ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 822/2206/16

касаційне провадження № К/9901/31009/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 (судді: Білоус О.В., Курко О.П., Совгира Д.І.) у справі № 822/2206/16 за позовом ОСОБА_1 (далі у тексті - ОСОБА_1 , позивач) до Кам`янець - Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області, в особі Ярмолинецького відділення, (далі у тексті - Подільська ОДПІ, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Кам`янець-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Хмельницькій області в особі Ярмолинецького відділення щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Ф" від 29.06.2015 № 7984-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 25 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила про протиправність застосування податковим органом у 2015 році положень ст. 267 ПК України та визначення їй податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, посилаючись на те, що їх застосування може мати місце не раніше наступного бюджетного року, тобто не раніше 2016 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.11.2016 позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.06.2015 № 7984-17. Також було вирішено питання щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що застосування контролюючим органом норм статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, оскільки це суперечить принципу стабільності, визначеному в ст. 4 Податкового кодексу України.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 апеляційну скаргу Кам`янець-Подільської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області в особі Ярмолинецького відділення задоволено, скасовано постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 та прийнято нове рішення у справі, яким у задоволені позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції обґрунтував своє рішення тим, що питання сплати транспортного податку визначено виключно Податковим Кодексом України, а тому рішення сесії органу місцевого самоврядування не може вплинути на підстави нарахування та обов`язок платника сплачувати податки та збори встановлені державою (в особі органу законодавчої влади), а належний позивачу на праві приватної власності транспортний засіб є об`єктом оподаткування транспортним податком в розумінні ст. 267 ПК України, й позивач відповідно є платником такого податку, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача прийняте ним в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.11.2016.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, вважає рішення прийнято без надання вірної правової оцінки обставинам справи, а саме: підпункту 12.3.5 пункту 12.3 ст. 12, ст. 267 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, та залишити в силі постанову суду першої інстанції. За доводами позивача транспортний податок підлягає сплаті лише у 2016 році після прийняття рішення місцевої ради про встановлення ставок такого.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.03.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.09.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 06.09.2022.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, що згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 громадянці ОСОБА_1 на праві власності належить автомобіль марки INFINITI QX 80, реєстраційний номер НОМЕР_2 , об`єм двигуна 5552, 2013 року випуску, дата реєстрації 29.11.2013.

29.06.2015 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №7984-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25 000, 00 грн.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо прийняття зазначеного акта індивідуальної дії, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Відповідно до статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), яким згідно зі статтею 267 ПК України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов`язків у яких виник спір) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування, у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 ст. 267 цього Кодексу, є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Застосовуючи вказані правові норми, апеляційний суд, окрім цього пославшись на норми підпункту 12.3.5 пункту 12.3 ст. 12 ПК, зробив висновок, що Законом № 71-VIII з 01.01.2015 впроваджено транспортний податок як новий вид податку, який має справлятися у 2015 році на підставі ст. 267 ПК безвідносно до обставин прийняття місцевою радою відповідного рішення про його встановлення.

Однак, із такими висновками апеляційного суду не можна погодитися.

Так, Законом № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 ст. 10 ПК України, у редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим, відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України, є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов`язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 ст. 10 ПК України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України.

Відповідно до пункту 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов`язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 ст. 12 ПК України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Висновки апеляційного суду, на відміну від суду першої інстанції, не відповідають правильному змісту правового регулювання вищенаведених норм, а тому у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених ст. 202 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення), для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись ст. ст. 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.11.2016.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова