№ 822/1861/18 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2023 року

м. Київ

справа № 822/1861/18

адміністративне провадження № К/9901/23614/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року (головуючий суддя Блонський В.К.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року (головуючий суддя Франовська К.С., судді: Совгира Д.І., Кузьменко Л.В.) у справі № 822/1861/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, третя особа: Державне підприємство "Хмельницьке лісомисливське господарство" про визнання протиправним та скасування рішення

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

29 березня 2018 року ОСОБА_1 (далі - також позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі також відповідач), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 31 жовтня 2013 року № 126 "Про затвердження робочих проектів землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель" з Додатком до нього в частині віднесення до переліку малопродуктивних земель і деградованих земель державної форми власності належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6825084500:02:015:0026 загальною площею 1.000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Масівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року закрито провадження у справі, оскільки справу належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року скасовано та направлено до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року, у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись iз такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач 14 серпня 2019 року направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

26 вересня 2019 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

17 вересня 2019 року від третьої особи надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вона просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 126 від 31 жовтня 2013 року "Про затвердження робочих проектів землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель" затверджено робочі проекти землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель державної власності за межами населених пунктів Віньковецького, Летичівського та Хмельницького районів Хмельницької області загальною площею 1196,3804 га згідно додатку, до яких включені і землі Масівецької сільської ради загальною площею 9,4606 га (далі також наказ № 126).

Робочі проекти землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель державної власності за межами населених пунктів Віньковецького, Летичівського та Хмельницького районів Хмельницької області загальною площею 1196,3804 складені на виконання наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 106 від 10 вересня 2013 року "Про надання дозволу ДП "Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на складання робочих проектів землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель".

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-12725-СГ від 24 травня 2016 року "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" надано дозвіл громадянці ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Місце розташування об`єкта землеустрою: за межами населених пунктів Масівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (6825084500:02:015); орієнтовний розмір земельної ділянки - 2,000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. В наказі зазначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства.

ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області відповідно до наказу № 22-28138-СГ від 22 жовтня 2016 року "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_2 , яка розташована за межами населених пунктів Масівецької сільської ради. Надано у власність громадянці ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 1.000 га (кадастровий номер 6825084500:02:015:0026) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Масівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

В подальшому ОСОБА_2 подарувала земельну ділянку кадастровий номер 6825084500:02:015:0026 своєму сину - ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 29 травня 2018 року №125541099).

Впродовж судового розгляду справи № 686/18690/17 за позовом заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, визнання недійсним договору дарування позивачу стало відомо про існування наказу ГУ Держгеокадастру № 126 від 31 жовтня 2013 року.

Позивач вважає наказ № 126 протиправним та таким, що порушує його права, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Водночас спір про право вирішується в порядку цивільного судочинства у справі № 686/18690/17 предметом спору у якій, серед іншого, є договір дарування земельної ділянки позивачу.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позивач стверджує, що належна йому на праві власності земельна ділянка не відноситься до малопродуктивних та деградованих земель, які потребують консервації.

Вважає наказ відповідача № 126 від 31 жовтня 2013 року "Про затвердження робочих проектів землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель" протиправним та таким, що порушує його права.

У відзиві відповідач зазначив, що проект землеустрою щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель державної власності на території Масівецької сільської ради Хмельницького району, розроблений ДП "Хмельницький науково дослідний інститут" на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 106 від 10 вересня 2013 року, пройшов погодження Управління Держземагенства у Хмельницькому районі Хмельницької області та отримав позитивний висновок експертизи землевпорядної документації від 23 жовтня 2013 року.

Відповідач акцентує увагу на тому, що позивач на дату прийняття оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 126 "Про затвердження робочих проектів землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель" не мав будь-яких прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6825084500:02:015:0026.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки на момент видання оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 31 жовтня 2013 року № 126 "Про затвердження робочих проектів землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель" позивач не був власником земельної ділянки, на яку поширювалась дія даного наказу, а відтак його право не є порушеним.

Також суди наголосили, що наказ від 31 жовтня 2013 року № 126 фактично не був не реалізований, відповідно на цей час неможливо зробити висновок про його правові наслідки для позивача як власника земельної ділянки щодо порушення його прав.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ І ВІДЗИВУ

У касаційній скарзі позивач наголошує на неповному з`ясуванні судами обставин справи та їх невірній оцінці.

Стверджує, що оскаржений наказ порушує його права, позаяк є підставою позову Хмельницької місцевої прокуратури про визнання недійсним договору дарування, на підставі якого йому належить земельна ділянка, оскільки за твердженням прокурора належна позивачу земельна ділянка відноситься до переліку земель, які підлягають консервації як малопродуктивні та деградовані.

Наголошує, що робочий проект консервації було затверджено саме оскарженим у цій справі наказом.

Акцентує увагу на тому, що надані ним докази спростовують віднесення його земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які підлягають консервації. Навпаки ґрунти, належної позивачеві земельної ділянки, за своїми агрохімічними та агроекологічними параметрами отримали оцінку 74 бали та відповідно віднесені до ІІІ класу якості - землі високої якості.

Скаржник вважає, що оскаржений наказ фактично є підставою для позбавлення його права власності на земельну ділянку, яке він набув відповідно до закону.

Водночас звертає увагу на те, що до теперішнього часу не проводились будь-які роботи з консервації земель шляхом їх заліснення відповідно до розробленого та затвердженого робочого проекту землеустрою щодо консервації земель. Також за змістом листа від 23 квітня 2018 року ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомило позивача про відсутність відомостей щодо заліснення земель на території Масівецької сільської ради відповідно до затвердженого проекту землеустрою та будь-яких документів, які б підтверджували факт виконання робіт.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що проект консервації пройшов погодження Управління Держземагенства у Хмельницькому районі (висновок № 6993 від 03 жовтня 2013 року) та отримав позитивний висновок експертизи землевпорядної документації від 23 жовтня 2013 року № 1223.

На думку відповідача, надана позивачем довідка ХФ ДУ "Держгрунтохорона" № 158-21/301/210 датована 20.06.2018 не є належним доказом, оскільки проект консервації розроблявся у 2013 році.

Вважає безпідставними доводи позивача про можливе непроведення заліснення законсервованої земельної ділянки та закінчення трирічного строку висновку державної землевпорядної експертизи, оскільки це жодним чином не впливає на законність спірного наказу станом на дату його прийняття 2013 рік.

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу також акцентує увагу на тому, що право власності позивача виникло після прийняття оскаржуваного наказу.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору у справі є наказ відповідача № 126 «Про затвердження робочих проектів землеустрою щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 125 Основного Закону адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України (в редакції Закону, яка діяла на момент вчинення судом процесуальної дії) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду

Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Водночас за приписами частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Отже, саме позивач є ініціатором розгляду в суді публічно-правового спору, визначення предмету та підстав позову та обрання способу захисту.

Підставою позову позивач визначив порушення відповідачем вимог Порядку консервації земель, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26 квітня 2013 року № 283.

Так, Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства від 26 квітня 2013 року № 283 затверджений Порядок консервації земель (далі також Порядок № 283).

Порядок № 283 визначає організаційні засади щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров`я.

Цей Порядок поширюється на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність або користування відповідно до повноважень (далі - уповноважені органи), а також на власників земельних ділянок та землекористувачів.

За приписами абзацу 2 пункту 1, Порядок № 283 є обов`язковим для виконання органами виконавчої влади, власниками земельних ділянок та землекористувачами і має рекомендаційний характер для органів місцевого самоврядування.

З урахуванням підстав та предмету спору колегія суддів звертає увагу, що згідно із частиною 2 статті 22 Земельного кодексу України (далі також ЗК України) до земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Водночас за приписами частини 3 цієї статті землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування у тому числі громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

В частині 2 статті 1 Закону України 19 червня 2003 року № 962-IV «Про охорону земель» надано визначення поняттю консервація земель, як припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров`я.

Відповідно до статті 171 ЗК України до деградованих земель відносяться: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші. До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Згідно статті 172 ЗК України консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервації підлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров`я. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення. Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок. Порядок консервації земель встановлюється законодавством України.

Згідно із пунктом "д" частини 1 статті 164 Земельного кодексу України (далі - також ЗК України) охорона земель включає консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Отже, у власність громадянам передаються землі сільськогосподарського призначення, водночас з метою охорони деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь земель відповідними статтями Земельного кодексу визначається їх статус, а Порядком № 283 регламентуються організаційні засади їх консервації.

За такого правового регулювання предмету та підстав спору, колегія суддів звертає увагу, що Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Конституційний Суд України в рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним (Рішення № 18-рп/2004 ) .

Також в рішенні № 18-рп/2004 Конституційний Суд щодо визначення терміну "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, зазначив, що це поняття вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес".

Тобто обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів певними діями та рішеннями відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цьому контексті суд апеляційної інстанції, не обговорюючи питання правомірності дій відповідача при передачі ОСОБА_2 земельної ділянки у власність, звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини при оцінці рішення відповідача крізь призму принципу "належного урядування".

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства" та від 01.06.2006 у справі "Федоренко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив: "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила".

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

У справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та зазначив, зокрема, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що наказ № 126 може впливати на оцінку правомірності набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6825084500:02:015:0026, вирішення спору щодо якої відбувається у цивільній справі № 686/18690/17, в якій предметом спору є наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 22 жовтня 2016 року № 22-28138-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»» та договір дарування.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач має право оскаржити наказ від 31 жовтня 2013 року №126 в судовому порядку.

За змістом статей 72 73 КАС України належними та допустимими доказами є докази, які існували на момент прийняття оскарженого рішення, відповідно суд оцінює рішення відповідача з урахуванням наявності або відсутності у останнього підстав для прийняття цього рішення.

Водночас наведені позивачем підстави позову та надані докази, оцінені судами попередніх інстанцій, стосуються обставин, які відбулись після прийняття відповідачем наказу № 126, відповідно не доводять його протиправності.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно не прийняли до уваги результати досліджень зазначеної земельної ділянки, надані позивачем, оскільки такі дослідження зроблені у 2018 році, тобто зі значним проміжком часу (5 років) та не існували на момент прийняття рішення у 2013 році.

Також основним доводом позивача щодо порушення його прав оскаржуваним наказом є те, це рішення є підставою для позбавлення його права власності.

Проте Верховний Суд зазначає, що в межах цієї справи не вирішується питання щодо наявності підстав для позбавлення права власності позивача, оскільки спір про право на час розгляду цієї справи в судах попередніх інстанцій вирішувався в порядку цивільного судочинства у справі № 686/18690/17.

Отже, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для скасування наказу № 126, проте висновки судів, що цей наказ не впливає на права позивача є хибними.

За змістом статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За такого правового регулювання, з урахуванням обраного позивачем способу захисту, необхідно змінити мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій в частині підстав відмови в задоволені позову, виклавши в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року у справі № 822/1861/18 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2019 року у справі № 822/1861/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук