ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2020 року

Київ

справа №822/484/17

адміністративне провадження №К/9901/34144/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Дашутіна І.В., Жука А.В.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №822/484/17

за позовом ОСОБА_1

до Чемеровецького районного суду Хмельницької області

про визнання протиправним і скасування наказу,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Шевчука О.П.)

і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Білої Л.М., суддів Граб Л.С., Гонтарука В.М.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у січні 2017 року звернулася з адміністративним позовом до Чемеровецького районного суду Хмельницької області (далі - «Чемеровецький районний суд»), в якому просила визнати незаконним і скасувати наказ керівника апарату цього суду від 21 грудня 2016 року №203 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності як секретаря судового засідання.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що не вчиняла жодних дисциплінарних проступків, не порушувала трудової дисципліни і належним чином виконувала всі посадові обов`язки, визначені посадовою інструкцією, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ вважає незаконним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 17 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач під час слухання справи в суді першої інстанції самостійно скасував оскаржуваний наказ, оскільки встановив очевидні помилки у матеріалах дисциплінарного провадження, на підставі яких він був прийнятий. У зв`язку з цим суди дійшли висновку про відсутність порушеного права позивачки, а отже і відсутність публічно-правового спору у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник вказує на порушення судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи (відповідних положень статей 7 11 69 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), оскільки вважає, що суди не з`ясували і не надали оцінки тим фактам, які свідчать про відсутність в її діях дисциплінарного проступку. Також позивачка звертає увагу на те, що у позовній заяві крім вимоги про скасування оскаржуваного наказу, вона також просила визнати його незаконним, однак суди не надали правової оцінки законності цього наказу, чим порушили вимоги статті 159 КАС України.

Відповідач заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не подав.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 із серпня 2002 року і на час слухання справи в судах працювала на посаді секретаря судового засідання Чемеровецького районного суду.

Наказом керівника апарату Чемеровецького районного суду від 21 грудня 2016 року №203 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 " відповідно до статей 147-149 Кодексу законів про працю України, статті 64 Закону України "Про державну службу" за неналежне виконання службових обов`язків, яке виявилось у тому, що позивачка як секретар судових засідань Чемеровецького районного суду у справах про адміністративні правопорушення:

- №687/1064/16-п (провадження №3/687/210/2016 щодо ОСОБА_2 про вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - «КУпАП»)) 15 серпня 2016 року не здійснила звукозапис;

- №687/1021/16-п (провадження №3/687/203/2016 стосовно ОСОБА_3 про вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП) не оформила протокол судового засідання від 15 серпня 2016 року;

- №687/1066/16-п (провадження №3/687/211/2016 щодо ОСОБА_4 про вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП) не підшила до матеріалів справи диск звукозапису від 29 серпня 2016 року.

Такими діями згідно оскаржуваного наказу ОСОБА_1 порушила вимоги пункту 2.5 посадової інструкції секретаря судових засідань Чемеровецького районного суду, за що їй оголошено догану.

Відповідач 15 травня 2017 року надіслав до суду першої інстанції копію наказу керівника апарату Чемеровецького районного суду від 12 травня 2017 року №80 "Про скасування наказу №203 від 21 грудня 2016 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ".

Як випливає зі змісту наказу від 12 травня 2017 року №80, відповідач виявив, що оскаржуваний наказ, складений на підставі відповідного висновку та подання дисциплінарної комісії, містить очевидні помилки. Так, за висновками відповідача, викладеними в наказі №80 від 12 травня 2017 року, ці помилки виявилися у тому, що в справі №687/1064/16-п замість "не здійснила звукозапис" повинно бути " не здійснила звукозапис проголошення постанови", а у справі №687/1066/16-п замість "відсутній диск звукозапису від 29 серпня 2016 року" повинно бути "відсутній диск звукозапису від 15 серпня 2016 року".

З наказом від 12 травня 2017 року №80 позивачка ознайомилася, що підтверджується її підписом на примірнику цього наказу.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина друга статті 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 64 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Положеннями частини першої статті 65 вказаного Закону передбачено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Згідно пункту 5 частини другої статті 65 Закону України "Про державну службу" дисциплінарним проступком є невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків.

Пунктом 12 частини другої статті 73 цього Закону визначено, що одним із складових документів дисциплінарної справи є висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 68 Закону України "Про державну службу" дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються), зокрема, суб`єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення. Суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов`язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку (частини 10, 11 статті 69 Закону України "Про державну службу").

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Приписами частини першої статті 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року).

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в контексті висновків судів першої та апеляційної інстанцій, необхідно зазначити таке.

Поняття «юридичного спору» має розглядатися через призму сутнісного, а не формального значення.

Так, Конституційний Суд України у підпункті 3.6 пункту 3 рішення від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Верховний Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів. У випадку задоволення судом позовних вимог, прийняте рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звертався до суду.

З викладеного випливає висновок, що відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

З аналізу статей 64-65, 68-69, 73 Закону України «Про державну службу» висновується, що єдиною підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, який виражається, зокрема у невиконанні або неналежному виконанні посадових обов`язків. Водночас, як вірно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, положеннями вказаного Закону визначено, що факт такого порушення має бути належним чином зафіксований, а також дотриманий порядок накладення дисциплінарних стягнень.

Вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

Позивачка не навела жодних підстав вважати, що повне відновлення її прав та законних інтересів неможливе без визнання протиправним наказу від 21 грудня 2016 року №203. Так, у касаційній скарзі не зазначено яким чином та на які саме права позивачки вплинув оскаржуваний наказ (окрім накладення на ОСОБА_1 догани, яка була скасована), що не можуть бути відновлені без визнання його судом протиправним.

Натомість, як вже зазначено, «охоронюваний законом інтерес» виявляється у неможливості особи скористатися конкретними матеріальними чи нематеріальними благами, що зумовлені загальним змістом об`єктивного права.

Відтак Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про порушення судами попередніх норм процесуального права, оскільки вважає, що позивачка не навела доводів на підтвердження того, що її права не можуть бути відновлені без визнання оскаржуваного наказу протиправним.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України (у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2017 року і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

І.В. Дашутін

А.В. Жук,

Судді Верховного Суду