсонській області, відповідач), у якому, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2016 року по 7 листопада 2017 року в розмірі 111 033,37 гривень.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року у справі № 821/1757/16 його поновлено на посаді заступника начальника ГТУЮ у Херсонській області - начальника Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області. Станом на час звернення позивача до суду ОСОБА_1 не поновлений на посаді. Крім того, у справі № 821/1757/16 питання про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішувалось.
3. Відтак, позивач, із посиланням на приписи статей 235 236 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) уважав, що стягненню на його користь підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2016 року по 7 листопада 2017 року.
4. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наголошував на його безпідставності з огляду на те, що питання щодо призначення та звільнення з посад керівників регіональних територіальних органів Міністерства юстиції України (надалі - Мін`юст) належить до компетенції Мін`юсту.
5. Також ГТУЮ у Херсонській області наголошувало на тому, що при ухваленні рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди не дослідили, чи був позивач працевлаштований у спірний період, що, на думку відповідача, вплинуло би на розмір указаного середнього заробітку.
6. Крім того, відповідач стверджував, що оскільки наказ про поновлення позивача на посаді не видано, обчислення періоду затримки виконання рішення про поновлення на роботі є неможливим.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
7. З 30 червня 2015 року по 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 обіймав посаду заступника начальника ГТУЮ у Херсонській області.
8. Наказом Мін`юсту від 28 жовтня 2016 року № 4999/к «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 » останнього звільнено з із займаної посади.
9. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року у справі № 821/1757/16, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, наказ Мін`юсту від 28 жовтня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 визнано протиправним і скасовано, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління ГТУЮ у Херсонській області з 28 жовтня 2016 року.
10. При винесенні постанови від 12 травня 2017 року у справі № 821/1757/16 Херсонським окружним адміністративним судом питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вирішувалось
11. На час розгляду цієї справи в судах першої й апеляційної інстанцій постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року у справі № 821/1757/16 не виконана, ОСОБА_1 на посаді не поновлений.
12. Вищенаведене зумовило звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.
13. Також суди встановили, що після звільнення з ГТУЮ у Херсонській області позивач ніде не працевлаштований та на обліку в центрі занятості не перебуває.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
14. Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 7 листопада 2017 року, яку залишено без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року:
14.1. адміністративний позов задовольнив частково;
14.2. стягнув з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 жовтня 2016 року по 7 листопада 2017 року у розмірі 108541,44 гривень;
14.3. у задоволенні решти позовних вимог відмовив;
14.4. допустив до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з ГТУЮ у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 8903,79 гривень.
15. Ухвалюючи такі рішення, суди, керуючись приписами статей 235 236 КЗпП, виходили з того, що Мін`юст не виконав свого обов`язку щодо поновлення на позивача на посаді, а ГТУЮ у Херсонській області - щодо виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким відповідач обтяжений у силу статті 235 КЗпП України.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
16. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
17. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі позивач, із-поміж іншого, наполягає на тому, що призначення та звільнення з посад керівників регіональних територіальних органів Мін`юсту належить до компетенції останнього.
18. У касаційній скарзі ГТУЮ у Херсонській області просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про відмову в позові.
V. Оцінка Верховного Суду
19. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
20. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
21. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
22. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
23. За правилом частин першої-третьої статті 341 КАС України в зазначеній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. За приписами частин другої, сьомої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
26. Зазначеній нормі кореспондують приписи пункту 3 частини першої статті 256 КАС України в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції.
27. Відповідно до статті 236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
28. За правилами статті 159 КАС України в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Аналогічні положення закріплені у статті 242 КАС України в чинній редакції.
29. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
30. Європейський суд з прав людини (надалі - Суд) неодноразово у своїх рішеннях наголошував на необхідності надання оцінки аргументам учасників справи, які мають значення для розгляду справи в суді.
31. З-поміж іншого, у пункті 25 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, Суд зазначив, що у цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції. Відповідно, було порушення цього положення.
32. Відповідно до Висновку Консультативної ради європейських суддів від 18 грудня 2008 року № 11 (2008) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, якість судового рішення залежить, головним чином, від якості його обґрунтування, при цьому викладення підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але є насамперед гарантією проти свавілля, оскільки, по-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати доводи, що становлять основу рішення та забезпечують його правомірність; по-друге, дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими та давати можливість читачеві прослідкувати логіку міркувань, що призвели до ухвалення суддею рішення. До того ж, обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Крім того, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти встановленню юридичної визначеності, адже вона гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.
33. Суди першої й апеляційної інстанцій наведеного дотримались не у повній мірі.
34. Так, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
35. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
36. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП суд повинен установити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
37. Наведені висновки відображені, з-поміж інших, у постанові Верховного Суду від 5 березня 2020 року у справі № 280/360/19.
38. Отже, відповідальність за затримку виконання рішення про поновлення на роботі покладається на роботодавця (суб`єкта призначення у відносинах публічно служби).
39. Однак, у цій справі суди проігнорували твердження відповідача про те, що відповідно до підпункту 10 пункту 12-2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228, державний секретар Мін`юсту відповідно до покладених на нього завдань призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних органів Мін`юсту та їх заступників.
40. Також суди не дослідили питання щодо дотримання з боку позивача строку звернення до суду з цим позовом.
VІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги
41. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про порушення норм процесуального права та недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, визначення суб`єктного складу сторін, а так само під час оцінки аргументів учасників справи, що унеможливило належне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
42. Своєю чергою, суд касаційної інстанції у силу приписів статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.
43. Отже, покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи відповідача щодо порушення з боку судів норм процесуального права частково знайшли своє підтвердження.
44. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
46. Судам під час нового розгляду необхідно: ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і мотивів; дослідити питання дотримання з боку позивача строку звернення до адміністративного суду в розрізі відповідних позовних вимог; чітко розмежувати періоди, охоплені визначеними частиною другою статті 235 і статтею 236 КЗпП санкціями; за наявності підстав - здійснити заміну суб`єктного складу сторін. Крім того, судам слід узяти до уваги вимоги до оформлення письмових доказів, визначені статтею 94 вказаного Кодексу.
VІI. Судові витрати
47. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.
Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 260 341 344 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Херсонській області задовольнити частково.
2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року у справі № 821/1409/17 скасувати.
3. Справу № 821/1409/17 направити на новий розгляд до Херсонського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. А. Губська
Н. А. Данилевич