ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 821/2093/16
адміністративне провадження №К/9901/17825/18
адміністративне провадження №К/9901/17828/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Дашутіна І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційними скаргами управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області та ОСОБА_1
на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року (головуючий суддя - Кузьменко Н.А.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року (головуючий суддя - Федусик А.Г., судді: Шевчук О.А., Зуєва Л.Є.)
у справі №821/2093/16
за позовом ОСОБА_1
до управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області
про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
I. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- стягнути 1 002,12 грн грошової компенсації за невикористану відпустку за 2010 рік;
- стягнути 204 683,01 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. У обґрунтування позовних вимог зазначав, що при звільненні у травні 2010 року з ним не було проведено повний розрахунок, а тому має право на компенсацію невикористаної у році звільнення відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
3. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, позов задоволено частково.
4. Стягнуто грошову компенсацію за невикористану відпустку в 2010 році в сумі 791,42 грн.
5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач та відповідач звернулися з касаційними скаргами.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 26 травня 2010 року № 318 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ за статтею 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
7. 18 жовтня 2016 року позивач звернувся з заявою про виплату компенсації за невикористану у 2010 році відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку її виплати.
8. Листом від 1 листопада 2016 року управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області повідомило позивача, що підставою для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку є наказ про звільнення особи з органів внутрішніх справ із зазначенням кількості невикористаних днів щорічної відпустки в році звільнення. У наказі про звільнення позивача не зазначено невикористану частину відпустки в році звільнення, а тому підстав для її виплати не було.
9. Листом від 11 листопада 2016 року управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області повідомило адвоката Риженка Д.О., що відпустка позивачу за 2010 рік не надавалась, відпустка згідно вислуги років на день звільнення склала 30 діб, невикористана частина відпустки за 2010 рік складала 12 діб.
10. Представником відповідача було надано суду першої інстанції інформацію за підписом заступника голови ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області, відповідно до якої грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку не виплачувалась відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ. Якщо б умови діючого на час звільнення позивача законодавства були іншими і він мав би право на одержання грошової компенсації за невикористану в 2010 році відпустку, то її розрахункова сума могла би скласти 791,42 грн (грошове забезпечення на день звільнення):31 день *12 (днів відпустки).
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спеціальним законом не врегульовано питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні особи середнього начальницького складу з підстав, наведених в пункті 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, як наслідок застосуванню підлягають норми загального законодавства - Закону України «Про відпустки», частина перша статті 24 якого передбачає що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
12. Розмір грошової компенсації було стягнуто відповідно до проведеного відповідачем розрахунку.
13. Оскільки наказ про звільнення позивача не передбачав виплату спірної компенсації, тому таку суму відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України не можна вважати безспірною. Сплата такої суми ще не відбулась, що не дає змоги встановити розмір відшкодування за час затримки розрахунку. Така вимога є передчасною оскільки стягнення середнього заробітку стосується оспорюваної суми, а не нарахованої.
14. Апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги позивача - у частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
15. Виходив з того, що між сторонами існує спір щодо належності (правомірності) виплат грошової компенсації за невикористану відпустку, про що свідчить посилання відповідача на ту обставину, що позивач мав право на отримання чергової відпустки (а не компенсації) безпосередньо перед звільненням, тобто вказані обставини щодо належності (правомірності) сторонами станом на час звільнення вирішені не були, а тому і спірна грошова компенсація нарахована не була, що унеможливлює застосування статті 117 Кодексу законів про працю України та виплату середнього заробітку.
16. Відповідач у своїй касаційній скарзі наголошує що відповідно до пункту 56 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (в редакції чинній на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ) грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку виплачувалась лише особам рядового та молодшого начальницького складу (від рядового міліції до старшого прапорщика міліції), а особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надавалась чергова відпустка.
17. При стягненні спірної компенсації судами безпідставно не було враховано помилково здійснену переплату грошового забезпечення за травень 2010 року в сумі 329,76 грн.
18. Просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
19. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що судами було встановлено, що він має право на отримання грошової компенсації за невикористану у році звільнення відпустку, а тому відповідно непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.
20. У обґрунтування касаційних вимог посилається на пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
21. Просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
23. Статтею 328 КАС України встановлено право на касаційне оскарження.
24. Так, відповідно до частини першої даної статті учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
25. Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області звернулося з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині, якою було задоволено позовні вимоги - стягнуто грошову компенсацію за невикористану в 2010 році відпуску.
26. Проте апеляційним судом рішення суду першої інстанції не було переглянуто в цій частині. Відповідно до частини першої статті 195 КАС України апеляційний суд переглянув судове рішення в межах доводів апеляційної скарги позивача.
27. Апеляційну скаргу відповідача відповідно до ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року було повернуто апелянту на підставі частини третьої статті 189 КАС України.
28. Таким чином суд касаційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, у зв`язку з тим, що воно не було в цій частині переглянуто апеляційним судом.
29. Що ж стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з органів внутрішніх справ не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
30. Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
31. Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
32. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства щодо порядку, умов, складу, розміру виплати грошового забезпечення.
33. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
34. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
35. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
36. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
37. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди, встановивши наявність між учасниками справи спору щодо розміру спірної виплати, дійшли висновку про безпідставність застосування статті 117 КЗпП України. При цьому суди проігнорували та не надали оцінки положенню частини другої даної статті.
38. Виходячи з висловленої судами першої та апеляційної інстанцій позиції, наявність спору щодо розмірів (права) на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку взагалі виключає можливість отримання працівником середнього заробітку за весь час затримки належних йому виплат під час звільнення, що в свою чергу є хибним та безпідставним.
39. Фактично на час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій відповідач не виплатив позивачу спірну компенсацію за невикористану відпустку. Право позивача на її отримання було встановлено судом першої інстанції та покладено на відповідача обов`язок здійснити таку виплату.
40. Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення в частині відмови стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку, не відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.
41. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
42. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
43. Відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати спірної компенсації, суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували період, упродовж якого позивачу мала бути здійснена її виплата, з урахуванням часу коли позивач дізнався про порушення свого права та звернувся з вимогою про його поновлення, а також розмір середньоденного заробітку для обчислення суми заборгованості.
44. Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
45. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
46. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
47. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку.
48. При новому розгляді спору в цій частині суду першої інстанції необхідно встановити період, упродовж якого відповідач повинен був здійснити розрахунок з позивачем, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, а також провести розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку і, залежно від установленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти відповідне рішення.
49. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 351 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року у справі №821/2093/16 скасувати в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористану у 2010 році відпустку, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
У решті судові рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіМ.В. Білак О.А. Губська І.В. Дашутін