№ 822/1672/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 822/1672/18

адміністративне провадження № К/9901/68516/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Коваленко Н. В., Чиркіна С. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Тарновецького І. І. від 25.06.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Совриги Д. І., суддів: Матохнюка Д.Б., Курка О.П. від 19.11.2018

у справі № 822/1672/18

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці

про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У травні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці (далі також - відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 03.04.2018 №22/110 про накладення на неї штрафу у розмірі 446760,00 грн.

2. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.06.2018 позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці № 22/110 від 03.04.2018 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами; стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в сумі 4467,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці.

3. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2018 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.06.2018 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

4. 19.12.2018 від позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.06.2018 і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2018 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2019 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача.

6. 29.01.2019 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі.

7. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2021 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів Коваленко Н.В. Чиркіна С. М

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець, РНОКПП - НОМЕР_1 .

9. На підставі наказу про проведення документальної позапланової перевірки № 800 від 28.02.2018 та направлення на перевірку від 28.02.2018 №679, виданих ГУ ДФС у Хмельницькій області, у період з 02.03.2018 по 07.03.2018, посадовими особами ГУ ДФС у Хмельницькій області проведена документальна позапланова перевірка з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору до бюджету, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.11.2017 по 31.12.2017.

10. За результатами проведеної перевірки складено акт про результати документальної позапланової перевірки ОСОБА_1 №0548/22-01-13-07/ НОМЕР_1 від 16.03.2018, в якому відображені допущені ФОП ОСОБА_1 порушення, а саме встановлено факт несвоєчасного повідомлення контролюючих органів про прийняття працівників на роботу та факт використання праці найманих працівників - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без належного оформлення трудових відносин, після фактичного звільнення з роботи згідно з пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), чим порушено вимоги частини третьої статті 24 цього Кодексу.

11. На момент фактичної перевірки 07.12.2017 відповідачем встановлено, що в приміщенні працювало десять працівників, які надали пояснення щодо свого працевлаштування, зокрема ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повідомили, що працють у ФОП ОСОБА_1 швачками з 01.11.2017 по 07.12.2017, заробітну плату ще не отримували.

12. 19.12.2017 позивачем року подано звіт про використання праці згідно з трудовим договором працівників: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 за листопад 2017, а також подано повідомлення до податкових органів про прийняття працівників на роботу.

13. Згідно з даними інформаційної бази даних АІС «Податковий блок» дод.4 табл.6 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» ФОП ОСОБА_1 19.12.2017 за листопад 2017 року подано звіт про використання праці згідно з трудовим договором.

14. Відповідно до даних інформаційної бази даних АІС «Податковий блок» дод.4 табл.5 «Відомості про трудові відносини осіб» 19.12.2017 позивачем подано відомості за листопад 2017 року про періоди трудових відносин з працівниками, зокрема щодо ОСОБА_2 : дата початку роботи з 30.11.2017, припинено трудові відносини - 30.11.2017, звільнено згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України; ОСОБА_3 : дата початку роботи з 08.11.2017, припинено трудові відносини - 30.11.2017, звільнено згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України; ОСОБА_4 : дата початку роботи з 15.11.2017, припинено трудові відносини - 30.11.2017, звільнено згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України; ОСОБА_5 : дата початку роботи з 15.11.2017, припинено трудові відносини - 30.11.2017, звільнено згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

15. Згідно з актом документальної виїзної перевірки Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 16.03.2018 № 0548/22-01-13-07/ НОМЕР_1 позаплановою документальною виїзною перевіркою ФОП ОСОБА_1 з 02.03.2018 по 07.03.2018 в періоді, що перевірявся з 01.11.2017 по 31.12.2017, встановлено факт несвоєчасного повідомлення контролюючих органів про прийняття працівників на роботу та факт використання праці найманих працівників, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без належного оформлення трудових відносин після фактичного звільнення з роботи згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

16. На підставі акта перевірки № 0548/22-01-13-07/ НОМЕР_1 від 16.03.2018 начальником Управління Держпраці у Хмельницькій області 03.04.2018 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №22/110, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 446760,00 грн.

17. Не погодившись з цим рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач оскаржив його до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

18. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні усіх обставин та не відповідно до вимог чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

19. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, приймаючи оскаржувану постанову відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

20. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при оформлені працівників на роботу не було допущено порушень норм трудового законодавства, а висновки відповідача про порушення позивачем вимог КЗпП України, а саме наявність неоформлених трудових відносин з працівниками - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , є необґрунтованими. Щодо встановленого в ході перевірки порушення позивачем подання до органів ДФС повідомлення про прийняття працівників на роботу, суд дійшов висновку, що трудовим законодавством не передбачено відповідальності фізичної особи-підприємця у вигляді штрафу за несвоєчасне подання до органів ДФС повідомлення про прийняття працівників на роботу. Для притягнення особи до відповідальності відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України в її діях повинно бути декілька складових: фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин та виплата йому заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

21. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв`язку з порушенням позивачем абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України посадовою особою Головного управління Держпраці у Хмельницькій області на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, прийнято постанову № 22/110 від 03.04.2018 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , а тому підстави для її скасування відсутні.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

22. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що судом першої інстанції допущено порушення процесуального законодавства, оскільки справу розглянуто в порядку спрощеного провадження, хоча така мала б бути розглянута за правилами загального позовного провадження. Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції, викладений в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 19.10.2018, що позивач фактично не порушив строку апеляційного оскарження, оскільки позивач апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не подавала, а строк апеляційного оскарження закінчився ще 27.08.2018 після повернення апеляційної скарги відповідачу. Позивач була позбавленою можливості захистити свої права, оскільки ухвала про відкриття апеляційного провадження оскарженню не підлягала, як і інші процесуальні документи, ухвалені судом апеляційної інстанції у цій справі. Позивачем укладено трудові договори з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі їх заяв, що підтверджується звітами про суми нарахованої заробітної плати та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за листопад-грудень 2017 року та листом Головного управління ДФС у Хмельницькій області № 15670/10/22-01-13-07-09 від 19.06.2018. Окрім цього, для притягнення особи до відповідальності згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України в її діях повинно бути декілька складових: фактичний допуск працівника без оформлення трудових відносин та виплата йому заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У зв`язку з тим, що відсутні порушення статті 24 КЗпП України у діях позивача при оформленні відносин з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , немає підстав для застосування до неї штрафу, передбаченого статтею 265 КЗпП України. Судом не враховано, що в акті перевірки та у постанові чітко не вказано правопорушення, яке стало підставою для накладення штрафу; що позивач неодноразово подавала звіти до контролюючого органу про використання праці найманих працівників; позивачем подавались звіти про скасування попередніх звітів, які були поданими помилково; що викладені в акті позапланової перевірки дані та у подальшому винесення постанови стосувались не всього періоду, а лише дня, коли проводилась фактична перевірка.

23. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законними, обґрунтованими та ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги позивача є необґрунтованими.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

25. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

26. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки ним здійснено розгляд справи у порядку спрощеного провадження, натомість справу потрібно було розглядати за правилами загального позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне.

27. Як убачається з ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.05.2018 про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначив її до розгляду з повідомленням учасників справи.

28. Розгляд справ в порядку спрощеного позовного провадження врегульовано статті 257 КАС України (тут і далі також - в редакції, чинній на момент вирішення судом першої інстанції питання про відкриття провадження у справі), частинами першою та другою якої передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

29. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

30. Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

31. Положеннями частини четвертої статті 12 КАС України передбачено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

32. З урахуванням того, що за предметом спору ця справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, а тому з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи суд першої інстанції у межах наданого йому законом розсуду вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження і Верховний Суд не вбачає у цій справі порушення вищенаведених норм процесуального законодавства, а тому відхиляє відповідні доводи позивача, викладені у касаційній скарзі.

33. Водночас колегія суддів зауважує, що позивачем у цій справі апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції не подавалась, зокрема з підстав порушення норм процесуального права, що полягають у розгляді справи не за правилами загального позовного провадження, а у порядку спрощеного позовного провадження.

34. Щодо доводів позивача про порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження з тих підстав, що суд зазначив, що позивач фактично не порушив строку апеляційного оскарження, натомість позивач апеляційної скарги не подавала, та не врахував, що строк апеляційного оскарження закінчився 27.08.2018 після повернення апеляційної скарги відповідачу, колегія суддів зазначає наступне.

35. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2018 вирішено поновити Управлінню Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці строк звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.06.2018; відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.06.2018 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови.

36. Постановляючи цю ухвалу суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив: «Разом з апеляційною скаргою апелянтом подано клопотання про поновлення апеляційного строку, проте ознайомившись з матеріалами справи суд дійшов висновку, що немає необхідності окремо розглядати питання про поновлення строку звернення, оскільки фактично позивач не порушив строку апеляційного оскарження».

37. Колегія суддів зауважує, що зазначення у цьому реченні про те, що позивач не порушив строку апеляційного оскарження, очевидно є опискою, оскільки у вступній, описовій та резолютивній частинах ухвали суду вказано, що апеляційна скарга подана Управлінням Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці/відповідачем, чого і не заперечує позивач, зазначаючи у касаційній скарзі, що нею апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції у цій справі не подавалась, а відтак ця описка не впливає на висновок суду щодо наявності підстав для відкриття апеляційного провадження у цій справі.

38. Згідно з положеннями статті 255 КАС України (тут і далі також - в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваного рішення судом першої інстанції та вирішення питання про відкриття апеляційного провадження судом апеляційної інстанції) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

39. Частиною другою статті 298 КАС України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

40. Згідно з частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

41. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

42. Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене 25.06.2018. У цей же день складено його повний текст.

43. Згідно з частиною першою статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

44. Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.07.2018 апеляційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.06.2018 у цій справі залишено без руху; запропоновано особі, яка подала апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дати отримання ухвали, виконати вимоги цієї ухвали та усунути виявлені недоліки апеляційної скарги, а саме надати оригінал квитанції про сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

45. 27.08.2018 Вінницьким апеляційним адміністративним судом постановлено ухвалу, якою у задоволенні клопотання Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці про відстрочення сплати судового збору відмовлено; апеляційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.06.2018 у повернуто особі, яка її подала.

46. Зважаючи на наведене вище правове регулювання, повернення Вінницьким апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги відповідачу ухвалою від 25.07.2018 не позбавило останнього права повторного подання такої до суду. Окрім цього, суд може поновити пропущений з поважних причин строк звернення з апеляційною скаргою, при цьому суд оцінює докази, надані позивачем на підтвердження поважності причин такого пропуску, за своїм внутрішнім переконанням в залежності від обставин конкретної справи.

47. З урахуванням викладеного колегія суддів відхиляє доводи позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про відкриття апеляційного провадження.

48. Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача, що вона була позбавлена можливості захистити свої права, оскільки ухвала про відкриття апеляційного провадження оскарженню не підлягала, як і інші процесуальні документи, ухвалені судом апеляційної інстанції у цій справі, оскільки судом касаційної інстанції надано оцінку запереченням позивача щодо ухвали про відкриття апеляційного провадження та відхилено такі, натомість будь-які інші заперечення щодо ухвал, постановлених судом апеляційної інстанції, які не можуть бути оскаржені, у касаційній скарзі відсутні.

49. Щодо доводів позивача про безпідставність висновків суду апеляційної інстанції про правомірність оскаржуваної постанови відповідача колегія суддів зазначає наступне.

50. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

51. Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

52. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

53. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

54. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

55. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

56. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

57. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 24.12.2019 у справі №823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.

58. Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України передбачено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

59. Посилання позивача на звіти про суми нарахованої заробітної плати та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за листопад-грудень 2017 року та лист Головного управління ДФС у Хмельницькій області № 15670/10/22-01-13-07-09 від 19.06.2018 як докази, що підтверджують факт укладання нею трудових договорів з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , колегія суддів відхиляє, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, із зазначених у звітах сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за листопад - грудень 2017 року не вбачається, що вказані суми були сплачені саме за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а вказаний лист підтверджує сплату позивачем податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку в період з 01.10.2017 по 31.12.2017 за фізичних осіб, які у неї були оформленні у вказаний звітній період.

60. Натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції, на момент фактичної перевірки 07.12.2017 в приміщенні, в якому позивач здійснює пошиття одягу, працювало десять працівників які надали пояснення щодо свого працевлаштування.

61. Відповідно до даних інформаційної бази даних АІС «Податковий блок» дод.4 табл.5 «Відомості про трудові відносини осіб» позивачем 19.12.2017 подано відомості за листопад 2017 року про періоди трудових відносин з працівниками, зокрема щодо ОСОБА_2 : дата початку роботи з 30.11.2017, припинено трудові відносини - 30.11.2017, звільнено згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України; ОСОБА_3 : дата початку роботи з 08.11.2017, припинено трудові відносини - 30.11.2017, звільнено згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України; ОСОБА_4 : дата початку роботи з 15.11.2017, припинено трудові відносини - 30.11.2017, звільнено згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України; ОСОБА_5 : дата початку роботи з 15.11.2017, припинено трудові відносини - 30.11.2017, звільнено згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

62. Окрім цього, згідно з поясненнями, наданими під час проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 07.12.2017, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ці особи працють у ФОП ОСОБА_1 швачками з 01.11.2017 по 07.12.2017 заробітну плату ще не отримували.

63. Окрім цього, 19.12.2017 позивачем року подано звіт про використання праці згідно з трудовим договором працівників: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 за листопад 2017, а також подано повідомлення про прийняття працівників на роботу до податкових органів.

64. Будь-яких інших доводів на підтвердження факту укладення трудових договорів із вказаними особами позивачем у касаційній скарзі не наведено, а тому колегія суддів з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин та наведеного вище правового регулювання погоджується із висновком Сьомого апеляційного адміністративного суду про порушення позивачем ФОП ОСОБА_1 частини третьої статті 24 КЗпП України, яке полягає у допущенні до роботи чотирьох працівників без належного оформлення трудових відносин, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , оскільки такі, зокрема, виконували трудові функції після того, як були звільнені на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, а також допуску до роботи працівників до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

65. Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача, що відсутні підстави для притягнення її до відповідальності згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України з посиланням на те, що у її діях повинно бути декілька складових: фактичний допуск працівника без оформлення трудових відносин та виплата йому заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, однак такі відсутні, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем здійснено допуск до роботи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без належного оформлення трудових відносин та факт виплати заробітної плати, в тому числі з нарахування та сплатою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, позивачем не доведений.

66. Також колегія суддів відхиляє доводи позивача про неврахування судом апеляційної інстанції під час постановлення оскаржуваного рішення, що в акті перевірки та у постанові чітко не вказано правопорушення, яке стало підставою для накладення штрафу; що позивач неодноразово подавала звіти до контролюючого органу про використання праці найманих працівників; що позивачем подавались звіти про скасування попередніх звітів, які були поданими помилково; що викладені в акті позапланової перевірки дані та у подальшому винесення постанови стосувались не всього періоду, а лише дня, коли проводилась фактична перевірка, оскільки такі аргументи не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови відповідача та спрямовані переоцінку доказів у справі, однак відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

67. Будь-які інші доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у касаційній скарзі відсутні, а тому на підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

68. У зв`язку із викладеним, враховуючи положення статті 350 КАС України, рішення суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

69. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді Н. В. Коваленко

С. М. Чиркін